Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
Спочатку їхати було важко. Вони йшли по заметах, ведучи коней на поводу. Видимість була кепською, і напрямок вони визначали тільки за вітром — східний вітер бив у праве плече. Часом вони починали побоюватися, що скоїли жахливу помилку, покинувши будиночок в горах.
Вчора, незадовго до темряви, коли вони влаштовували собі укриття, в просвіт між хмарами Келен вдалося розгледіти пагорби внизу. Зелені та коричневі, ніякого снігу. Значить, скоро вони з Карою опиняться нижче снігового рівня. Келен була впевнена, що найгірша ділянка дороги
Засовуючи руку в рукав, Келен почула хрускіт снігу під ногами. Але коли зрозуміла, що йде не одна людина, а кілька, миттєво скочила.
Кара проштовхнулася крізь загороджувальні кущі.
— У нас гості, — похмуро повідомила вона, стискаючи в руці ейдж.
З кущів, ступаючи слід у слід, виплила повна невисока жінка. Під шарами плащів, шалей та інших теплих речей Келен з подивом упізнала Енн, стару аббатису сестер Світла.
За Енн йшла жінка повище, відкинуті назад шалі дозволяли розгледіти каштанове з сивиною волосся до плечей. У неї був спокійний, уважний і розважливий погляд, в куточках глибоко посаджених очей світилися зморшки. Вона була схожа на жінку, що обожнює навчати дітей за допомогою різок.
— Келен! — Енн кинулася вперед і схопила Келен за руки. — Ох, люба, як же я рада тебе бачити! — Келен подивилася на другу жінку, аббатиса озирнулася. — Це одна з моїх сестер, Алессандра. Алессандра, дозволь тобі представити Мати-сповідницю — і дружину Річарда.
Алессандра, посміхнувшись, підійшла ближче. Приємна посмішка повністю змінила її обличчя, суворість зникла, поступившись місцем щирості.
— Рада з вами познайомитися. Мати-сповідниця. Енн дуже багато про вас розповідала, говорила, яка ви чудова людина. — Алессандра швидко оглянула їх бівак. — Я така рада за вас з Річардом.
Енн оглянулась і помітила меч.
— Де Річард? Кара не зволила нам нічого сказати. — Вона подивилася в очі Келен. — Благий Творець! — Прошепотіла вона. — У чому справа? Що сталося? Де Річард?
Келен нарешті змогла розтиснути зціплені зуби.
— Його взяла в полон твоя сестра.
Енн відкинула шаль і знову схопила Келен за руку… Зростом Енн ледь досягала Келен до грудей, але вшир була як мінімум удвічі більша.
— Про що ти говориш? Що значить взяла в полон, яка сестра?
— Ніккі, — процідила Келен крізь зуби.
— Ніккі… — Енн відсахнулася.
— Сестра Ніккі? — Ахнула Алессандра, притиснувши руки до грудей. — Сестра Ніккі не з сестер Енн. Ніккі — сестра Тьми.
— О так, я це прекрасно знаю, — промовила Келен.
— Ми повинні повернути його! — Вигукнула Енн. — Негайно. З нею йому загрожує небезпека.
Порив вітру зметнув сніг, на мить закривши червоніючий світанок. Келен змахнула сніг з очей. Кара, у плащі й кожусі поверх червоного шкіряного облачення, і бровою не повела. Обидві сестри струсили сніг з він товстими вовняними рукавицями.
— Келен, все буде добре, — заспокійливо промовила Енн. — Розкажи, що сталося. Розкажи все. Він
Келен сковтнула, пригнічуючи наростаючий сказ.
— Ніккі наклала на мене «материнське закляття», так вона це називає.
У Енн відвисла щелепа. Алессандра знову ахнула.
— Ти впевнена? — Обережно уточнила Енн. — Ти впевнена, що саме материнське закляття? Звідки ти можеш це знати?
— Вона обрушила на мене якусь магію. Я ніколи не чула про таке заклинання. Але знаю точно, що це могутнє чаклунство, і вона сама сказала, що це материнське закляття. Сказала, що закляття якимось чарівним чином пов'язує нас.
— Це зовсім не означає, що вона наклала на тебе саме материнське закляття. — Алессандра зробила крок вперед.
— Коли Кара вдарила Ніккі ейджем, — продовжила Кален, — я теж впала на коліна, ніби Кара вдарила і мене. Енн з Алессандрою мовчки переглянулися.
— Але… Але… Якщо вона… — Енн почала заїкатися.
— Якби вона побажає, то обірве цю чарівну нитку, і я помру, — спокійно доказала за аббатису Келен. — Саме так вона і захопила Річарда. Пообіцяла, що я буду жити, якщо Річард піде з нею. Річард прирік себе на рабство, щоб врятувати мені життя.
— Це неможливо, — прошепотіла Енн, мнучи пальцями підборіддя. — Ніккі не здатна накласти таке складне закляття. Вона ще дуже молода. До того ж материнське закляття вимагає величезної могутності. Повинно бути, вона створила щось інше… Ні, Ніккі не могла накласти материнське закляття.
— Могла, — нехотя заперечила сестра Алессандра. — У неї є і сила, і здібності. Їй потрібна була лише людина, здатна навчити її.
— Лідміла, — прошепотіла Енн. — Джеган захопив Лідмілу…
Келен підозріло глянула на сестру Алессандро.
— Чому ти знаєш про здібності Ніккі більше, ніж сама аббатиса?
Сестра Алессандра закрила плащ. Її обличчя знову стало сердитим, однак цього разу в куточках губ причаїлася гіркота.
— Це я привезла Ніккі у Палац Пророків, коли вона була ще зовсім дитиною. Я відповідала за її виховання і керувала її навчанням. Я знаю її краще, ніж хто б то не було. І знаю її темні сили, бо теж була сестрою Тьми. Це я привела її до Володаря.
У Келен відчайдушно забилося серце.
— Значить, ти теж сестра Тьми?
— Була, — швидко сказала Енн.
— Аббатиса прийшла в табір Джегана і врятувала мене. Не тільки від Джегана, але від Володаря. Я знову служу Світлу. — Лице Алессандри освітилося променистою усмішкою. — Енн повернула мене до Творця.
— Як ви нас знайшли? — Запитала Келен, не бажаючи підтримувати розмову. Енн не відповіла.
— Ми повинні поспішати. Ми повинні забрати Річарда у Ніккі, поки вона не віддала його Джегану.
— Вона не веде його до Джегана, — сказала Келен. — Вона заявила, що діє не від імені його превосходительства, а від свого власного. Це її слова. Вона сказала, що зняла кільце Джегана з губи і більше не боїться його.