Сповідь відьом. Тінь ночі
Шрифт:
– Тепер, коли ми отримали оце, наші слова не важать нічого. Наступного тижня ти маєш ступити на територію Франції. Інакше Філіп сам вирушить до Англії, – пробурмотів Хенкок.
– Мій батько не зможе сюди приїхати, Хенкоку. Це неможливо.
– Звісно, що неможливо. Бо королева зніме з нього голову за те, що він розворушив зміїне гніздо англійської політики. Подорожуючи вдень та вночі, матимеш багато часу, – запевнив його Хенкок.
– Я не можу, – відказав Метью, не зводячи очей з іще не розкритого листа.
– Філіп подасть коней, вони будуть
– Тут не у відстані справа, тут… – почав було він, але раптом замовк.
– Він – чоловік твоєї матері, дядьку. Я впевнений, що ти можеш довіряти Філіпу – звісно, якщо ти і йому не брехав, – сказав Хенкок, і очі його звузилися у щілинки.
– Кіт має рацію. Ніхто не може мені довіряти. – Метью притьмом скочив на ноги. – Бо моє життя – це павутина з брехні.
– Тут не час і не місце для дурного філософствування, Метью. Філіп і досі гадає, що, можливо, втратив іще одного сина! – вигукнув Гелоуглас. – Залиш дівчину з нами, сідай на коня і роби те, що наказує тобі батько. Якщо ти цього не зробиш, я заб’ю тобі памороки, а Хенкок сам повезе тебе туди.
– А чи не надто багато ти на себе береш, Гелоугласе, що почав мені накази давати? – спитав Метью з легкою погрозою в голосі. Упершись долонями в димар, він став невідривно дивитися на вогонь.
– Я впевнений у своєму дідові. Тебе зробила вером Ізабо, але у жилах мого батька текла кров Філіпа. – Слова Гелоугласа боляче вразили Метью. Він рвучко підняв голову, і неконтрольована емоція взяла гору над його звичною байдужістю.
– Джордже й Томе, йдіть нагору, придивіться за Кітом, – стиха мовив Волтер, показуючи своїм друзям на двері. Рейлі злегка нахилив голову в бік П’єра, і той поквапився виконати його наказ, випроваджуючи Джорджа й Тома з кімнати. У вестибюлі залунали вигуки з вимогою принести іще вина та харчів. Передавши двох друзів під опіку Франсуази, П’єр повернувся, міцно зачинив двері й став перед ними. Коли свідками майбутньої розмови залишилися тільки Волтер, Генрі, Хенкок і я разом із мовчазним П’єром, Гелоуглас продовжив спроби вмовити Метью.
– Ти мусиш поїхати до Сеп-Тура. Бо він не вгамується, поки не почне вимагати твоє тіло для поховання або не побачить тебе перед собою – живого й неушкодженого. Філіп не довіряє ані Єлизаветі, ані Конгрегації. – Цього разу Гелоуглас постарався, щоб його слова прозвучали переконливо й заспокійливо, але вираз обличчя Метью все одно був тривожно-відсторонений.
Гелоуглас розпачливо зітхнув.
– Що ж, можеш обманювати інших і себе у тім числі, якщо вже так бажаєш. Можеш усю ніч обговорювати альтернативні варіанти. Але тітонька має рацію: все це фігня. – Гелоуглас стишив голос. – Твоя Діана має якийсь не той запах. А ти пахнеш старше, аніж того тижня. Я знаю таємницю, яку ви обоє приховуєте. І твій батько також її прозн'aє.
Гелоуглас уже вирахував, що я мандрівниця у часі. Одного погляду на Хенкока було достатньо,
– Годі вам! – гаркнув Волтер.
Хенкок та Гелоуглас умить позамовкали. І причина такого послуху поблискувала на мізинному пальці Волтера: печатка з силуетом Лазаря та його домовини.
– Виходить, ви також лицар, – приголомшено мовила я.
– Так, – стисло відказав Волтер.
– І за рангом – вищий за Хенкока. А як щодо Гелоугласа? – Присутні в цій кімнаті були пов’язані надто складною системою перехресних шарів вірності й васальної залежності. І я похапцем намагалася вибудувати їх у зрозумілу структуру, яку можна було б застосовувати собі на користь.
– Я вищий рангом за будь-кого у цій кімнаті, за винятком вашого чоловіка, мадам, – застеріг Рейлі. – І це стосується й вас.
– Ви не маєте наді мною влади, – відказала я. – Яку саме роль відіграєте ви, Волтере, у родинному бізнесі де Клермонів?
Глянувши поверх мене, Волтер зустрівся з Метью поглядом своїх розгніваних блакитних очей.
– Вона завжди така?
– Майже, – сухо мовив Метью. – До цього треба призвичаїтися, і це займає певний час, але мені це подобається. І тобі сподобається – з часом.
– У моєму житті вже є одна надто вимоглива жінка. І мені не потрібна іще одна, – пирхнув Волтер. – Знайте, господине Ройдон, що я керую відділком Ордену в Англії. Метью не може цього робити, зважаючи на його посаду в Конгрегації. Решта членів родини також зайняті на інших посадах та в інших справах. Або відмовилися. – Волтер кинув погляд на Гелоугласа.
– Значить, ви – один із восьми провінційних володарів і підкоряєтеся безпосередньо Філіпу, – задумливо сказала я. – Дивно, що ви не дев’ятий лицар. – Дев’ятий лицар був у Ордені таємничою фігурою, і його особа приховувалася від усіх, за винятком представників найвищого ешелону.
Рейлі вибухнув таким потоком лайки, що П’єр перелякано роззявив рота.
– Ти приховуєш від своєї дружини той факт, що є шпигуном та членом Конгрегації, зате розкриваєш перед нею найпотаємніші справи нашого братства?!
– Вона попрохала – я й розповів, – відповів Метью, недовго думаючи. – Але, гадаю, ми вже достатньо поговорили сьогодні про Орден Лазаря.
– Твоя дружина на цьому не зупиниться. Їй захочеться дізнатися більше, і вона йтиме по сліду, мов мисливський пес. – Рейлі схрестив руки на грудях і невдоволено скривився.
– Гаразд. Чудово. Якщо вам вже так хочеться знати, то дев’ятий лицар – це Генрі. Його небажання навернутися у протестантизм робить його вразливим до звинувачень у зраді тут, в Англії, а у Європі він є легкою здобиччю для кожного невдоволеного, що бажає побачити, як її величність злетить із трону. Філіп запропонував йому цю посаду, щоб захистити його від охочих скористатись його довірливою натурою.
– Генрі – бунтівник? – Я отетеріло поглянула на доброго гіганта.
– Я не бунтівник, – твердо відповів Генрі. – Але захист із боку Філіпа де Клермона вже не один раз урятував мені життя.