Сповідь відьом. Тінь ночі
Шрифт:
Преподобний Денфорт мав такий вигляд, наче ладен був краще у пеклі горіти, аніж постати в домі Метью Ройдона перед його дружиною.
– Нумо, скажіть, – підштовхнув його Іффлі.
– Останнім часом часто звучали звинувачення… – більше Денфорт не зміг сказати нічого, бо Волтер, Генрі та Хенкок усі як один напустилися на нього.
– Якщо ви прийшли сюди, щоб висловлювати звинувачення, пане, то можете адресувати їх мені або його світлості, – відрізав Волтер.
– Або мені, – озвався Джордж. – Я добре знаюся на законах.
– А-а-а… Е-е-е…
– Удовиця Бітон захворіла. І молодий Бідвел теж, – сказав Іффлі, вперто наполягаючи на своєму попри те, що у Денфорта здали нерви.
– Я не сумніваюся, що це та сама пропасниця, на яку захворіли я та батько хлопця, – спокійно мовив Метью, стискаючи мою руку. Позаду мене стиха вилаявся Гелоуглас. – У чому конкретно ви звинувачуєте мою дружину, Іффлі?
– Удовиця Бітон відмовилася допомагати їй у якійсь лихій справі. І тому господиня Ройдон наслала хворобу на її суглоби та біль на голову.
– Мій син втратив слух, – поскаржився Бідвел голосом, сповненим горя та безпорадності. – У його вухах щось несамовито калатає, наче дзвін. Удовиця Бітон каже, що його зачаклували.
– Ні, – прошепотіла я. Кров різко відплинула від моєї голови, я заточилася, але Гелоуглас умить схопив мене за плечі й не дав упасти.
Почувши слово «зачаклований», я знову опинилася перед уже знайомою прірвою.
Я завжди найбільше за все боялася, що люди дізнаються про те, що я – нащадок Бріджет Бішоп. І тоді з’являться спочатку допитливі погляди, а потім – підозрілі. Єдиною можливою відповіддю на це була втеча. Я спробувала випручати пальці з міцної хватки Метью, але його рука була мов кам’яна, а Гелоуглас і досі тримав мене за плечі.
– Удовиця Бітон уже давно страждає на ревматизм, а в сина Бідвела трапляються рецидиви запалення горла, яке часто призводить до болів та глухоти. Ці хвороби траплялися до того, як моя дружина прибула до Вудстока. – Своєю вільною рукою Метью зробив лінивий жест, немов відмітаючи ці безглузді звинувачення. – Стара баба заздрить здібностям Діани, а малий Джозеф був вражений її красою і заздрить мені через те, що я маю статус жонатого чоловіка. Це не звинувачення, а безглузді фантазії.
– Володарю Ройдон, я – Божа людина і тому маю сприймати їх з усією серйозністю. Ось що я недавно прочитав. – Із цими словами Денфорт понишпорив у складках своєї чорної накидки і видобув стос потертих аркушів. Їх було щонайбільше кілька десятків, так-сяк прошитих грубою мотузкою. Від часу та частого ужитку структура паперу пом’якшилася, краї аркушів потерлися й обтріпалися, а самі аркуші посіріли. Я сиділа надто далеко, щоб роздивитися назву на титульній сторінці. Але всі три вампіра побачили її. Джордж також помітив – і пополотнів.
– Це – розділ з Malleus Maleficarum. А я й не знав, що ви настільки добре володієте латиною, що здатні зрозуміти, про що йдеться у такому складному й важкому творі, пане Денфорт, – сказав Метью. То був найдокладніший посібник з полювання на відьом з усіх коли-небудь написаних, і
На обличчі священика з’явився обурений вираз.
– Я навчався в університеті, володарю Ройдон.
– Дуже радий це чути. Ця книга не має потрапляти до рук людей слабких на голову і забобонних.
– Вам вона відома? – здивувався Денфорт.
– Я також навчався в університеті, – примирливо відповів Метью.
– Тоді ви маєте розуміти, чому я хочу поставити цій жінці декілька запитань, – сказав Денфорт і спробував було пройти в глиб кімнати. Та відразу ж закляк, наче вкопаний, почувши тихе гарчання Хенкока.
– Моя дружина не має проблем зі слухом. Не треба підходити ближче.
– Я ж казав вам, що господиня Ройдон має надприродні здібності, – тріумфально вигукнув Іффлі.
Денфорт стиснув пальці на своїй книзі.
– Хто вас навчив усьому цьому, господине Ройдон? – гукнув він їй через лункий обшир зали. – Від кого ви навчилися своєму ремеслу відьми?
Отак і починалося безумство – з питань, навмисне поставлених так, щоб спіймати обвинувачувану в пастку і змусити її звинувачувати інших створінь. Відьом по одній ловили в тенета брехні й знищували. Завдяки цій тактиці тисячі моїх одноплемінниць були піддані тортурам і знищені. Обурені заперечення завирували в мене в душі й підкотилися до горла.
– Мовчи, – мовив Метью крижаним шепотом.
– У Вудстоці трапляються дивні речі. Дорогу вдовиці Бітон перейшов білий олень, – продовжив Денфорт. – Він зупинився на дорозі й витріщався на стару, допоки її плоть не похолола від страху. Минулої ночі біля її хати бачили сірого вовка. Його очі горіли в темряві яскравіше за ліхтарі, запалені для того, щоб допомогти подорожнім знайти притулок у негоду. До якої з цих істот ви маєте стосунок? Хто обдарував нею вас? – Цього разу Метью не треба було казати, щоб я мовчала. Священик ставив запитання згідно з добре відомою схемою, яку я вивчала іще в аспірантурі.
– Відьма має відповісти на ваші запитання, пане Денфорт, – наполягав Іффлі. Таке нахабство є неприпустимим для представниці темних сил у доброчесній компанії.
– Моя дружина ні з ким не говоритиме без моєї згоди, – відказав Метью. – І будьте обережні зі вживанням слова «відьма», Іффлі. – Чим більше селяни напосідали на нього зі своїми питаннями, тим важче йому було стримуватися.
Священик перевів погляд з мене на Метью, а потім знову втупився в мене.
Я затамувала подих.
– Її угода з дияволом позбавляє її можливості казати правду, – озвався Бідвел.
– Помовчіть, майстре Бідвел, – перервав його священик. – Що ти хочеш сказати мені, дитя моє? Хто познайомив тебе з дияволом? Може, якась інша жінка?
– Або чоловік, – стиха додав Іффлі. – Господиня Ройдон – не єдине дитя темряви з усіх присутніх. Бо я бачу тут химерні книги та прилади, а збори о дванадцятій ночі проводяться для того, щоб викликати духів.
Гарріот зітхнув і тицьнув Денфорту свою книгу.