Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
Поки його думки сліпо металися в шаленому світі, він машинально проказав:
— Я вже одружений. Я не буду спати з тобою, як чоловік.
Ніккі здивовано моргнула і розсміялася над ним. Річард почервонів.
— Ти мені потрібен зовсім не для цього.
— От і добре.
Лице Ніккі зробилося холодним і дуже спокійним.
— Але якщо я вирішу інакше, Річард, ти підкоришся. Вона була дуже красива, про таку жінку можна було тільки мріяти, але Річарда одна думка про зраду Келен приводила в жах.
Голос Ніккі звучав тепер мляво
— Ти будеш вести себе, як мій чоловік. Будеш заробляти нам на життя, будеш піклуватися про мене, а я — про тебе. Я буду лагодити твої сорочки, готувати їжу, прати твої речі. А ти, — повторила вона, — будеш заробляти нам на життя. Ти більше ніколи не побачиш Келен — це ти повинен засвоїти і зрозуміти, — але до тих пір, поки ти будеш підкорятися моїм бажанням, будеш знати, що вона жива. Прокидаючись щоранку, вона буде знати, що ти підтримуєш її життя. У тебе немає іншого способу довести їй свою любов.
Річарда пронизав страшний біль. Він втупився в простір, згадуючи…
— А якщо я вважатиму за краще покласти цьому край?
— Тоді, можливо, це виявиться саме тим знанням, що я шукаю. Може бути, я і повинна прийняти безглуздий кінець. — Вона зробила рух пальцями, ніби обрізаючи магічну пуповину, що зв'язує її з Кален. — Остання судома, підтверджуюча безглуздість буття.
І тут Річард зрозумів: цій жінці неможливо погрожувати, вона з радістю прийме будь-який жахливий кінець.
— З усього, що є на цьому світі, — з болем прошепотів він, — тільки одне незамінне: Келен. Якщо заради Кален я повинен стати рабом, я стану рабом.
Ніккі мовчки вивчала його обличчя. Він швидко подивився їй в очі — і тут же відвів погляд, не в силах виносити її моторошну увагу. Перед його розумовим поглядом, як жива, стояла Келен.
— Все, що ти розділяв з нею, Річард, — щастя, радість, задоволення, — все це завжди залишиться з тобою. — Ніккі ніби читала його думки. — Бережи ці спогади. Їм доведеться підтримувати тебе. Ти більше ніколи не побачиш Келен, і вона не побачить тебе. Ця глава твоєму житті закінчена. У вас обох відтепер нове життя. І краще тобі звикнутися з цим, тому що такий справжній стан речей.
Дійсний стан речей, реальний. Не той, яким би він хотів його бачити. Він сам сказав Келен, що вони повинні діяти у відповідності з тим, що є, а не витрачати дорогоцінне життя, бажаючи неможливого.
Річард потер лоба, намагаючись говорити спокійно.
— Сподіваюся, ти не розраховуєш, що я навчуся радіти твоєму товариству?
— Це я, Річард, розраховую навчитися. — Він схопився, стиснувши кулаки.
— Для чого тобі потрібне це знання?! Чому тобі це важливо?
— Це покарання.
— Що?! — Він недовірливо витріщився на неї.
— Я хочу відчувати біль, Річард, — відсторонено посміхнулася Ніккі.
Річард опустився на землю.
— Навіщо? — Пошептав він.
— Біль, Річард, — єдине, що може проникнути в той холод, який зараз всередині мене. Таке моє
Річард тупо дивився на неї. Він згадав своє видіння. Він ніяк не може зупинити просування Імперського Ордена. І нічого не може придумати, щоб позбутися від цієї жінки.
Якби не Келен, він кинувся б зараз в битву з Ніккі, щоб вирішити все раз і назавжди. Він з радістю прийняв би смерть, б'ючись з цим жорстоким безумством. Але його зупинив розум.
Він зобов'язаний жити, щоб жила Келен. Тому — і тільки тому — він повинен крок за кроком, повзти в забуття.
27
Келен, позіхнувши, потерла очі. Примружившись, потягнулася, вигнула спину. Жахливі спогади, що роїлися десь в далеких куточках свідомості, миттєво вискочили з укриття, затьмаривши все інше.
Безвихідне горе і сльози залишилися позаду. Тепер нею володіла нестримна лють.
Пальці намацали холодний метал піхов. Здавалося, ніби меч живий і випромінює сильний гнів. Меч, різьблена фігурка «Сильної духом» і спогади — ось і все, що в неї тепер було.
Хмизу майже не залишилося, але більше їм все одно не знадобиться. Келен сунула одну гілку в догораюче багаття і простягнула руки до слабкого вогню, сподіваючись відігріти занімілі пальці. Вітер злегка посилився. Зметнувся клуб диму, Келен закашлялась. Димок злетів вгору і завився назовні.
Кари не було, і Келен знову поставила маленький казанок з водою на вогонь, щоб Морд-Сіт, повернувшись, могла попити гарячого чаю. Напевно, Кара вийшла по нужді. А може, перевіряє сильця, розставлені вчора ввечері на кроликів. Келен не дуже-то сподівалася отримати кролика на сніданок. У таку погоду — сумнівно. Гаразд, їжі у них поки і без того вистачає.
У рідкісні просвіти серед хмар пробивався червоний відблиск холодної зорі, висвітлюючи засніжені, обмерзлі дерева, виступ над головою і їх маленький притулок. Вони з Карою безуспішно намагалися відшукати притулок-сосну. Вони сховалися серед дерев, зрізали кущі та поставили їх як щит для захисту від вітру. Укриття вийшло цілком прийнятне. Келен з Карою крупно підвезло, що вони відшукали це містечко в такий снігопад. Зовні лежав глибокий сніг, але в своєму укритті вони провели ніч в сухості, хоч і в холоді. Вони спали, тісно притулившись одна до одної під покривалами і вовчими кожухами.
Келен думала про Річарда. Де він зараз? Чи не холодно йому? Вона сподівалася, що ні. Адже він виїхав на декілька днів раніше і швидше за все встиг спуститися в низини до снігопаду.
Келен з Карою, як він і просив, пробули в будиночку ще три дні. Снігопад почався на наступний день після його від'їзду. Келен подумувала дочекатися зміни погоди і лише потім їхати, але вона отримала від сестри Ніккі гіркий урок: не чекай, дій. Коли Річард так і не повернувся, Келен з Карою негайно рушили в дорогу.