Сповідь відьом
Шрифт:
Прокинулася я під шерхіт сторінок, і швидко підхопилася, похапцем міркуючи — хто ж це заточив мене в оббиту тканиною скриню? А потім враз все пригадала.
Франція. Метью. Я у нього вдома.
— Метью? — гукнула я стиха.
Він розсунув портьєри й усміхнено поглянув на мене. За спиною в нього виднілися запалені свічки — дуже багато свічок, кілька десятків. Декотрі стриміли з настінних канделябрів, декотрі стояли в канделябрах на підлозі та столах.
— Хоч ти й не любиш дрімати і засинаєш не відразу, спала ти досить міцно, — вдоволено зауважив вампір. Про нього можна було з упевненістю сказати, що подорож до Франції
— А котра година?
— Якщо не припиниш питати час, доведеться дістати для тебе годинник, — сказав він, поглянувши на свій старий «Картьє». — Майже друга дня. Мабуть, скоро прийде Марта і принесе чаю. Хочеш помитися під душем і перевдягнутися?
При думці про гарячий душ я жваво відкинула ковдру вбік.
— Авжеж, якщо можна!
Метью обхопив мене за тулуб і, вправно уникаючи моїх кінцівок, якими я на знак протесту вимахувала навсібіч, підняв із ліжка і поставив на підлогу, яка виявилася помітно далі від краю ліжка, аніж я розраховувала. До того ж вона була холодна — кам’яні плити крижаними голками вп’ялися в мої голі ступні.
— Твоя сумка — у ванній, комп’ютер — внизу в моєму кабінеті, свіжі рушники — теж у ванній. Можеш не поспішати, — сказав Метью мені вслід, коли я навшпиньки проскочила до ванни.
— Так це ж справжнісінький палац! — захоплено вигукнула я. Між двома вікнами окремо стояла величезна біла ванна, а на довгій дерев’яній лаві лежала моя стара спортивна сумка. З дальнього кутка визирала вмонтована в стіну головка душа.
Я увімкнула воду, приготувавшись довго чекати, поки вона нагріється. Але сталося диво: гаряча пара огорнула мене майже відразу, а медово-квітковий запах мого мила допоміг зняти напруженість, що накопичилася в тілі за останню добу.
Добряче вимившись та розслабивши заціпенілі м’язи, я влізла в джинси та водолазку, а на ноги начепила шкарпетки. Розетки для фена тут не було, тому довелося довго і ретельно витирати волосся рушником. Потім я причесала його і зав’язала хвостиком на потилиці.
— Поки ти милася, Марта принесла чай, — проказав Метью, коли я увійшла до спальні й побачила на столі чайник та чашку. — Хочеш, наллю тобі чаю?
Ковтнувши приємно-заспокійливої рідини, я аж зітхнула від задоволення.
— А коли можна буде подивитися манускрипт «Аврора»?
— Коли я пересвідчусь, що ти не заблудишся на шляху до бібліотеки. Готова до великого турне?
— Так, прошу. — Я взула легкі мокасини і збігала до ванни за светром. Поки я метушилася, Метью терпляче чекав на верхньому майданчику сходів.
— Може, віднесемо чайник вниз? — спитала я, різко загальмувавши.
— Ні, бо Марта оскаженіє через те, що я змусив гостю торкнутися посуду. Почекай іще добу, а вже потім зможеш допомагати Марті.
Метью спускався сходами так легко й невимушено, наче міг зробити це і з зав’язаними очима. Я ж сповзала вниз, обмацуючи кам’яні стіни і спираючись на них руками.
Коли ми добралися до його кабінету, Метью вказав рукою на мій комп’ютер — той стояв на столі біля вікна вже під’єднаний до живлення. Ми пішли до зали, де клопоталася Марта, а в каміні весело потріскував вогонь, поширюючи кімнатою дим згорілого дерева. Я схопила Метью за руку.
— Бібліотека! — нагадала я. — З неї починаємо наше турне.
Бібліотека розмістилася поряд, у кімнаті, яка за багато років наповнилася всякою всячиною та різноманітними меблями. Біля письмового стола часів французької Директорії
Як часто трапляється в старих бібліотеках, книги тут розставлені на полицях за розміром. Там були товстелезні манускрипти в шкіряних оправах із впалими корінцями і випуклими декоративними застібками, з назвами, написаними чорнилом на франтисписі. На одній полиці акуратно рядами стояли інкунабули та кишенькові книжечки, що охоплювали історію книгодрукування від 1450-х років і до наших часів. Там були і рідкісні сучасні першодруки, включно з екземпляром оповідань Артура Конан Дойля про Шерлока Холмса та романом «Меч в камені» Томаса Генбері Вайта. В одній книжковій шафі були лише величезні фоліанти — з ботаніки, з медицини, а також атласи. Якщо скільки цікавинок було на нижньому поверсі, то можна тільки уявити, які скарби зберігалися нагорі, в кабінеті Метью!
Він почекав, поки я обійшла кімнату по колу, вдивляючись у назви книг і зойкаючи від захвату. Я повернулася до нього і тільки й змогла похитати головою, не вірячи власним очам.
— У тебе було б не менше, якби ти сторіччями купляла книги, — стенув плечима Метью, нагадавши мені цим жестом Ізабо. — Час іде, книжки та інші речі збирають. За багато років ми чимало чого викинули через непотрібність. Нам доводилося це робити, бо інакше кімната перетворилася б на ще одну національну бібліотеку.
— Так де ж «Аврора»?
— Яка ж ти нетерпляча! — Він підійшов до полиці, понишпорив очима поміж фоліантів, нарешті видобув книжечку з чорною оздобленою палітуркою і подав її мені.
Я за звичкою закрутила головою в пошуках м’якої підставки, а Метью розсміявся.
— Та годі, Діано! Просто розгорни книгу. Запевняю, вона від цього не розпадеться.
Тримаючи в руках цінний манускрипт, я не могла позбутися дивовижного відчуття: я дивилася на такі книги як на рідкісні безцінні предмети, а не як матеріал для читання. Намагаючись не розкривати манускрипт надто широко, щоб не пошкодити оправу, я зазирнула всередину. І звідти враз вирвалися яскраві золотисті й сріблясті кольори.
Я аж охнула від несподіванки. Решта бачених примірників «Аврори» і близько не були такими вишукано-елегантними.
— Як красиво! А ти знаєш, хто автор малюнків?
— Одна жінка на ім’я Бурго Ле Нуар. Вона користувалася вельми великою популярністю в Парижі чотирнадцятого сторіччя.
Метью взяв у мене книгу і розгорнув її повністю.
— Ось так. Тепер можна роздивитися як слід.
Перша ілюстрація зображала королеву на пагорбку, що давала притулок семи маленьким створінням під широкими полами своєї мантії. Зображення обрамляли лози, що звивалися й перекручувалися, повзучи пергаментним аркушем. То тут, то там бруньки вибухали, перетворюючись на прекрасні квіти, а з гілок вигулькували пташки. Прикрашене золотистою вишивкою яскраво-червоне плаття королеви сяяло на полуденному сонці. У нижній частині сторінки сидів якийсь чоловік на щиту зі сріблясто-чорним гербом; він захоплено споглядав на королеву, побожно здійнявши руки догори.