Сагайдачний
Шрифт:
– Без поради вашмосцi я нiчого не зроблю. Та чого ж би нам так швидко розставатися?
– Спасибi вашiй милостi за довiр'я та честь. Але я тут не можу сидiти аж до їх виросту. Мене жде iнше завдання. Я мушу ще за iншими пiдпорами нашого побуту, нашого iснування шукати.
– Не розумiю цього добре.
– Це козацтво, ваша милiсть. Його так лишити не можна. Його треба зорганiзувати так, щоб воно стало поважною силою, з якою Польща мусить числитися. Козацтво тепер-то молодець, повний енергiї i сили, перейнятий благородною думкою, але без життєвого досвiду. Такий юнак,
– Вашмосць, чи не надто iдеалiзуєш козацтво? Тi промахи, як ти їх називаєш, переступили межi промахiв, це вже гiльтайство, супротивне прийнятому порядковi.
– Ваша милiсть, не знаєш козакiв так, як я. То були лише промахи, а не гiльтайство. Не козаки дали до цього причину, а своєвiльство i утиск панiв. Пани допускалися на простому народi безправства супроти законного порядку i не дивно, що козаки безправством хотiли безправно побороти.
– Не легкого завдання пiднiмаєш, вашмосць. З свавiльної буйної купи зробити карну, здисциплiновану силу, то праця Сiзiфа.
На те Конашевич, усмiхаючись:
– Коли б був Сiзiф познайомився трохи з правилами механiки, коли б був прочитав науку Архiмеда або познайомився з великими будiвничими Ассiрiї, Вавiлона та Єгипту, був би стiльки не намучився i був би, певно, доконав свого. Жодне завдання не може бути неможливе до переведення, коли знаємо способи i засоби до того. Сiзiф не вмiв собi ради дати з одним каменем, як його нагору витягти, а стариннi механiки знали витягти вгору велетенськi каменi i полишити на це такi свiдоцтва, над якими теперiшнiй свiт з дива не може вийти.
– А вашмосць вже збагнув, якi правила Архiмеда треба примiнити до козацтва?
– Так! Козацтву треба вказати благородну християнську мету. Треба йому вказати iдеал, запалити в ньому невгасаючий огонь любовi до того iдеалу, одушевити його, а тодi все зробиться легко. То, однак, праця на десятки лiт, i мого життя до закрiплення цього замало. Але я мушу зробити початок, покласти фундамент до цеї будiвлi. За цим пiдуть другi, третi поколiння, i наше козацтво стане славне.
– Яка ж то мета, той iдеал?
– Наша православна благочестива церква, наша мати. У нiй з'єдиниться увесь український народ. Треба лише довести до того, щоб козацтво пристало до церкви. Все лишиться, а ця одна опора останеться тверда, мов скеля. За те, що козацтво стане охоронним муром для церкви, вона його облагородить, поборить його дикi iнстинкти, пiднесе його, виведе з хаосу, поставить його в iм'я iдеалiв на твердiй почвi.
– Гарно, вашмосць, говориш. Хай тобi бог помагає цього доконати, а менi дай боже хоч початки цiєї працi побачити.
Аксак стиснув Петровi руку i вийшов.
По його вiдходi думав собi Конашевич:
"Звiдкiля у мене сьогоднi такий резон узявся? Не раз я хотiв з цим паном ширше на цю тему поговорити та мої замисли ясно виложити, а нинi так нi з того нi з цього прийшло до того".
Опiсля забрав хлопцiв i пiшов гуляти по городу.
Другого дня, коли
Конашевич ввiйшов i поклонився.
– Добрий день вашмосцi. Сiдай, прошу, - вiн вказав Петровi стiлець.
– Вашмосць мене вчора дуже зацiкавив своєю особою.
– Ваша милiсть звернули на мене, худопахолка, свою ласкаву увагу.
– Бо так мусило статися. Поява вашмосцi була для мене милою несподiванкою. Про вас, запорожцiв, я iнакше думав.
– Гiрше, неправда ж?
– Далеко гiрше. Я багато наслухався про них вiд моїх землякiв. Вiдтак бачив я, як привезли у Варшаву Наливайка i його товаришiв i не мiг мати доброї думки про вiйсько, що таких ватажкiв має.
– Правда, ваша милiсть, що вони були збiдженi, зломанi, обдертi i в кайданах? Але я бачив того самого Наливайка, як вiн був на волi, коли мав славу першого лицаря, першого гармаша на всю Україну. Тодi виглядав вiн так, що я був би перший подав голос, щоб його ватажком вибрати i був би пiшов за ним в огонь i воду. Та жовнiри пана Жолкевського, пiймавши його, не жалували собi. Таке знущання може й залiзо стерти, зломити, не то чоловiка.
– Не розумiю, як може чоловiк з вищою освiтою так iдеалiзувати звичайного розбiйника i жалiти його.
– Припустiм, ваша милiсть, що Наливайко був розбiйник, то спитаймо себе, хто його до такого довiв? То був чоловiк, повний лицарського анiмушу, молодечої залiзної енергiї, котру мусив з себе видавати великою струєю. Чому ж Рiч Посполита не узнала цього i його козацького завзяття не використала для себе? Навпаки, пiдсувала йому багато пального матерiалу до невдоволення i до бунту?
– До чого ж Рiч Посполита мала його вжити?
– До того, до чого судьба призначила увесь козацький рiд: до оборони християнського свiту, до боротьби з ворогами Христа. Я того певний, що коли б який християнський край, що стикається з мусульманством, мав такого Наливайка, ватажка з такою iнiцiативою, таке лицарство козацьке, то по турках i татарах при малiй допомозi i слiду не стало би в Європi.
– Через це своєвiльство козакiв на турках Рiч Посполита має вiчнi клопоти з Великою Портою, вiчнi оправдування i оплачування великим вiзирам, пашам. А чи того треба? Чого Речi Посполитiй Турцiї боятися?
– Гадаєш, що Польща спростала би Турцiї, коли цього не може зробити багата Венецiя, цiсар римський i угорськi князi?
– Вони цього не можуть зробити, бо не мають козакiв. Такий погляд - то велике неоправдане недооцiнювання своїх сил. Польщi треба лише дати козацтву волю i лише козацтву це завдання доручити. Тi грошi, якi Польща непотрiбно топить в кишенях вiзирiв, башiв, ханiв i мурзiв, треба би краще видати на узброєння козацтва. Треба знести козацький реєстр. Хай кожний буде козаком, хто схоче. Тодi стане до бою козацького вiйська не тисячi, а сотки тисяч, тодi на святинi святої Софiї засiяє замiсть пiвмiсяця хрест.