Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
— Знаєш, — сказала вона, оглядаючись через плече, — мені тут подобається, правда, подобається, але починає діяти мені на нерви.
Келен зчищала з мисок недоїдки в дерев'яний бачок.
— Діяти на нерви? — Вона поставила тарілки на тумбу. — Це ти про що?
— Мати-сповідниця, це місце досить миле, але я тут скоро звихнуся! Я Морд-Сіт! І почала давати імена рибкам в банці! Добрі духи! — Кара повернулася до відра з водою і заходилася мити ложки. — Тобі не здається, що прийшов час переконати лорда Рала повертатися?
Келен зітхнула. Їй подобався цей
Володіючи чималим досвідом правління, Келен давно звикла, що люди не завжди хочуть її допомоги, не завжди розуміють її дії, але вона повинна чинити так, як вважає за потрібне у їхніх інтересах. Річард же подібним досвідом не володів і не вмів, зіткнувшись з крижаною байдужістю, спокійно продовжувати виконувати свій обов'язок.
— Звичайно, Кара. — Келен поставила бачок з недоїдками на полицю і подумала, чи не уготована їй доля Матері-сповідниці що все життя прожила в лісі, далеко від свого народу. Народу, який воює за свободу. — Але ти ж знаєш думки Річарда. Він вважає, що це було б помилкою. Більше того, він говорить, що не має права піддатися бажанню, коли розум велить цього не робити.
Блакитні очі Кари рішуче блиснули.
— Ти — Мати-сповідниця. Зруйнуй закляття цього місця. Скажи йому, що ти потрібна там і що ти повертаєшся. Що він тоді зробить? Прив'яже тебе до дерева? А якщо ти поїдеш, він піде за тобою. А значить — повернеться.
Келен рішуче похитала головою.
— Ні, не можу. Після того, що він нам сказав… Так не чинять з людиною, яку поважають. Нехай я і не зовсім з ним згодна, але розумію причини, з яких він так діє. Я надто добре його знаю і боюся, що він правий.
— Але повернення зовсім не означає, що йому доведеться очолити нас. Ти просто змусиш його слідувати за тобою, — посміхнулася Кара. — Може, коли він побачить, що там діється, сам візьметься за розум.
— Саме тому він і повів нас далеко в гори: він боїться, що якщо повернеться, побачить, що відбувається, то вміщається. Я не вправі грати на його почуттях і заганяти в кут. Навіть якщо ми повернемося і він втримається від втручання в бій, такий вчинок з мого боку, таке примушення зведе між нами непереборну перешкоду. — Кален знову похитала головою. — Він надто вірить своєму видінню. Я не стану примушувати його повертатися.
— Може, він насправді не так вже в це й вірить, — махнула ганчіркою Кара, — в глибині душі. Може, він не хоче повертатися, тому що сумнівається в собі — після Андера — і думає, що стояти осторонь простіше.
— По-моєму, Річард в собі не сумнівається. Ні на секунду. Ні на йоту. Якби у нього були хоч найменші сумніви, він би повернувся — це дійсно найпростіший шлях. Триматися осторонь куди важче. Ми з тобою обидві це знаємо. Але ти можеш виїхати в будь-який момент. Він не претендує на твоє життя. Ти, Кара,
— Я присягнулася слідувати за ним, що б він там не творив.
— Ти тримаєшся за нього, тому що віриш йому. Як і я. Тому я ніколи не піду, щоб змусити його йти за собою.
Кара стиснула губи. Вогонь в блакитних очах потух, вона відвернулася і шпурнула ганчірку у відро з брудною водою.
— Значить, будемо стирчати тут, засуджені жити в раю.
Келен посміхнулася, розуміючи роздратування Кари. Примушувати Річарда вона не стане. Вона спробує його вмовити, а це зовсім інша справа.
Витерши чашку, Келен поставила її на тумбу.
— А може, й ні. Знаєш, адже я теж думаю, що нам необхідно повернутися.
Кара з підозрою глянула на неї:
— Так що, по-твоєму, ми можемо зробити, щоб переконати його?
— Річарда деякий час не буде. Як щодо того, щоб викупатися, поки його немає?
— Викупатися?
— Ага, викупатися. Страшенно хочеться відчути себе чистою і свіжою. Мені набридло виглядати як мандрівниця. Мені б хотілося вимити голову і надіти біле плаття Матері-сповідниці.
— Біле плаття Матері-сповідниці… — Кара змовницьки посміхнулася. — А! Значить, передбачається бій, для якого жінка повинна бути озброєна найкраще.
Краєм ока Келен бачила «Сильну духом», що стояла на підвіконні і прямо дивилися на світ. У сукні, що розвівалася, з гордо піднятою головою, прямою спиною, стиснутими з боків кулаками, вирізана в дереві жінка кидала виклик усьому, що наміриться зламати її.
— Ну, не зовсім та битва, про яку ти думаєш, але мені здається, що я краще зможу відстоювати свою думку, якщо буду одягнена належним чином. І це не військова хитрість. Я подам йому петицію як Мати-сповідниця. Я вважаю, що його сприйняття дещо затуманене. Важко, знаєш, думати про щось інше, коли до смерті турбуєшся про людину, яка тобі є дорогою.
При думці про навислу над Серединними Землями загрозу кулаки Келен стиснулися.
— Він побачить, що все вже в минулому, що я цілком здорова і прийшов час повертатися до наших обов'язків. Кара, посміхаючись, відкинула з чола світлу пасмо.
— Він напевно побачить це і ще дещо, якщо ти одягнешся в свою сукню.
— Я хочу, щоб він побачив жінку, досить сильну, щоб перемогти його в сутичці на мечах. Ну і звичайно, хочу, щоб він нарешті побачив Мати-сповідницю в сукні.
Кара здула з лиця ще одне пасмо.
— По правді кажучи, я й сама не заперечувала б покупатися. Знаєш, мені здається, якщо я буду поряд з тобою в облаченні Морд-Сіт, з чистим, акуратно заплетеним в косу волоссям, буду триматися, як годиться Морд-Сіт, і висловлюся на підтримку твоїх слів, це буде ще більш переконливо.
Келен сунула тарілки у відро з водою.
— Значить, домовилися. Нам цілком вистачить часу до його повернення.
Річард спорудив для них маленьку дерев'яну ванну, в якій можна було відмінно помитися сидячи. Звичайно, полежати і поніжитися в ній було не можна, але для гірської резиденції і це була велика розкіш.