Сходження Ганнібала
Шрифт:
Попіль зайшов за вазон із квіткою. Коли він подивився на неї крізь густе листя, вона посміхнулася і перебила йому ритм.
— Він на екскурсії десь поза містом, не знаю, де саме.
— Авжеж, поза містом на екскурсії, — підхопив Попіль. — Полює на воєнних злочинців, треба думати.
Він подивився їй в очі:
— Вибачте, але я мушу показати вам ось це.
Попіль поклав на чайний столик розпливчасту фотографію, ще сиру й покручену, прямо з термофаксу [114] в радянському посольстві. На знімку видно було голову Дортліха на пеньку й міліціонерів, котрі з двома ельзаськими вівчарками і псом-шукачем стояли півколом. Наступний
114
Thermo-Fax — копіювальний процес, розроблений у 1950 р. американською компанією «3М».
— Його знайшли в лісі, яким до війни володіла Ганнібалова сім’я. Я знаю, що Ганнібал був десь поруч, — за день до цього він перетнув польський кордон.
— Чому це мусить бути саме Ганнібал? У цієї людини напевне було достатньо ворогів, ви самі сказали, що він військовий злочинець.
Попіль підсунув ближче фото з посвідчення:
— Так він виглядав за життя. — Зі своєї теки Попіль дістав малюнок, перший із серії. — Таким його намалював і повісив на стіну в своїй кімнаті Ганнібал.
Половина обличчя на малюнку зображала анатомічну диссекцію, друга половина — вилитий Дортліх.
— Ви вдерлися в його кімнату непрошеним.
Попіль раптом розсердився.
— Ваша ручна гадюка вбила людину. Скоріш за все, не вперше, як вам напевне відомо краще, ніж мені. Тут є й інші, — сказав він, кладучи на стіл аркуші з малюнками. — Вони висіли в його кімнаті, ось цей, і цей, і цей. А це обличчя я бачив під час допитів у Нюрнберзі і запам’ятав. Всі вони переховуються від закону, а тепер вони намагатимуться його вбити, якщо зможуть.
— А поліція совєтів?
— У Франції вони тихесенько проводять власне розслідування. Такий нацист, як Дортліх, у лавах народної міліції — для них велике роздратування. Зараз вони отримали його досьє від Штазі [115] із НДР.
— Якщо вони схоплять Ганнібала…
— Якщо його зловлять на сході, вони там його просто застрелять. Якщо він звідти вибереться і триматиме язика за зубами, вони пригальмують цю справу, а згодом зовсім закриють.
— А ви її закрили б?
115
Таємна служба, аналог КДБ.
— Якщо він ужалить у Франції, попаде до в’язниці. А можливо, навіть втратить свою голову.
Попіль перестав міняти дислокацію, плечі його поникли. Руки він сховав у кишені. Леді Мурасакі випростала свої руки з рукавів.
— Вас депортують, — сказав він. — Мені буде неприємно. Мені подобається вас бачити.
— Ви живете тільки очима, інспекторе?
— А Ганнібал? Ви готові на все заради нього, хіба не так?
Вона почала щось відповідати, щось пояснювати на своє виправдання, а потім просто сказала «так» і чекала…
— Допоможіть йому. Допоможіть мені, Паскалю.
Ніколи до того вона не зверталася до нього по імені.
— Скажіть йому, щоб прийшов до мене.
46
Ріка Есон, темна й легітна, линула повз пакгауз і попід чорним судном, пришвартованим до причальної стінки неподалік Вер-ле-Петі. [116] Вікна низеньких кают на верхній палубі були затулені фіранками. На борт тягнулися електричні й телефонні дроти. Вологе листя палубного садочка сяяло свіжістю.
116
Vert le Petit («Зелений
Вентиляційні люки були прочинені. Із трюму почувся зойк. Жіноче обличчя з гримасою болю показалося в однім із нижніх ілюмінаторів, притиснулось щокою до шибки, але чиясь товста рука відтягнула його від вікна й засмикнула фіранку. Ніхто цього не бачив.
Легкий туман прикрасив ореолами ліхтарі на набережній, згори пробивалося світло лиш декількох зірок. Воно було слабеньким і надто мутним для астрологічного прогнозу.
У кінці дороги охоронець при воротах освітив ліхтарем фургон із написом «Кафе дель Есте» [117] та, впізнавши Петраса Кольнаса, махнув йому рукою в бік оточеної колючим дротом стоянки.
117
«Cafe de l’Este» — «Естонське кафе»
Кольнас поспішив до причалу крізь склад, де робітник зафарбовував трафаретні написи «U. S. POST EXCHANGE, NEUILLY» [118] на товарних контейнерах. Кольнасу довелося лавірувати, склад був щільно ними заставлений.
Перед трапом, біля дерев’яного ящика замість столу, сидів охоронець. Допомагаючи собі ножем, він їв ковбасу й одночасно курив. Він витер руки носовиком, щоб обшукати візитера, але тут же впізнав Кольнаса і кивком голови видав дозвіл на прохід. Кольнас не часто бачився з рештою колег, у нього було особисте життя. Він шастав по кухні свого ресторану з мискою, все куштував і сильно обважнів із часів війни. Зігмас Мілко, худий, як завжди, впустив його до каюти.
118
Військово-торговельна служба США, Ньой (у Франції кілька міст мають назву Ньой).
Владіс Ґрутас сидів на шкіряній канапі, жінка з синцем на щоці робила йому педикюр. Вона мала затурканий вигляд і була надто старою, щоб її можна було продати. Ґрутас підвів голову з приємним, відкритим виразом на обличчі, що зазвичай означало: він насторожений. Шкіпер за штурманським столиком грав у карти з пузатим громилом на ім’я Мюеллер, у минулому служакою SS Dirlewanger Brigade, [119] відкриті шия й руки його були вкриті тюремними татуюваннями, а решту наколок приховував одяг. Ґрутас подивився на них своїми блідими очима, і вони, склавши карти, хутко полишили каюту. Кольнас не гаяв часу на привітання.
119
Військова частина під командою Оскара Дірлевангера, доктора філософії, алкоголіка, котрий до війни двічі відбував ув’язнення за зґвалтування, на фронті уславився безстрашністю, а в діях проти мирного населення — особливою жорстокістю. У Дірлевангера служили німці-штрафники та «хіві» різних національностей. Кілька тисяч есесівців Дірлевангера і він сам були знищені у 1945 р.
— Жетон Дортліха було встромлено йому між зуби. Добротна німецька іржостійка сталь, вона не розплавилася, не згоріла. Хлопець тепер матиме і ваш жетон, і мій, і Мілків, і Гренців.
— Ти ще чотири роки тому радив Дортліху, щоб обшукав ту хату, — промовив Мілко.
— Тепер цей лінивий курвань попав на той пікнік, де поштрикали виделкою його, — сказав Ґрутас.
Не дивлячись на жінку, він відштовхнув її ногою, і вона поспішила геть із каюти.
— Де цей поганий хлопчисько, що вбиває Дортліхів? — спитав Мілко.