Сповідь відьом
Шрифт:
— Сім тисяч років тому? — ошелешено повторила Сара. — Але ж Бішопи можуть прослідкувати своїх предків по жіночій лінії лише до тисяча шістсот сімнадцятого року.
— Ґімель жила приблизно сорок тисяч років тому, — похмуро мовив Метью. — Тому якщо Міріам має рацію, і клан Гег древніший, то твій родовід істотно виходить навіть за цю часову межу.
— Ні фіга собі! — вихопилося в Сари. — А хто ж така Ліліт?
— Перша відьма. — Я підсунула ближче діаграми,
— Маркус шанує творчість прерафаелітів, а Міріам добре знається на міфології. Це вони вибрали ім’я Ліліт, — пояснив Метью.
— Прерафаеліти любили Ліліт. Данте Габріель Россетті описував її як відьму, яку Адам покохав іще до Єви, — замріяно мовив Маркус і процитував: «Пронизали його твої чари, і схилилась горда голова. А пасмо золоте йому здушило серце».
— Це — «Пісня пісень», — зауважив Метью. — «Ти поранила серце моє, сестро моя, дружино моя, ти поранила серце одним своїм оком, одним своїм пасмом».
— Алхіміки захоплювалися цим пасажем, — стиха мовила я, хитаючи головою. — Він є також і в «Аврорі Консургенс».
— Інші розповіді про Ліліт зовсім не такі палкі й захопливі, — стримано мовила Міріам, повертаючи нас до теми розмови. — У древніх оповідях вона постає як нічне створіння, богиня вітру й місяця, а також подруга Самаеля, ангела смерті.
— А у богині місяця та ангела смерті були діти? — спитала Сара, кинувши на нас пронизливий погляд. Знову виникли моторошні аналогії між древніми оповідями, алхімічними текстами та моїми стосунками з вампіром.
— Так. — Метью висмикнув у мене з рук результати аналізів і склав їх в акуратний стос.
— То он про що непокоїться Конгрегація, — тихо мовила я. — Вони бояться народження дітей, які не будуть ані вампірами, ані відьмами, ані демонами. Вони будуть змішаними. Що ж тоді їм робити?
— Скільки інших істот опинялися в такій самій ситуації, що й ти з Метью? — вголос подумав Маркус.
— А скільки їх нараховується зараз? — додала Міріам.
— Конгрегація не знає про ці результати аналізів — і слава Богу. — Метью знову посунув папери на середину стола. — Але й досі не існує солідного доказу того, що Діана може мати від мене дитину.
— А чому ж тоді економка твоєї матері вчила Діану, як робити отой чай? — спитала Сара. — Отже, вона гадає, що це можливо.
— Ой, що зараз буде! — співчутливо мовила моя бабуся-привид.
Метью закляк, а його запах враз став різким та пряним.
— Не зрозумів?
— Отой чай, що Діана і… як її?.. Марта зробили у Франції. У ньому повно абортивних засобів та контрацептивних трав. Я почула їх нюхом у ту ж мить, коли відкрутили бляшанку.
— А ти про це знала? —
— Ні, — прошепотіла я. — Але нічого поганого з того не вийшло.
Метью підвівся і, уникаючи мого погляду, витягнув із кишені телефон.
— Вибачте мене, будь ласка, — сказав він, звертаючись до Емілі з Сарою, і швидко вийшов з кімнати.
— Як ти могла, Саро?! — скрикнула я, коли за ним зачинилися парадні двері.
— Він має право знати. І ти також. Ніхто не мусить приймати ліки без своєї на те згоди.
— Це не твоє діло — казати йому.
— І справді не її. А твоє, — із задоволенням констатувала Міріам.
— Не втручайся не в своє діло, Міріам! — скипіла я, і мої руки аж засвербіли.
— А я вже втрутилася, Діано. Бо твої стосунки з Метью наражають кожну істоту в цій кімнаті на велику небезпеку. Ці стосунки можуть змінити все, незалежно від того, матимеш ти дітей, чи ні. А тут іще Метью вплутав у цю справу лицарів Лазаря! — скипіла Міріам услід за мною несамовитою люттю. — Чим більше створінь схвально поставляться до ваших стосунків, тим більшою є імовірність війни.
— Не сміши мене. Війни? — Мітки, що їх залишила на моїй спині Сату, зловісно засвербіли. — Війни вибухають між країнами, і зовсім не тому, що якась там відьма покохала якогось там вампіра.
— Те, що з тобою зробила Сату, було нахабним викликом. А Метью відреагував так, як вони й розраховували: мобілізував братство. — Міріам огидливо пирхнула. — Відтоді, як ти зайшла до Бодліанської бібліотеки, він втратив контроль над своїми почуттями. А останнього разу, коли він втратив над собою контроль, загинув мій чоловік.
У кімнаті стало тихо, як у склепі. Навіть моя бабця — і та страшенно здивувалася.
Метью не був убивцею, принаймні у цьому я переконувала себе знову і знову. Але ж він убивав, щоб живитися, убивав він і одержимий люттю. Я знала цю правду й однаково кохала його. Як же це характеризувало мене, якщо я безоглядно покохала таку істоту?
— Вгамуйся, Міріам, — застеріг її Маркус.
— Ні, — визвірилася вона. — Це моя історія, а не твоя, Маркусе.
— Тоді розкажи її, — наказала я і міцно вхопилася пальцями за край стола.
— Бертран був добрим приятелем Метью. Коли було вбито Елеонору Сен-Леже, Єрусалим опинився на грані конфлікту. Англійці та французи готові були вчепитися один одному в горлянки. Для розв’язання конфлікту він мобілізував лицарів Лазаря. Так постала небезпека, що ми потрапимо під пильне око людей і вони нас викриють, — крихкий голос Міріам зламався. — Хтось мав заплатити за смерть Елеонори. Родина Сен-Леже вимагала справедливості. Елеонора загинула від рук Метью, але він тоді був великим магістром, як і тепер. Мій чоловік взяв на себе провину, щоб захистити і Метью, і орден. І кат-сарацин зітнув йому голову.