Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
Ці збори були сущими тортурами. Нічого путнього там зроду не говорилося. Марна трата часу. Проте були й такі, які тільки й чекали ці збори, щоб встати і почати поширюватися на славу Ордена. Це був їх зоряний час, коли вони відчували себе кимось значним, важливим.
Ті, хто не показувався на зборах, приводили в приклад як не дуже відданих Ордену людей. Якщо відсутній не приводив гідних причин своєї відсутності, то запросто міг опинитися запідозреним в підривній діяльності. Відсутність доказів значення не мала. Висуваючи подібні звинувачення, деякі відчували себе більш значними особистостями в країні, де найвищим ідеалом була загальна
Загроза підривної діяльності, як темна хмара, постійно нависала над Давнім світом. Було цілком звичайним видовищем, коли міські гвардійці за підозрою в підривній діяльності волокли людей в управу. Тортури породжували визнання, що підтверджувало правдивість обвинувача. Виходячи з цієї логіки, ті, хто виголошував довгі промови на зборах, точнісінько вказували на декількох бунтарів, що підтверджувалося подальшим визнанням цих самих «бунтарів».
Через постійно пануючу в Алтур-Ранзі приховану напругу багатьох турбували підбурювання до бунту — витікаючі з Нового світу, згідно з офіційною версією. Представники Ордена миттєво придушували подібні чутки, як тільки виявляли. Інші громадяни настільки боялися, що вкажуть на них, що велемовних ораторів на зборах робітників дружно запевняли в масовій підтримці їхніх висловлювань.
На багатьох площах як нагадування про те, що загрожує тим, хто зв'яжеться з поганою компанією, висіли тіла неблагонадійних, причому до тих пір, поки птахи не очищали дочиста їх кістки. Найпоширеніший жарт, якого удостоювалася людина, яка висловила щось не в масть, звучав так: «Ти хочеш бути похованим на небі?»
Вони завернули за ріг до залу зібрань. Річард знову позіхнув.
— Не пам'ятаю я плями, яке схожа на кінський круп. Вони йшли по краю темної вулиці. Під ногами хрустіли камінчики. Попереду виднілася лампа Іцхака, який квапився на збори.
— Ти тоді дивився в інший бік. Це той будинок, де живе та трійця.
— Яка трійця?
На збори квапився народ. Деяких Річард знав, інших — ні.
І тут він згадав. І зупинився.
— Ти маєш на увазі ту діру, де живуть ті три бандюги? З ножами?
Він ледь розрізнив у темряві її кивок.
— Саме.
— Клас! — Річард провів долонею по обличчю. — Ти не запитала, чи не можна нам оселитися десь в іншому місці? — Запитав він, коли вони рушили далі.
— Для новачків в місті отримати житло — це чисте везіння. А кімнату тобі визначають, коли приходить твоя черга. Якщо ти відмовляєшся, то знову опиняєшся в кінці списку.
— Ти вже віддала керуючому гроші?
— Все, що було, — знизала вона плечима. Річард на ходу скрипнув зубами.
— Це ж всі наші гроші до кінця тижня.
— Я можуть розтягнути суп.
Річард їй не вірив. Вона напевно якимось чином постаралася зробити так, щоб їм дали кімнату в саме цьому домі. Він сильно підозрював, що їй охота подивитися, як він поведе себе з тими молодиками, оскільки тепер змушений буде з ними зіткнутися. Вона вічно робить дрібні капості, задає дивні питання, висловлює всякі дурниці, щоб подивитися на його реакцію, побачити, як він впорається з ситуацією. Річард ніяк не міг зрозуміти, що їй взагалі від нього треба.
Ця трійця його стурбувала. Він чудово пам'ятав, як ейдж Кари заподіяв Келен такий же біль, що й Ніккі. Якщо ці троє згвалтують Ніккі, то Келен теж доведеться все це виносити. Від однієї цієї думки його пройняв холодний піт.
Прийшовши на збори, Річард з Ніккі всілися на задній ряд в уже
Послідували спічі про обов'язок кожного робочого перед співгромадянами. Багато промов велися монотонними голосами і повторювалися так часто, що було цілком очевидно, що слова значення не мають, важливий лише сам факт їх оголошення. Річард згадав сміх Келен, коли він зловив для неї рибок і посадив у банку.
Наступні промовці — керівники осередків, або міські старшини — з жаром і пристрастю віщали про те, як вони високо цінують політику Ордену. Кілька людей піднялися і заговорили про тих, кого немає на зборах, називаючи відсутніх по іменах і викриваючи їх нелояльну поведінку, що їм наплювати на благополуччя своїх братів-робітників. По залу пробіг шепіт.
Коли промови закінчилися, встали кілька дружин робітників і пояснили, що у них з'явилися додаткові потреби, тому що тільки що народилася чергова дитина, чоловік тимчасово не працює, що родичі, які знаходяться під їхньою опікою серйозно захворіли і т. п. Після висловлювання кожної з них оголошувалося голосування і здіймався ліс рук. Якщо ти згоден поступити по справедливості і хочеш, щоб осередок їм допоміг, то підніми руку.
Тих, хто руки не піднімав, брали на замітку. Іцхак розтлумачив Річарду, що ти в принципі можеш не піднімати руку, якщо не згоден, але якщо будеш це робити занадто часто, то тебе занесуть у список неблагонадійних. Річард поняття не мав, що це за список такий, але йому було нескладно підкоритися. До того ж Іцхак сказав, що зовсім не бажає опинитися в списку, і сам він частіше піднімає руку, ніж ні.
Річард піднімав руку кожного разу. Йому було глибоко наплювати на те, що відбувається. Він не бажав брати в цьому участь, не бажав намагатися поліпшити щось, і йому було все одно, добре чи погано живуть ці люди. Більшості, схоже, подобалося, що Орден управляє їх життям, рятуючи від тягаря думати самим. У точності як в Андері. Ніккі здавалася здивованою і навіть дещо розчарованою тим, що він всякий раз піднімає руку. Але не заперечувала і не задавала питань.
Річард навіть ледь усвідомлював, що піднімає руку. Він подумки посміхався, згадуючи здивування Келен, захват і її зелених очах, коли вона вперше побачила «Сильну духом». Річард охоче вирізав би для неї що завгодно, аби знову побачити її радість і захват при вигляді чогось, що їй подобається, чогось для неї цінного і дорогого.
Заговорив черговий оратор, скаржачись на несправедливі умови праці і розповідаючи, що він змушений був звільнитися, щоб не дозволяти транспортній компанії так експлуатувати його. Це був той самий тип, що звільнився, залишивши Річарда розвантажувати фургони одного. Річард підняв руку разом з іншими, дозволяючи виплатити цьому хмирю повний шестимісячний оклад у вигляді компенсації.
Після всіх цих численних голосувань, перешіптувань, записів всіх рішень, здоровим членам осередку було оголошено, що вони повинні внести справедливу лепту в допомогу нужденним. Річарду було сказано, що всі, хто може, зобов'язані трудитися з повним запалом, щоб допомагати тим, хто працювати не в змозі.