Сходження Ганнібала
Шрифт:
Малюнки моделей вітрильників у нього купував декоратор з вулиці Жакоб, але свої картини в японському стилі він приберігав для напівлегальної галереї на Сен-Пер. Він їх детальніше пророблював і оправляв у рамки, Ганнібал знайшов гарного багетника, котрий надав йому кредит.
Він ніс роботи у наплічнику по бульвару Сен-Жермен. Столики відкритих кафе були вщент заповнені, вуличні клоуни чіплялися до перехожих, розважаючи завсідників «Кафе де Фльор». [67] Ближче до річки, на маленьких вуличках Сен-Бенуа та Абатській, джазові клуби ще не відкрилися, але ресторани вже працювали.
67
Завсідниками
Намагаючись забути свій шкільний сніданок, страву, яку прозвали «мощі мученика», Ганнібал із живим інтересом вивчав ціни виставлених на тротуари меню. Скоро в нього назбирається достатньо коштів для святкового обіду, тож він шукав морських їжаків.
Господар галереї «Леет» голився перед вечірнім побаченням, коли Ганнібал подзвонив у його двері. Світло в галереї сяяло, хоча жалюзі вже були опущені. Мсьє Леет відзначався подвійною франко-бельгійською дратівливістю й захланним бажанням оббирати американців, котрі, на його думку, здатні купити будь-що. Його галерея пропонувала досконалі роботи майстрів фігуративного мистецтва, малу пластику і трохи антикваріату, але спеціалізувалася на марині — морських краєвидах.
— Доброго вечора, мсьє Лектер, — привітався Леет, — Радий вас бачити. Сподіваюся, у вас все добре. Мушу попросити вас зачекати, доки я запакую одну картину, її сьогодні треба відправити до Філадельфії, в Америку.
Ганнібалів досвід підказував, що таке тепле привітання зазвичай слугує для маскування холодного розрахунку. Він віддав мсьє Леету свої малюнки і аркушик із твердо виписаними цінами на них.
— Я можу у вас роздивитися?
— Будь ласка.
Приємно перебувати подалі від школи, розглядати гарні картини. Після цілого вечора малювання вітрильників на ставку Ганнібалові думки витали навкруг проблем із зображенням води. Він думав про тумани Тернера, [68] про його кольори, які неможливо зімітувати, переходячи від пейзажу до пейзажу, він придивлявся до води, до повітря над водою. Так і наблизився до невеличкої, встановленої на пюпітрі картини — Гранд Канал у яскравому світлі сонця, на задньому плані Санта Марія делла Салюте. [69]
68
Джозеф Мелорд Вільям Тернер (1775–1851) — геніальний англійський живописець-романтик, передвісник імпресіонізму.
69
Santa Maria della Salute — венеційський собор, побудований у 1631–1681 pp. на березі Гранд Каналу на острові Джудекка, напроти палацу Дожів.
Робота Гварді [70] з замку Лектер. Ганнібал впізнав її раніше, ніж це усвідомив, яскравий сполох на очній ретині, і ось знайома картина в рамці перед ним. Можливо, це копія. Він взяв картину до рук і придивився уважніше. Плямка з крихітних брунатних крапочок у лівому верхньому куті. Малим він якось почув, як хтось із його батьків сказав, що на полотні з’явилася «руда», й багато часу тоді витратив, щоби розгледіти в кутку картини образ лисиці чи принаймні відбиток лисячої лапи. Це не копія. Рамка мов розжарилися в його руках.
70
Франческо Гварді (1712–1792) — уславлений художник-ведутист, майстер міських краєвидів, родом із Венеції.
Мсьє Леет ввійшов до зали. Спохмурнів.
— У нас не дозволяється торкатися речей, якщо ви не збираєтеся їх купувати. Ось ваш чек. — Тут Леет розсміявся. — Проте його сума не покриє ціну Гварді.
— Так, не сьогодні. Почекаємо наступного разу, мсьє Леет.
29
Інспектор Попіль, не довіряючи слабкому
— Звідки у вас Гварді?
— Я викупив його у Копніка, коли ми ділили наш спільний бізнес.
Леет витер обличчя, йому подумалося, який же гидотний вигляд має цей француз інспектор у своєму невентильованому прогумованому плащі.
— Він казав мені, що купив його в якогось фіна, імені не називав.
— Покажіть мені інвойс, — наказав Попіль. — Також ви мусите мати на цю картину сертифікат MFAA. [71] Покажіть мені також його.
Леет порівняв список розшукуваного зі своїм каталогом.
71
MFAA (Monuments, Fine Arts and Archives) — Союзна комісія з охорони історичних пам’яток, творів мистецтва й архівів, створена на початку 1943 p. СРСР відмовився на пропозицію приєднатися до MFAA.
— Погляньте, тут вкраденого Гварді описано інакше. Роберт Лектер позначив картину як «Вид на Санта Марія делла Салюте», а я купив її як «Вид на Гранд Канал».
— Я маю виписаний судом ордер на вилучення картини, хай там як вона не називається. Знайдіть мені того Копніка, мсьє Леет, і ви убезпечитися від багатьох неприємностей.
— Копнік мертвий, інспекторе. Він був моїм компаньйоном у цій фірмі. Ми називалися «Копнік і Леет». Хоча «Леет і Копнік» виглядало б незрівнянно милозвучніше.
— Ви маєте якісь його записи?
— Його адвокат має.
— Поцікавтеся його паперами, мсьє Леет, добре поцікавтеся, — порадив Попіль. — Я хочу знати, яким чином ця картина потрапила із замку Лектер до галереї «Леет».
— Лектер, — промовив галерейник, — це той хлопець, що малює?
— Так.
— Феноменально.
— Так. Феноменально, — погодився Попіль. — Упакуйте мені картину, будьте такі ласкаві.
Леет з’явився на набережній Орфевр [72] через два дні з паперами. Попіль улаштував так, щоб чекати тому довелося в коридорі напроти кімнати з табличкою «Авдісьон № 2», де саме відбувався допит підозрюваного у зґвалтуванні, тож звідти долітали звуки ударів і скиглення. Попіль промаринував Леета там хвилин із п’ятнадцять і тільки потім запросив його до свого кабінету.
72
На набережній Орфевр-36 розташоване управління кримінальної поліції.
Галерейник показав йому документ, що стверджував, ніби Копнік купив Гварді в якогось Емппу Макінена за вісім тисяч англійських фунтів.
— Ви вважаєте цей папірець переконливим? — спитав Попіль. — Я — ні.
Леет кашлянув і втупився у підлогу. Минуло не менше двадцяти секунд.
— Прокурору не терпиться відкрити проти вас кримінальну справу, мсьє Леет. Він кальвініст найсуворішого ґатунку, розумієте, про що я?
— Картину було…
Попіль зупинив його піднятою рукою.
— Хвилинку, давайте наразі забудемо про ваші проблеми. Зробимо припущення, що мені заманулося вас прикрити. Мені потрібна ваша допомога. Погляньте ось на це.
Він вручив Леету грубезну пачку аркушів тонкого лощеного паперу, видрукуваних щільними рядками.
— Це реєстр речей, які Комісія мистецтв привозить до Парижа з накопичувального пункту в Мюнхені. Всі речі в цій колекції були в когось украдені.
— Для показу в музеї Жьо де Пом. [73]
— Так, можливо, ті, хто розшукує свої речі, знайдуть їх на цій виставці. Друга сторінка, посередині, я зробив там позначку.
73
Колишній зал для гри в м’яча, потім Музей імпресіонізму, тепер Національна галерея Jeu de Paume.