Сходження Ганнібала
Шрифт:
— Скажіть мені.
— Я поклав тіло Сендрін у два мішки. Я зважив їх на пружних терезах, і рими полилися…
— Забудьте Сендрін, Луї. Пригадайте. Хто виказав Клаусу Барб’є, [101] де переховують дітей, котрих він потім відправив на Схід? Я хочу, щоб ви пригадали.
— Я спитав у Сендрін, я їй сказав: «Просто доторкнися…» Але вона сміялася з мене, і вірші полилися.
— Ні. Не Сендрін, — перебив його Попіль. — Хто виказав нацистам дітей?
101
Klaus Barbie (1913–1991) —
— Я не можу думати про нестерпне.
— Тільки раз перетерпіти, і ви пригадаєте.
Медик додав ще трохи ліків у вену Луї і розтирав йому руку, щоб вони швидше всотувалися.
— Луї, ви мусите пригадати. Клаус Барб’є відправив дітей до Аушвіцу. [102] Хто виказав йому, де їх переховували? Це ви сказали йому?
Лице Луї було сірим.
— Мене заарештувало гестапо за підробку продуктових карток, — промовив він. — Коли вони зламали мені пальці, я здав їм Парду… Парду знав, де ховалися сироти. Взамін за них він зберіг собі голову на плечах і цілі пальці. Зараз він — мер Трен-ля-Форе. Я все бачив, але не міг допомогти. Вони дивилися на мене через задній борт машини.
102
Німецька назва Освенциму.
— Парду, — повторив Попіль. — Дякую вам, Луї. Попіль вже одвернувся, та тут Фера покликав його:
— Інспекторе?
— Що, Луї?
— Коли нацисти кидали дітей у вантажівку, де в цей час була наша поліція?
Попіль заплющив очі на хвильку, потім кивнув наглядачеві, і той відчинив двері до гільйотинної кімнати. Ганнібал побачив священика і Мсьє де Парі, котрі стояли обабіч машини. Асистент ката зняв ланцюжок з хрестиком із шиї приреченого і вклав його йому в прив’язану до тіла руку. Луї кинув погляд на Ганнібала. Підвів голову й розкрив рота. Ганнібал підступив до нього впритул, і Попіль не зробив спроби його зупинити.
— Куди віддати гроші, Луї?
— У Сен-Сульпіс. [103] Не в ящик для бідних, а в ящик для душ у Чистилищі. Де наркотик?
— Я ж обіцяв.
У Ганнібала в піджачній кишені лежала пляшечка зі слабеньким розчином опіуму.
Наглядач і помічник ката одностайно відвернулись. Попіль не відвів очей. Ганнібал притулив пляшечку до губ Луї, і той лигнув усе разом. Тоді мотнув головою в бік своєї руки і знову розтулив губи. Ганнібал встиг покласти йому до рота ланцюжок із розп’яттям, перш ніж вони повезли його під ніж.
103
St-Sulpice — знаменита паризька церква на однойменній площі, друга за розмірами після собору Нотр-Дам.
Ганнібал бачив, що на душі в Луї таки полегшало. Каталка підстрибнула на порозі гільйотинної кімнати, і наглядач зачинив двері.
— Він хотів, щоб його хрестик залишився не ближче до серця, а в його голові, — промовив Попіль. — Ви знали, чого він хотів, чи не так? Що вас так пов’язало з Луї?
— Спільна цікавість до того, де була поліція, коли нацисти вантажили дітей у машини. Ось що нас пов’язало.
Попіль його мало не вдарив. Утримався. Захлопнув свій нотатник і вийшов з кімнати.
Ганнібал тут же звернувся до лікаря:
— Докторе, що це за субстанція?
— Суміш
— Тоді ми мусимо враховувати присутність цього компоненту в лабораторних аналізах крові. Можу я отримати рецепт?
Лікар вручив йому пляшечку.
— Формула і дозування на етикетці.
З сусідньої кімнати почулося важке «гуп».
104
S^uret'e — Управління національної безпеки Франції.
— Я радив би вам трохи зачекати, — сказав лікар. — Нехай Луї заспокоїться.
39
Ганнібал лежав на низькому ліжку в своїй мансарді. Полум’я свічок мерехтіло на обличчях, які він замальовував зі своїх сновидінь, тіні вигравали на черепі гібона. Він задивився в порожні очниці мавпи і, закусивши собі нижню губу, імітував гібонові ікла. Поруч із ним стояв заводний грамофон з рупором у формі лілеї. У руці в нього стирчала голка, у шприці був той коктейль, що використовувався на допиті Луї Фера.
— Міша, Міша, я йду. Вогонь на платті його матері, офірні свічки перед Святою Жанною. Голос сторожа: «Вже час».
Він увімкнув грамофон і опустив на платівку, на якій були записані дитячі пісні, важке вирло з товстою голкою.
Платівка була подряпана, звук жерстяний і кволий, але він його вразив.
Скажи мені, хто він такий, отой маленький чоловічок, Що стоїть у лісі сам-один…Він втопив плунжер шприца на чверть дюйма, і розчин обпік йому вену. Він потер собі руку, щоб ліки швидше всотувалися. Блимали свічки, Ганнібал не відривав погляду від намальованих облич людей із його марень і намагався примусити їх ворушити губами. Може, вони спершу заспівають, а потім назвуть свої імена. Ганнібал сам почав співати, щоб спонукати до співу їх.
Як не міг він оживити гібона, так само він не міг примусити рухатися їхні обличчя. Проте саме безгубий гібон перший посміхнувся своїми іклами, його нижня щелепа перекосилася в гримасі, а відтак і той Синьоокий посміхнувся, виразом свого обличчя обпалив мозок Ганнібала. А далі запах диму, у будиночку палають дрова і дим висить шарами у холодній кімнаті, трупні віддихи чоловіків, що стовпилися навкруг них із Мішею перед каміном. Потім їх ведуть до клуні. У клуні розкидано дитячий одяг, чужий, чимось заляпаний. Він не чує, про що балакають чоловіки, не чує, якими іменами вони називають одне одного, аж ось звучить спотворений голос Каструльника: «Берімо її, все’дно вона помре. А він залишиться свіжеееееньким трохи надовше». Він відбивається, кусається, і напливає картина, яку йому нестерпно бачити: Міша висить у їхніх руках, метляє ногами над скривавленим снігом, пручається, оглядається на нього.
«АННІБА!!!» — чує він її голос…
Ганнібал сів у ліжку. Рука, різко зігнута в лікті, сама додавила плунжер шприца до кінця.
А тоді клуня попливла кругом нього.
«АННІБА!!!»
Ганнібал вирвався, побіг до виходу вслід за ними, йому прищемили руку дверима клуні, тріснули кістки, Синьоокий оглянувся з піднятим поліном, вдарив його по голові, знадвору почулося гепання сокири, і знову настала рятівна тиша.