Сповідь відьом. Тінь ночі
Шрифт:
Я прокашлялася. – Поселення утвориться на північ від Роаноука через сорок років.
Кімната вибухнула вигуками, і на мене з усіх боків посипалися запитання. Гарріот невпевнено простягнув руку і з деяким острахом торкнувся мого плеча. Коли його палець відчув тіло, він відсмикнув руку з невдаваним подивом.
– Я чув про істот, здатних примушувати час підкорятися їхній волі. Сьогодні видатний день, правда ж, Кіте? Чи міг ти коли-небудь уявити, що стрінеш прялю часу? Нам слід бути з нею обачними, бо можемо потрапити до її тенет і збитися зі шляху.
– А
– Батько Діани був ученим, – відповів Метью замість мене. Усі зацікавлено загомоніли, але помахом руки Волтер їх вгамував. – І її мати також. Обоє належали до відьмацького роду й загинули за таємничих обставин.
– У цьому ми з вами схожі, Д-д-діано, – сказав Генрі, здригнувшись. Та не встигла я спитати, що він мав на увазі, як Волтер махнув рукою Метью – продовжуй, мовляв.
– У результаті її освітою як відьми ніхто не займався, – продовжив Метью.
– Така відьма – легка здобич, – нахмурився Кіт. – А чому ж у цьому прийдешньому Новому Світі так мало приділяється уваги вихованню відьом?
– Мої потенційні магічні здібності й моя багата родинна історія нічого для мене не важили. Мусите розуміти, як почувається людина, котра бажає вийти за рамки своїх вроджених обмежень. – Із цими словами я глянула на Кіта, сподіваючись знайти у нього якщо не співчуття, то розуміння, але той відвернувся.
– Невігластво – непростимий гріх, – сказав він, нервово посмикуючи шматочок червоного шовку, що вибивався із одного з численних розрізів його чорного камзола.
– А невірність й віроломство – також, – обірвав його Волтер. – Продовжуй, Метью.
– Може, Діану й не навчили бути відьмою, але вона – далеко не невіглас. Вона – теж науковець, – гордо заявив Метью. – І предметом її пристрасті є алхімія.
– Дами-алхіміки – це все одно, що кухонні філософи, – пирхнув Кіт, – бо вони більше цікавляться покращенням кольору власних облич, аніж розумінням таємниць природи.
– Я вивчаю алхімію в бібліотеках, а не на кухні, – відрізала я, забувши при цьому надати своєму голосу належної модуляції та акценту. Кіт здивовано витріщився на мене. – А потім навчаю цьому предмету студентів університету.
– Невже жінкам дозволено викладати в університетах? – отетеріло й водночас зацікавлено вигукнув спитав Джордж.
– І не лише викладати в університетах, а й навчатися в них, – пробурмотів Метью, потерши кінчик свого носа. – Діана навчалася в Оксфорді.
– Мабуть, це значно покращило відвідуваність лекцій, – сухо зазначив Волтер. Якби жінок пускали до Оріельського коледжу, то і я б залишився надовше, щоб отримати ще один диплом. А чи не зазнають жінки-науковці нападів у цій майбутній колонії десь на північ від Роаноука? – Виходячи з того, що встиг розповісти Метью, це було цілком резонне запитання.
– Зазнають, але не всі. Річ у тому, що Діана знайшла в університетській бібліотеці книгу, яка вважалася втраченою. – Члени групи «Школа ночі» аж роти пороззявляли й подалися вперед. Представників
– Книга Таємниць, що начебто розповідає про наше створення і світобудову? – здивовано запитав Кіт. – Раніше ти не цікавився такими байками, Метью. Більше того – ти відкидав їх, як забобони.
– А тепер я в них вірю, Кіте. Бо відкриття Діани привело небезпечних ворогів прямісінько до її порога.
– І з нею був ти. Тож ті вороги просто відсунули засув і увійшли до помешкання. – Волтер похитав головою.
– А чому кохання Метью до Діани призвело до таких важких наслідків? – поцікавився Джордж, намацавши чорну шовкову мотузочку, якою його окуляри були прив’язані до застібки в камзолі. Його камзол, згідно з тодішньою модою, мав набиті об’ємні груди, які шурхотіли й ворушилися, наче мішок з вівсом, від кожного його руху. Джордж підніс до очей окуляри в круглій оправі й став пильно придивлятися до мене, наче я була цікавим об’єктом дослідження.
– А тому, що відьмам та верам заборонено одружуватися, – пояснив скоромовкою Кіт. Я ще ніколи не чула слова «вер» з його свистячим «в» на початку та гортанним «р» наприкінці.
– І демонам та верам також заборонено, – мовив Волтер, застережливо поклавши руку на плече Кіта.
– Та невже? – Джордж здивовано закліпав очима спочатку на мене, а потім на Метью. – А хто заборонив такі шлюби – королева?
– Це давня угода між істотами, яку ніхто не має права порушувати, – переляканим голосом пояснив Том. – Тих, хто насмілюється це зробити, Конгрегація притягує до відповідальності й карає.
Тільки такі старі вампіри, як Метью, пам’ятали часи ще до того, як вищезгадана угода визначила, як істоти мають поводитися одне з одним та людьми, що нас оточували. Найважливіше правило проголошувало: «Жодного братання між протилежними видами», і Конгрегація ревно впроваджувала його дотримання, щоб ніхто не виходив за встановлені межі. Наші таланти – творче начало, силу, надприродні здібності – неможливо було не помітити в змішаних групах. Сила відьми немов вивільняла й висвітлювала творчу енергію сусідніх демонів, а геній демонів, у свою чергу, робив помітнішою вражаючу красу вампірів. Що ж до наших стосунків із людьми, то ми мали сидіти тишком-нишком, не висовуватися й триматися подалі від політики та релігії.
Ще сьогодні вранці Метью наполегливо доводив мені, що у шістнадцятому сторіччі перед Конгрегацією стояли проблеми значно численніші та серйозніші – релігійна війна, спалення єретиків та народний страх перед дивовижним та химерним, підживлюваний нововинайденою технологією книгодрукування – щоб її члени переймалися таким тривіальним та дріб’язковим питанням, як відьма та вампір, які покохали один одного. Зважаючи на ті приголомшуючі та небезпечні події, що сталися відтоді, як я познайомилася з Метью наприкінці вересня, мені було важко в це повірити.