Серед темної ночi

Гринченко Борис Дмитриевич

– Дивись! Дивись! Пан iде.

Роман усмiхнувся,- йому це сподобалося. Але дiвчинка глянула на його i вiдказала своєму товаришевi:

– Дурний! Co ти казес? То не пан, а салдат Сива-сенко, менi мати казали.

"Еч, чортова патяка!
– подумав Роман.- Слова не вмiє сказати, а ще й пащекує". Вiн сердито глянув на дiвчинку, крикнув: "Ну, ти тут!" - i пiшов далi, а та, перелякана, спершу мовчала, аж поки Роман одiйшов геть-геть, а тодi, подбiгши до хлопця, сказала:

– Людоцки, який страсний!..

А "страшний" iшов далi. Йому по дорозi була крамничка, а бiля неї стояло двоє-троє чоловiкiв i

жiнка. Роман знав, що треба поздоровкатися, проз їх проходячи, але подумав собi: "От iще чортзна-кому куражку скидать!" - i поминув людей так, мовби їх i не помiтив.

– Що це воно пiшло?
– спитав один дядько.

– Та це Сивашiв солдат.

– Чи ба, яке пишне: iде i не здоровкається.- I дядьки з жiнкою почали промiж себе судити Романа, що незвичайний; але вiй того не чув, а чимчикував далi i звернув на другу вулицю. Там побачив серед солом'яних покрiвель залiзний дах на невеличкому будииковi. Вгорi над дверима прибито було дошку з написом^ "Народное училище".

"А зайду до вчителя!" -подумав Роман, хоч зовсiм учителя не знав.

Увiйшов у чималi сiни з кiлочками й гвiздками по стiнах задля школярської одежi. Став, не знаючи, в якi дверi йти, бо перед їм було їх двоє. Однi буля трохи вiдхиленi, i крiзь них чути було розмову. Сердитий голос, говорячи "по-панському", кричав:

– Почему ты мне сапог не почистил?

– Двiр чистив,одповiдав другий, мужицький старечий голос.- Хiба я вам лакей? Я - сторож.

– Нанялся сторожем - должен быть учителю лакеем. Каждый день сапоги чисть!

– Та що це таке справдi? Я громадi пожалiюсь.

– Плевать мне на твою громаду! Иди сейчас до Сучка и купи мне две колоды карт!

3 дверей вийшов, бурчачи собi щось, сивий сторож.

– Чи дома вчитель?
– спитав Роман.

– А он!
– показав сторож на дверi i пiшов з школи.

– Кто там?
– почувся з-за дверей голос.- Верно, опять кто-нибудь притырил мальчика! Ну й идиоты! Хоть не говори им, что еще рано!

Дверi вiдчинились вiд штурханця ногою, i на порозi став молодий хлопець з закрученими вгору вусиками, без пiджака й жилета, в самiй сорочцi, позакладавши руки в кишенi в штани.

– Тебе чего?
– спитав вiн, але, побачивши на Романi не мужицьку одежу, повернув iнакше: - Вам чего нужно?

– Моє поштенiє!
– сказав Роман, простягуючи руку.- Сивашов.

Учитель дав йому й свою руку i покликав у хату. В невеличкiй свiтличцi, з лiжком, столом i кiлькома стiльцями, був нелад, порозкидувана одежа, недокурки з цигарок, на стiнi гiтара й рушниця, на столi стояв недопитий чай i пляшечка з написом: "Ром"; пiд столом спала собака. Учитель попрохав гостя сiдати i надiв пiджак.

Роман сiв, закинув ногу за ногу, витяг коробочку з цигарками, вiдчинив i простяг до вчителя:

– Не вгодно ли,- хорошоє разлiченiе.

Учитель узяв цигарку, i вони закурили. Роман, ламаючи свою мову ще дужче перед "образованим чоловiком", почав виясняти, чого вiн прийшов. Вернувся з города, ну, а на селi "скучно", бо скрiзь сама мужва i нема такого чоловiка, щоб iз ним можна було про "образованi" речi розмовитися,- тiльки й є, що вчитель та врядник, та ще писар… Дак от вiн i прийшов.

