Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
Тихенько схлипуючи, аббатиса заснула. Але через важкий сон спала погано і не відпочила. Вона прокинулася пізнім ранком, відчувши на плечі долоню Алессандри. Сестра підкинула хмизу в багаття, було тепло.
— Тобі вже краще, аббатиса?
Енн кивнула — і збрехала. Перша думка була про дорожній щоденник. Він благополучно лежав на колінах Алессандри. Енн сіла і обережно взяла почорнілу книжечку.
— Абатиса, я турбувалася про тебе.
Енн тільки сумно відмахнулася і нічого не відповіла.
— Поки ти спала, я оглянула книгу. Енн
— Виглядає паршиво. Алессандра кивнула:
— Я теж так думаю. Сумніваюся, що його можна врятувати.
Енн легким торканням Хань утримувала сторінки — від яких мало що залишилося, крім попелу, — поки гортала книжечку.
— Він протримався три тисячі років. Будь це звичайний папір, він не підлягав би відновленню, але ця річ — магічна, Алессандра, створена могутніми чарівниками, рівних яким не народжувалося три тисячі років… до Річарда.
— Що ми можемо зробити? Ти знаєш, як його відновити?
Енн, вивчаючи обгорілі сторінки, похитала головою.
— Не знаю, чи можна його відновити. Я просто кажу, що це чарівна річ. А там, де є магія, є і надія.
Енн витягла з-під своїх численних одежинок носовичок, обережно поклала щоденник на тканину, загорнула, пов'язала кінці хустки і наклала захисне закляття.
— Доведеться мені відшукати спосіб відновити його. Якщо зможу. Якщо його взагалі можна відновити. Алессандра витерла руки об поділ.
— Значить, зараз наш зв'язок з армією втрачено. Енн кивнула:
— Ми не дізнаємося, чи вирішить Імперський Орден нарешті вийти з місця на півдні і рушити в глиб Серединних Земель. І я не зможу направляти Верну.
— Аббатиса, що, по-твоєму, відбудеться, якщо Орден вирішить атакувати, а Річарда там не буде? Що вони стануть робити? У відсутність Магістра Рала…
Енн постаралася на якийсь час забути слова Келен і обміркувати ситуацію.
— Тепер Верна — аббатиса. У всякому разі, для тих сестер, що зараз з армією. Вона буде мудро керувати ними. З ними Зедд. Він допоможе сестрам підготуватися до битви. Як Чарівник Першого Рангу він і раніше брав участь у великих війнах. Доведеться нам увірувати в те, що Творець догляне за ними. Я не зможу допомогти їм порадою, поки не відновлю щоденник. Я навіть не буду знати, що там у них взагалі відбувається.
— Ти можеш туди поїхати, аббатиса. Енн струсила сніг з плеча.
— Сестри Світла вважають, що я померла. І тепер вони покладали свої надії на Верну як їх аббатису. Приїхати туди зараз — значить нанести важкий удар і по Верні, і по сестрах. Звичайно, багато хто з них будуть раді моєму приїзду, але в багатьох це породить сумніви і розгубленість. А війна — невідповідний час для сумнівів.
— Але ти їх усіх надихнула…
Енн похитала головою:
— Їхній лідер — Верна. Я можу своїм поверненням назавжди підірвати її авторитет. Я зобов'язана в першу чергу думати про благо сестер Світла. Зараз я зобов'язана робити так, як краще для них.
— Але, Енн, адже аббатиса — ти.
— І кому від цього було добре?
Алессандра
Алессандра співчутливо поклала руку їй на плече.
— Ти повернула мене в світ Творця. Я була в руках Джегана, я жахливо з тобою обходилася, коли він схопив тебе, але ти ніколи не переставала піклуватися про мене. Кого ще це б хвилювало? Без тебе моя душа загинула б навіки. Ти навіть не уявляєш, наскільки я тобі вдячна, аббатиса.
Можливо, Алессандра і повернулася до світла Творця, але цій жінці вже раз вдалося обдурити Енн. Багато років тому Алессандра продалася Володареві і стала сестрою Тьми, а Енн і поняття про це не мала. Як можна знову почати довіряти людині, що здійснила зраду?
Енн подивилася Алессандро в очі.
— Сподіваюся, що так, сестра. І молюся, щоб це дійсно було правдою.
— Так воно і є, аббатиса.
Енн вказала на приховане хмарами сонце.
— Може бути, коли я відправлюся до світла Творця, мені зарахується це добре діяння і переважить втрачені через мене тисячі життів?
Алессандра відвела погляд, відвернулася, поклала в багаття пару гілок.
— Нам потрібно поїсти чого-небудь гарячого, аббатиса. І ти відразу відчуєш себе краще. Ми обидві відчуємо себе краще.
Енн опустилася на землю і стала дивитися, як Алессандра готує суп. Але навіть апетитні запахи немогли поліпшити їй настрій.
— Навіщо, по-твоєму, Ніккі забрала Річарда? — Запитала Алессандра, кладучи в суп сушені гриби.
— Поняття не маю. Хіба що вона брехала і тепер тягне його до Джегана.
Алессандра покришити сушене м'ясо і кинула в казанок.
— Навіщо? Якщо вона його дістала, він змушений виконувати її бажання, навіщо їй брехати? З якою метою?
— Вона — сестра, віддана Володарю. Це достатній привід, щоб збрехати, вірно? Брехати недобре. Це гріх. По-моєму, цього цілком достатньо.
Алессандра докірливо похитала головою.
— Аббатиса, я була сестрою Тьми. Мені краще знати. Все зовсім не так. Хіба ти завжди говориш правду тільки тому, що віддана Творцеві? Ні. Можна брехати в ім'я Володаря, можна брехати в ім'я Творця — якщо це необхідно. Так навіщо Ніккі брехати зараз? Вона і без того володіє ситуацією, їй нема чого брехати.
— Поняття не маю, — повторила Енн. Голова в неї боліла від безнадійно похмурих думок. Це все через неї, а зовсім не через Ніккі…
— Думаю, вона зробила це для себе, — сказала Олександра.
— Тобто? — Здивувалася Енн.
— Мені здається, Ніккі досі щось шукає.
— Щось шукає? Ти про що?
Алессандра акуратно відміряла спеції і зсипала в казанок.
— Коли я забрала Ніккі з дому і привезла у Палац Пророків, вона з кожним днем ставала все більш… відстороненою, чи що. Вона завжди робила все можливе, щоб допомогти людям, — і викликала у мене відчуття, що я не здатна дати їй те, що потрібно.