Сходження Ганнібала

Гарріс Томас

— Мене дивує, що ви розповіли інспектору Попілю про книги, — сказав їй він уже в таксі.

— Він сам про це дізнався, — відповіла леді Мурасакі. — Розповів комісару, той своїй дружині. Вона розважається фліртом. Ви неприродно нездогадливий, Ганнібале.

Їй тепер ніяково перебувати зі мною на самоті у замкненому просторі; вона виявляє це роздратуванням.

— Перепрошую.

Коли таксі проїжджало пд вуличним ліхтарем, вона кинула на нього короткий погляд.

— Антипатія стає на заваді вашій розсудливості. Інспектор Попіль приглядається до вас, бо він заінтригований вами.

— Ні, моя леді, це вами він заінтригований. Певне, він набридає вам своїми віршами…

Леді

Мурасакі не задовольнила Ганнібалової цікавості.

— Він знає, що ви найкращий студент курсу. Він цим пишається. Його ставлення до вас цілком доброзичливе.

— Цілковита доброзичливість не є гарним діагнозом.

На площі Вогезів розпукнулися бруньки на деревах, ніч оповилася ароматами. Ганнібал відпустив таксі, відчувши на собі погляд леді Мурасакі навіть у темряві під балконом. Він давно вже не дитя, він не залишається більше в неї на ніч.

— Маю вільну годину, хочу прогулятися, — пояснив він їй.

34

— Можемо випити чаю, — запропонувала леді Мурасакі.

Й одразу запросила його на балкон, явно воліючи перебувати з ним поряд не в замкненому просторі. Йому важко було розібратися у власних почуттях щодо цього. Він змінився, вона — ні. Подих бризу, майнуло вгору полум’я гасової лампи. Коли вона наливала зелений чай, він розглядав жилку на її зап’ясті, ледь вловимий запах від її рукава осяяв його, мов його власна думка.

— Я отримала листа від Чійо. Вона анулювала свої заручини. Дипломатія її більше не цікавить.

— Вона щаслива?

— Сподіваюся. За старим каноном їй випадала гарна партія. Але як я можу її відраджувати — вона пише, що зробила те саме, що зробила колись і я — пішла туди, куди покликало її серце.

— І куди воно її покликало?

— До студента інженерного факультету Кіотського університету.

— Аби лиш вона була щаслива.

— Аби тільки ви були щасливим. Ви хоч колись сните, Ганнібале?

— Коли маю час. Якщо не виспався вдома, іноді придрімну на шпитальній каталці.

— Ви знаєте, що саме я мала на увазі.

— Чи бачу я сни? Так. Хіба ви не бачите Хіросіму у ваших?

— Я не зву до себе таких снів.

— Я мушу пам’ятати, будь-яким способом.

На прощання вона вручила йому скриньку бенто [87] з наїдками на всю ніч і пакетиками ромашкового чаю:

— Для гарного сну.

Він поцілував їй руку, не клюнув галантно по-французькому, а взасос, так що відчув її смак.

87

Бенто — традиційний японський лакований судок з кількома відділеннями для переноски їжі.

Він процитував хайку, вірша, що написав для неї давно, у ніч різника.

Нічний чапля явив себе На сходження місяця-повні. Хто з них гарніший?

— Зараз ще не повний місяць, — усміхнулась вона, поклавши долоню йому на серце, як звикла це робити ще відтоді, коли йому було тринадцять. Коли вона прибрала руку, він відчув холод там, де та щойно була.

— Ви насправді повертаєте книжки?

— Так.

— Отже, ви все з них запам’ятовуєте?

— Все важливе.

— Отже, ви запам’ятаєте, що важливо не дражнити інспектора Попіля. Якщо його не провокувати, він для вас безпечний. І для мене.

Вона одяглася в невдоволення, мов у зимове кімоно. Маючи таке перед очима, хіба я можу заборонити собі думати про неї в лазні, давно-давно це було в шато, про її обличчя й груди, мов квіти на воді? Наче рожево-кремові

лілії на поверхні замкового рову? Хіба я можу? Ні, не можу.

Він вийшов у ніч і спершу ступав непевно, але потім вислизнув із вузьких вуличок кварталу Маре на міст Луї Філіпа, де під ним полинула Сена, а згори його торкнувся місяць.

Якщо дивитися на Нотр-Дам зі східного боку, він скидається на величезного павука з лапами-контрфорсами й круглими очима-вікнами. Ганнібал уявляв собі, як кам’яний храм сновигає вкритим темрявою містом, уловивши пізній поїзд за вокзалом д’Орсе, [88] ласує ним, мов черв’яком, а ще краще — хапає кігтями поживного інспектора, коли той виходить зі своєї контори на набережній Орфевр.

Пішохідним мостом він дістався до острова Сіте й обійшов Нотр-Дам. Із собору долинали звуки хорової репетиції. Ганнібал затримався перед центральним порталом, розглядаючи фронтальний рельєф останнього суду й деталі склепінь над дверима. Він вагався, чи варто поповнювати ними колекцію палацу своєї пам’яті, щоб зафіксувати образ комплексної диссекції горла. На верхній перемичці Святий Михаїл тримав чаші терезів, ніби особисто керував автопсією. [89] Терези Святого Михаїла нагадували під’язикову кістку, святі вгорі — сосочкоподібні відростки. Перемичка, по якій гнали грішників у кайданах, скидалася на ключицю, ряд арок — на багатошарову структуру горла, а все разом вкладалося в легкий для запам’ятовування катехізис: sternohyoid, omohyoid, thyrohyoid/juuugular.Amen.

88

Д’Орсе — побудований у 1900 р. на березі Сени вокзал, у 1986 р. його було перероблено на музей імпресіоністів.

89

Автопсія (грецькою «огляд на власні очі») — анатомічний розтин трупа.

Hi, це не воно. Проблема в освітленні. Експонати в палаці пам’яті мусять бути яскраво освітленими, не затісно розташованими. Монотонний колір брудного каміння теж не годиться. Одного разу Ганнібал провалив тест, бо його відповідь на питання була непевною через те, що зберігалася в пам’яті на темному фоні. Призначена на наступний тиждень комплексна диссекція шийного трикутника потребує яскравих, гарно викладених експонатів.

Із храму потягнулася вервечка останніх хористів, кожен ніс свої шати перекинутими через руку. Ганнібал зайшов у темний Нотр-Дам. Там не було світла, окрім як від офірних свічок. Ганнібал наблизився до мармурової статуї Жанни д’Арк біля південного порталу. Яруси свічок перед нею мерехтіли на протязі, котрим тягнуло з-під дверей. Ганнібал притулився спиною до темної колони й крізь язички полум’я задивився в обличчя діви. Палаючий одяг матері. Червоні пломінці відбивалися в його очах.

Світло свічок грало на обличчі Святої Жанни, надаючи йому несподіваних виразів, випадкових, мов мелодія дзвоників на вільному вітерці. Спогади, спогади… Ганнібал подумав, чи зі своїм досвідом Св. Жанна воліла б іншої згадки про себе, як не через вогонь. Він знав, що його мати воліла б.

Почулися кроки церковного сторожа, спершу наблизилося дзеленькання його ключів, відбиваючись від ближніх стін і високої стелі, звук його ходи двоївся, темна височінь відгукувалася на кроки долі.

Спершу він помітив очі Ганнібала, що світилися червоним у сяйві свічок, і древній жах заворушився в ньому. Шия в сторожа оніміла, він перехрестився рукою з ключами. Ах, та це всього лише людина, до того ж молода. Сторож змахнув ключами перед Ганнібалом, мов кадилом.