Учитель почав уже розумiти, кого вiн перед себе має,- спершу вiн подумав, що це щось iнше.

Сам учитель був з таких, як i Роман: через двокласову сiльську школу потрапив до вчительської семiнарiї. Як довчився в нiй, то його мали настановити за вчителя в його рiдному селi, але вiн сам того не схотiв, бо там з ним усi будуть запанiбрата. Був з тих учителiв, що, вилiзши з "мужикiв" у "пани", силкуються якомога дужче вiдрiзнитися вiд мужика, сахаються, як нечистої сили, знатися з ним i виглядають собi якої багатої управителiвни, чи дочки грошовитого глитая з мужикiв, чи хоч удови якого полупанка, щоб, оженившися, покинути нелюбе й нудне вчителювання та й перейти зовсiм на "панську лiнiю". Роман був перед ним уже занадто низький, бо вчитель нижче писаря, врядника та крамаря Сучка i не дивився. Тiльки вiн iще не певний був, чи справдi Роман мужик. От i прiзвище його… Сивашов… Сивашов… Не чуть у нашому селi Сивашова… Але враз iзгадав:

– Та вы должно Пилипа Сиваша сын?

Роман трохи почервонiв i почав виясняти, що хоч сьому й правда, але всi його на службi звали "Сивашов", бо як простий чоловiк, то буде Сиваш, а як "образований", то - Сивашов.

Тепер учитель уже знав, що нема чого йому знатися з Романом,- це тiльки пошкодить йому, принизить його перед його "панськими" знайомими. Надто вiн був сьогоднi сердитий: учора звечора вiн мало не до свiту гуляв у карти у батюшки i програв сiм рублiв. А в його саме не було тепер грошей, бо влiтку на грошi скрутнiше: взимку школярi (вони в його муштрованi) раз у раз носять йому всякi ковбаси, сало, а то так i сахар навiть, то менше доводиться витрачати. А тепер усе з готовеньких грошей! Добре ж, як вiн сьогоднi (має покликати всю компанiю до себе) та одiграє, верне своє, а як же нi? Все це гнiвало вчителя, i вiн сердито сказав Романовi:

– Ну, мне теперь некогда… У меня дело есть…

Роман почервонiв i встав ображений.

– Как завгодно…

Вiн простяг був знову руку, але тепер уже учитель не дав йому своєї. Зовсiм збентежений, Роман швидше пiшов з хати i чув, як слiдком за їм учитель пробубонiв:

– Всякий тебе хамлюга лезет знакомиться!

Поки вийшов Роман на вулицю, його збентеження минулося, i вiн тiльки був страшенно лютий на вчителя за образу. "До кого ж би менi ще пiти?" - думав вiн i побачив зараз же бiля школи волость. Повернув до неї.

Тут уже йому пощастило, бо виявилось, що писар був його колишнiй товариш. Батько його ще хлопцем оддав до щколи аж у мiстечко, там вiн i вивчився на писарi. Цей сам добре вмiв "по-образованому" i радий був Романовi.

– Сiдай, брат, сiдай! У нас у волостi нiкого нема: старшина, староста i всяке начальство подалося снопи возить,- дак я сам тут i старшина, i староста, i все.

Роман сiв бiля столу, покритого зеленим, старим, скрiзь чорнилом заляпаним сукном. Писар, Григорiй Павлович Копаниця, був таких лiт, як i Роман, але вже добре вiдпасся на волосному хлiбi, i його заялозений пiджачок був вузький на гладкi плечi. Вiн крутив свою руденьку борiдку i залюбки розказував Романовi, який йому великий клопiт у волостi, що старшина дурний, вiн сам усе мусить робити, i за себе, i за старшину справлятися, а плата мала, а "так собi постороннiй доход тоже не значительно большой". На домик так-сяк збився, а бiльше й нi з чого…