Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
Гейда стиснув їй сідниці, притискаючи до себе. Він хтиво потерся об неї. Ніккі важко задихала йому в вухо, щоб надати йому впевненості в тому, що він може повністю користуватися її тілом.
— Скажи мені, чому.
— Мене нудить від його телячих ніжностей, ласкавих дотиків і уваги. Зовсім не це потрібно справжній жінці. Я хочу, щоб він зрозумів, що може справжній чоловік. Я хочу того, чого він мені дати не може.
Вона мало не закричала він болю, коли він викрутив їй сосок.
— Та ну?
— Так. Я хочу
Його грубі руки стиснули їй груди. Ніккі зобразила стогін. Гейда посміхнувся.
— З повним моїм задоволенням. — Ніккі нудило від його посмішки.
— Ні, з моїм, — покірно видихнула вона.
Кинувши ще один ненависник погляд на Річарда, Гейда засунув руки їй під поділ, бажаючи упевнитися, що вона не бреше і дійсно дозволить робити з собою все, що йому заманеться. Його рука ковзнула по її оголеним стегнах. Ніккі покірно розсунула ноги.
Поки він її лапав, Ніккі трималася за його плечі. Гейда гордовито посміхнувся. Пальці безжально лапали її. У Ніккі на очі навернулися сльози. Вона затремтіла і закусила губу — тільки б не закричати. Помилково прийнявши її схлипи за хіть, Гейда став ще активнішим.
Джеган і Кадар Кардіф — і багато інших — брали її проти волі. Але жодного разу вона не відчувала такого відчуття насильства над собою, як зараз, стоячи в коридорі і дозволяючи цій усміхненій маленькій гадині робити з нею все, що завгодно.
Ніккі перехопила руку хлопця.
— Гейда, ти що, боїшся Річарда? Чи тобі не вистачить мужності взяти мене, поки він буде стояти тут, у коридорі, біля наших дверей, щоб всі слухали й розуміли, що ти ублажаєш мене куди краще, ніж він?
— Боюся? Його? — Хрипко прогарчав він. — Ти тільки скажи, коли.
— Прямо зараз. Я хочу тебе прямо зараз, Гейден.
— Так я і думав.
Ніккі усміхнулася, побачивши, як у нього очі горять від похоті.
— Тільки скажи-но спершу «будь ласка», маленька шлюшка.
— Будь ласка. — Їй до смерті хотілося проломити його голову. — Будь ласка, Гейден.
Тримаючи її за талію, Гейда зарозуміло пирхнув, проходячи повз Річарда. Ніккі рукою підштовхнула Гейда в кімнату, і попросила трохи зачекати. Оскалившись їй через плече, він виконав прохання. Ніккі обпекла Річарда поглядом.
— Ми пов'язані. Все, що відбувається зі мною, відбувається і з нею. Сподіваюся, ти не такий дурний, вірно? Ти ж розумієш, що якщо хоч на дюйм зрушиш з місця, я змушу тебе шкодувати про це все життя, що залишилося. Присягаюся, вона помре цієї ж ночі, якщо ти не будеш стояти тут.
— Ніккі, будь ласка, не роби цього. Ти ж тільки собі зробиш гірше.
Він говорив так ласкаво, з таким співчуттям. Вона ледь не кинулася йому на шию, благаючи зупинити її… Але його відмова все ще палила соромом душу.
Обернувшись у дверях, вона злобно усміхнулася Річарду.
— Сподіваюся, твоій Келен це сподобається
Келен ахнула. Очі її розширились. У темряві вона розрізняла лише смутні тіні.
Відчуття, яке вона не могла визначити, не могла зрозуміти, обрушилося на неї. Це було щось абсолютно чуже і в той же час оманливо знайоме. Щось ганебне і одночасно бажане. Це відчуття наповнило її свого роду чуттєвим жахом, що плавно переходив в ганебне задоволення, змішане з відчуттям гострої небезпеки.
Вона відчувала тінь над собою.
Відчуття, які вона не могла ні зрозуміти, ні контролювати, нахлинули на неї, хоча вона і намагалася з ними боротися. Все здавалося нереальним. Келен знову ахнула від незрозумілого відчуття. Її це збентежило. Було боляче, але в той же час вона відчувала, як у неї прокидається дикий чуттєвий голод.
Враження було таке, ніби зараз з нею Річард, тут, в ліжку. Їй знову було так добре. Келен важко задихала. У роті пересохло.
В обіймах Річарда вона завжди відчувала таке задоволення від того, що ніколи не настає пересичення, що завжди залишається щось незвідане, не випробуване, не знайдене. Келен завжди приводили в захват думки про цей нескінченний пошук недосяжного.
Вона різко видихнула. Тепер вона знову відчувала себе учасницею цієї гонки.
Але того, що відбувалося зараз, вона й уявити собі не могла. Келен вчепилася в простирадла, рот відкрився в беззвучному крику болі.
Це було щось нелюдське, моторошне. Повна нісенітниця. Вона знову ахнула, її охопила паніка. Келен застогнала від жаху того, що відбувалося — від натяку на задоволення у всьому цьому і від розгубленості, що мало не насолоджується відчуттями.
І тут на неї зійшло осяяння. Вона зрозуміла значення того, що відбувається.
На очі навернулися сльози. Келен каталася по ліжку, розриваючись між радістю від того, що відчуває Річарда, і болем від розуміння, що Ніккі зараз теж ось так його відчуває. Її відкинуло на спину.
Келен знову ахнула, очі розширилися, все тіло напружилося, як струна.
Вона скрикнула від болю. Вона корчилася і звивалася, прикриваючи груди руками. Від болю, який вона не могла ні зрозуміти, ні точно визначити, сльози хлинули струмком.
Вона так сумувала за Річарду. Хотіла його до болю.
На неї накочували хвилі приголомшуючого болю, змішаного з незадоволеним бажанням, що перетворився на огиду. Вона не могла віддихатися…
Нарешті все закінчилося, Келен розридалася, владу над тілом повернулася, але вона занадто змучилася, щоб рухатися. Вона і ненавиділа кожну мить того, що відбулося, і горювала, що все закінчилося, бо в ті миті нарешті знову відчувала Річарда.