Сповідь відьом
Шрифт:
— Це сумка Міріам. Дозвольте, — і Маркус легко підняв її одним пальцем.
Ми пішли нагору, де я хотіла показати їм їхні кімнати. Ем іще раніше відверто поцікавилася у Метью, чи будуть гості спати в одному ліжку. Спочатку на його обличчі відобразився шок від недоречності такого запитання, а потім він вибухнув гучним сміхом і запевнив її, що коли їх покласти разом, то вранці у домі буде один мертвий вампір. А потім увесь день Метью час від часу посміювався і хитав головою:
— Маркус та Міріам. Оце так ідея!
Маркус зупинився у спальні для
Метью, безперечно, вже знав, що приїхав його син із Міріам, але комірчина мала досить добру звукоізоляцію, а отже, Сара про приїзд гостей ще не здогадувалася. Коли я вела вампірів повз гостьову кімнату, з-за дверей визирнула Елізабет і витріщилася на нас великими, як у сови, очима.
— То бабуся, — пояснила я. — Вибачте, у нас живуть привиди.
Щоб не засміятися, Маркус прокашлявся.
— А з вами мешкають всі ваші предки?
Згадавши про своїх батьків, я похитала головою.
— Дуже жаль, — стиха мовив він.
Ем зі щирою усмішкою чекала на гостей у сімейній кімнаті.
— Ви, напевне, Маркус, — мовила вона, підводячись і простягаючи руку. — Мене звуть Емілі Мазер.
— Радий познайомитися, Ем. А це колега Метью, Міріам Шепард.
Міріам ступила крок вперед. Вона, як і Емілі, була тонкокоста, але вампірка порівняно з нею скидалася на китайську ляльку.
— Ласкаво просимо, Міріам, — сказала Ем, з усмішкою поглянувши на неї зверху вниз. — Може, вип’єте щось? Метью саме відкоркував пляшку вина.
Емілі поводилася невимушено, наче вампіри заходили до нас мало нещодня. Маркус та Міріам похитали головами.
— А де Метью? — спитала Міріам, відразу ж демонструючи свої пріоритети. Її гострі чуття вже всотали деталі нового довкілля, в якому вона опинилася. — Я відчуваю його.
Ми повели вампірів до старих дерев’яних дверей, що стерегли вхід до приватного святилища Сари. І поки ми йшли, Маркус та Міріам пожадливо вбирали в себе запахи будинку Бішопів: запахи харчів, одежі, відьом, кави та кішки.
Із затінку побіля каміна вискочила Табіта і з сичанням рушила на двох вампірів, наче вони були її смертельними ворогами.
Міріам засичала на неї, і Табіта завмерла буквально на льоту. Двоє хижаків зміряли одне одного оцінними поглядами. Табіта першою відвела очі, ніби для неї нагальнішою виявилася потреба причепуритися і вилизати собі хвоста. То було мовчазне визнання того факту, що тепер вона не є єдиною значущою особою жіночої статі в цьому будинку.
— Це Табіта, — сказала я невпевненим голосом. — Вона дуже любить Метью.
А тим часом в комірчині Сара та Метью захоплено витріщалися
— Верес лікувальний має визначальне значення, — пояснювала Сара з виглядом прискіпливого знавця. — Вона очищає і прояснює зір.
— Який жахливий запах, — зауважила Міріам, наморщивши свого маленького носика.
Обличчя Метью враз спохмурніло.
— Привіт, Метью, — спокійно проговорив Маркус.
— Привіт, Маркусе, — відповів його батько.
Сара підвелася й прискіпливо обдивилася двох нових домочадців. Ті аж світилися — тьмяне світло комори лише посилило їхню неприродну блідість та моторошний ефект їхніх розширених зіниць.
— Поможи нам, Боже! І ви наївно гадаєте, що хтось прийме вас за людей?
— Це завжди було для мене загадкою, — відповіла Міріам, із цікавістю роздивляючись Сару. — Ви теж не така вже й непомітна — з вашим рудим волоссям та запахом блекоти, що лине від вас хвилями. Мене звуть Міріам Шепард.
Метью та я обмінялися довгими поглядами, відразу ж занепокоївшись перспективою мирного співіснування Міріам та Сари під одним дахом.
— Ласкаво просимо до будинку Бішопів, Міріам, — мовила Сара, лиховісно примруживши очі. Міріам відповіла їй тим самим. Раптом моя тітка переключила свою увагу до Маркуса. — Ага, так це ви його дитинча, — кинула вона, як і завжди не надто переймаючись дотриманням світських умовностей.
— Так, я син Метью, — мовив Маркус так, наче щойно побачив примару, і несміливо простягнув Сарі пляшку з коричневого скла. — Одна ваша тезка була цілителькою, як і ви. Сара Бішоп навчила мене вправляти зламані ноги після битви під Банкер-Гілл. І відтоді я роблю це так, як навчила мене вона.
З горішньої полиці комірчини звісилися ноги у грубезних черевиках.
— Сподіваймося, що тепер він має більше сили, аніж тоді, — сказала жінка, як дві краплини води схожа на Сару.
— Віскі? — спитала моя тітка й уже поблажливіше поглянула на Маркуса, а потім перевела погляд на пляшку з коричневого скла.
— Вона полюбляла міцні напої. І мені подумалося, що ви, мабуть, теж.
Обидві Сари Бішоп з ентузіазмом закивали головами.
— Тобі правильно подумалося, — підтвердила моя тітка.
— Ну, і як ваше зілля? — поцікавилася я, намагаючись не чхнути в тісній кімнатці.
— Треба, щоби воно настоялося протягом дев’яти годин, — пояснила Сара. — Потім ми знову поставимо його на вогонь, а коли зілля закипить, потримаємо малюнок над парою. І подивимося, що з цього вийде. — І вона зиркнула на пляшку з віскі.
— Тоді влаштуймо перерву. Я міг би відкоркувати її, — запропонував Маркус, кивнувши на пляшку.
— Та я краще сама, — відповіла Сара, беручи у нього пляшку. — Дякую тобі, Маркусе.