Сходження Ганнібала
Шрифт:
Кольнас здвигнув плечима.
— Він студент, у Парижі. Я не знаю як він отримав візу. Він в’їхав легально. Інформації про його виїзд нема. Там не знають, де він дівся.
— А що, як він заявиться в поліцію? — припустив Кольнас.
— З чим? — спитав Ґрутас. — З малечими спогадами, дитячими кошмарами, старими жетонами?
— Дортліх міг розказати йому про телефонні дзвінки до мене, про зв’язок із тобою, — зробив припущення Кольнас.
Ґрутас здвигнув плечима:
— Хлопець намагатиметься створити нам трохи неприємностей.
Мілко гмикнув:
— Неприємностей? Я сказав би, що для Дортліха він створив велику неприємність. Вбити Дортліха було нелегко, він його, певне, застрелив у спину.
— Мені
Звідкілясь долетіли приглушені крики і звуки ударів. Ніхто з них на це не звернув ніякої уваги.
— Місце Дортліха тепер заступив Свенка, — нагадав Кольнас, намагаючись демонструвати спокій.
— А він нам потрібний? — спитав Мілко.
Кольнас гмикнув.
— Нам доведеться мати з ним справу. Свенка працював із Дортліхом два роки. У нього наші речі. Він єдина ланка між нами і картинами. Він займається депортантами, може примічати пристойніших із тих, котрих спрямовують до центру переміщених осіб у Бремергафені. А ми можемо витягати їх звідти.
Наляканий планом Плевена [120] і можливим переозброєнням Німеччини, Йосип Сталін вичищав Східну Європу методом масових депортацій. Потяги, забиті вщент людьми, везли одних на трудову смерть у сибірських таборах, а інших — до мізерного існування в таборах біженців на заході. Розпачливі висланці були для Ґрутаса багатим джерелом постачання жінок і хлопчиків. Він очолював велику торгівельну мережу. Його морфін був німецької медичної якості. Він постачав конвертери електричного струму на чорний ринок електротоварів, а також робив будь-які вдосконалення психіки, яких для кращого функціонування потребував його живий товар.
120
Запропонований у 1950 р. французьким прем’єром Рене Плевеном план створення наднаціональної Армії Європи як частини Європейської оборонної спільноти. Договір, укладений за цим планом у травні 1952 р. Францією, ФРН, Італією й державами Бенілюксу, не був ратифікований Французьким парламентом, тож чинності не набрав.
Ґрутас меланхолійно запитав:
— Цей Свенка був на фронті?
Вони не вважали по-справжньому діловими тих, хто вберігся від крові і бруду Східного фронту.
Кольнас знизав плечима.
— По телефону в нього молодий голос. Дортліх сам усе вирішував.
— Ми вивеземо все зараз. Продавати ще рано, але звідти треба вивозити. Коли він знову зателефонує?
— У п’ятницю.
— Скажи йому, щоб уже починав.
— Він захоче й сам виїхати. Йому потрібні документи.
— Ми можемо перекинути його до Рима. Не знаю, чи потрібен він нам тут. Обіцяй йому що завгодно, ну, ти сам знаєш.
— Картини перебувають у розшуку.
— Повертайся до свого ресторану, Кольнасе. Продовжуй на дурняк годувати фліків, і вони так само будуть рвати твої штрафні квитанції. Наступним разом, коли знову їхатимеш сюди мені щось мекати, привези тістечка.
— Та він у порядку, — сказав Ґрутас Мілкові, коли Кольнас уже пішов.
— Сподіваюся, — відповів Мілко. — Мені не хочеться керувати рестораном.
— Дітер! Де Дітер? — Ґрутас гатив у двері каюти на нижній палубі, і ті розчахнулися.
Там на своїх ліжках сиділи дві перелякані жінки, зап’ястя кожної було прикуте ланцюгом до трубчатої рами її койки. Двадцятип’ятирічний Дітер розчепіреною жменею вхопив одну з них за волосся.
— Наставиш їм синців, розіб’єш губи — і наші гроші втрачені, — нагадав Ґрутас. — А ось ця зараз буде моя.
Дітер
— Ево!
Старша жінка ввійшла до каюти і стала під стіною.
— Добре вимий оцю, і Мюеллер доправить її в садибу, — наказав Дітер.
Ґрутас і Мілко пройшли через склад до машини. У спеціальному, огородженому линвою відділку стояли ящики з написами «Побутова техніка». Ґрутас звернув увагу на британський холодильник.
— Мілко, ти знаєш, чому англійці п’ють тепле пиво? Тому що вони тримають його в холодильниках «Lucas». У моєму домі такого ніколи не буде. Мені потрібні «Kelvinator», «Frigidaire», «Magnavox», «Curtis-Mathes». [121] Я хочу собі тільки зроблене в Америці.
121
Статус компаній у 1950-х pp.: британська «Lucas Industries» спеціалізувалася на військовому, автомобільному й авіаційному електрообладнанні, холодильники не були її пріоритетом; американські: «Kelvinator» випустила перший ненаморожуючий холодильник; «Frigidaire» — наймасовіший виробник, у багатьох країнах і тепер традиційно «фріджідерами» називають холодильники будь-яких марок; «Magnavox» — перші транзисторні радіоприймачі; «Curtis-Mathes» — найдорожчі телевізори, на які надавалась гарантія 4 роки.
Ґрутас підняв кришку піаніно і зіграв кілька нот.
— Це піаніно для борделю. Мені таке не треба. Кольнас знайшов для мене рояль «Bosendorfer». Найкращий. Мілко, забереш його в Парижі… після того як закінчиш інші справи.
47
Знаючи, що він не з’явиться до неї, поки добре не відчиститься, не відмиється, вона сиділа й чекала на нього в його кімнаті. Він ніколи її до себе не запрошував, тож вона тут нічого не чіпала. Роздивлялася малюнки на стінах, анатомічні ілюстрації, якими було заповнено півкімнати. Вона витягнулася на його ліжку, поставленому за японським каноном перфекції «наполовину під карнизом». На поличці перед її очима стояла картина в рамці, накрита шовковою запоною з гаптованими нічними чаплями. Лежачи на боку, леді Мурасакі простягнула руку і підняла шовковий полог. Відкрився чудовий малюнок олівцем і пастеллю — вона гола, у лазні в шато. Малюнок було підписано знаком Вічності — Вісьмома Штрихами — й прикрашено японськими символами в трав’яному стилі з не зовсім правильними «водяними квітками».
Вона довго дивилася на малюнок, потім прикрила його і заплющила очі, у її голові зазвучав вірш Йосано Акіко:
Серед нот мого кото є й інша — Глибша потаємна нота, Цей звук виходить З моїх власних грудей.На світанку другого дня вона почула кроки на сходах. Ключ клацнув у замку, і ось він, Ганнібал, брудний і втомлений, із рюкзаком у руці.
Леді Мурасакі зустріла його стоячи.
— Ганнібале, мені треба почути ваше серце, — промовила вона. — Серце Роберта мовчало. Ваше серце зупинилося в моєму сні.
Вона підійшла і притулилась вухом до його грудей.
— Ви пахнете димом і кров’ю.
— Ви пахнете жасмином і зеленим чаєм. Ви пахнете миром.
— Ви поранені?
— Ні.
Перед її обличчям із шиї Ганнібала звисала низка закопчених жетонів. Вона дістала їх у нього з-під сорочки.
— Ви зняли їх із мертвих?
— Якби ж то вони були мертві.
— Совєцька поліція знає, хто ви. Інспектор Попіль був у мене. Якщо ви прямо зараз підете до нього, він вам допоможе.