Спалені обози
Шрифт:
Кравсу переклали відповідь Бредова.
— Цей Павленко — це Омелянович-Павленко?
— Я не знаю, котрий це Павленко… — збрехав Кравс.
— Якщо це Омелянович-Павленко, то він буде розстріляний! А з Петлюрою взагалі не будемо розмовляти, бо він бандит! А яке ваше ставлення до отамана Петлюри?
— Галицька Армія після боїв з поляками була витіснена за Збруч і воює тепер з більшовиками, має свою Начальну команду, — Кравс ухилявся від прямої відповіді.— Я протестую, пане генерале, проти роззброєння наших відділів військовими…
Кравсу переклали обурення Бредова:
— Чому ваші війська зневажили
— Це була більшовицька провокація, — сказав Кравс.
Йому переклали наказ Бредова:
— Ви повинні негайно залишити місто!
— Я не можу цього зробити без наказу мого командування, — заявив Кравс. — А крім того, ми здобули місто, і я також зобов’язаний боронити його.
Кравсу повторили наказ Бредова. «Він ігнорує міжнародні звичаї,— подумав Кравс, — глумиться наді мною». Обурений, генерал Кравс висмикнув свій револьвер і простягнув Бредову:
— Вважаю себе вашим полоненим!
Кравсу переклали слова Бредова:
— Ви мені не потрібні!
І генерал Бредов вийшов з аудиторії, повісивши на шию Кравса камінь мук. А дійсно! Де Петлюра? А Петрушевич? Чому мовчить генерал Тарнавський? Де задлялася делегація Омеляновича-Павленка? А становище жахливе! У Києві — все ясно… Але другий корпус Вольфа досі не взяв Коростеня й не розвинув наступу далі. З боку Умані пруть особливо сильні денікінські частини… Коло Попелюх три більшовицькі дивізії… В Одесі зібралася нова група Добровольчої армії і ще двадцятого серпня зав’язала біля Роздільної бої з більшовиками…
Через годину а чи більше ввійшов усе той же генерал Бредов. Кравсу переклали його слова:
— Я готовий продовжити переговори.
«Поки його не було, — подумав Кравс, — денікінці взяли місто в свої руки. Міста я вже не можу врятувати, але армію мушу за всяку ціну. Бредов хитрий і підлий! Хоча на війні кожний засіб, що веде до перемоги, добрий, та все ж Бредов вчинив нечесно».
Кравсу переклали першу вимогу Бредова:
— Жадаю здати зброю!
— Я відкидаю цю вимогу!
Кравсу переклали:
— Тоді пропоную ввійти з нами у військовий союз.
— У мене нема на це повноважень.
Бредов знову щось пропонував — Кравс знову щось відповідав… Уже запала глибока ніч, коли після довгих торгів обидва генерали нарешті поставили свої підписи під договором:
«1. Нижче наведена умова між російською Добровольчою армією з одного боку і Українською Галицькою Армією з другого є чисто військового характеру і не має на евентуальний пізніший політичний договір ніякого впливу. Ця умова є лише провізорична, тому що засоблений у всі потрібні до цього повновласті ген. Павленко як заступник загальної Української Армії є саме в дорозі.
2. Українську Галицьку Армію признається як екстериторіальну армію, яка воює з більшовиками і яка зі свого боку визнає Добровольчу армію як регулярну територіальну армію.
3. Українська Галицька Армія виступає з Києва на лінію річки Стугни — Василькова — Кожухівки — Дамілівки — Забор’я — Ігнатівки і річки Ірпеня.
4. На цій лінії будуть вестися дальші переговори про евентуальні спільні дії.
5. Після підписання цієї умови будуть всі особи, що попали в полон другої сторони, звільнені в дорозі виміну.
6. Військове майно, що належало досі У.Г.А., стає без перешкод знову до її
Коли, підписавши договір, генерал Кравс вийшов на вулицю, щоб їхати на вокзал, його авта… не було — стояло якесь старе, чуже. Шофер коротко пояснив: денікінці обміняли…
XVI
31 серпня. Вінниця — Київ — Вінниця…
Учора, після того, як Кравс зателеграфував до Шаманека про взяття Києва, генерал Тарнавський надіслав йому свій наказ: до міста військам не входити, лише обсадити всі мости й шляхи, а головні сили залишити поза містом. Видавши цей наказ, він спокійно ліг спати. І так міцно скував його сон, що й не почув, як увійшли Паліїв та Поточняк, — наближався ранок.
— Пане генерале, пане генерале… — обережно поклавши руку на передпліччя Тарнавського, тихо кликав-благав Паліїв.
— Що таке? — командувач нарешті розклепив очі.— Підкрутіть лампу, а то я нічого не бачу. — Це вмить зробив Поточняк.
— Прошу пробачення, що ми вас розбудили так рано, — м’яко сказав Паліїв, — але нас послав пан Шаманек…
— Що йому треба? — Тарнавський опустив ноги з ліжка й встромив у сукняні капці.— Що сталося?
— Нічого особливого… Пан Шаманек просив, щоб ви одяглися: генерал Кравс видав-таки наказ про парадний в”їзд підвладних йому військ до стольного Києва… — патетично докінчив Паліїв. — Отже, ми також повинні поїхати… Так радить пан Шаманек…
— Здурів ваш Кравс!
— Для підкреслення торжества хвилі…
— Торжества хвилі…— пробурчав Тарнавський. — Ситуація трудна й непевна, а Кравсові скочила до голови парада!
— Пан Шаманек уже вдягнутий… — делікатно нагадав Паліїв.
— На параду не поїду! — різко відповів Тарнавський, водночас знімаючи з поруччя галіфе. — Бо знаю з досвіду, що в таких випадках виходить сама авантюра…
— Пане генерале, — сказав Поточняк голосніше звичайного, лише б Тарнавський звернув на нього увагу. — Отаман Грицан знайшовся…
— Де ж він?
— У бригаді Кочмарика. — І Анатоль квапом додав-попросив: — Дозвольте мені разом з вами відбути до Києва — я враз його вам доставлю!
— Добре, їдьте, — спроквола махнув Тарнавський. — Скажіть Шаманеку, що зараз я прийду…
Він побачив, як в обох засяяли очі, і обурення його поволі вляглося: в глибині душі він визнав слушність акції Кравса: стрільцям потрібна-таки якась врочистість, вони ж бо марили Києвом, Золотими Воротами, князем Володимиром, Дніпром…
Як і мріяли побачити Софіївську площу з Хмельницьким, де проголошено було злуку двох У країн. Проте, зиркнувши в канцелярії на бадьорого та метушливого Шаманека, Тарнавський знов забурмотів:
— Старайтесь не старайтесь, а на параду все одно не поїду… І не намовляйте… — докінчив невпевнено.
— До від’їзду все готове, пане генерале, — Шаманек був непохитний у власному рішенні.— Армія чекає вас.
— Заварили кашу…
— Підемо? — І Шаманек повторив: — До від’їзду все готове.
Те, що застав Тарнавський на вокзалі, не стільки обурило, як вразило: позад салон-вагона причеплено кілька платформ. На них брички, коні, авто. Він хотів був зажадати від Шаманека пояснень, але той випередив його: