Сповідь відьом
Шрифт:
Я відчула на собі всю силу невідривного лютого погляду Ізабо. Мати Метью уособлювала лячну елегантність, притаманну, мабуть, усім француженкам від самісінького народження. Як і її син, котрий, на диво, видавався лише трохи молодшим за матір, Ізабо була вбрана в однобарвний одяг, щоб звести до мінімуму моторошну блідість. Вона надавала перевагу палітрі кольорів від кремового до світло-брунатного. Кожен дюйм її ансамблю був простий і дорогий — від носаків м’яких туфель із коричнюватої шкіри до топазів у її сережках. Чорні зіниці немов оточили скалки холодних смарагдів, а високі вилиці не давали її обличчю з вишуканими
— Чи міг ти виказати хоч якусь обережність, Метью. — Її акцент пом’якшив звучання його імені, воно прозвучало трохи по-старомодному. Як і всі вампіри, Ізабо мала спокусливий і мелодійний голос, але в неї він нагадував звучання дзвонів — далеке й чисте.
— Боїтеся пліток, маман? А я думав, ви пишаєтеся своєю радикальністю, — зауважив Метью з поблажливою терплячістю і кинув ключі на стіл; вони ковзнули по бездоганно відполірованій поверхні, дзвінко стукнулися об китайську порцелянову чашу.
— Я ніколи не мала радикальних поглядів! — вжахнулася Ізабо. — У змінах не так багато користі, як зазвичай говорять. — Вона обернулася і зміряла мене поглядом із ніг до голови. І стиснула свій бездоганно-красивий рот.
Їй не сподобалося побачене — і не дивно. Я спробувала поглянути на себе її очима: світло-жовте волосся, не досить слухняне і не досить густе, всіяне ластовинням обличчя через мою схильність часто бувати надворі й задовгий як для невеличкого личка ніс. Найкращою частиною мого обличчя були очі, та навряд чи вони могли компенсувати решту недоліків. Елегантна Ізабо й бездоганний Метью; поряд із ними я почувалася — і мала вигляд — сіренької провінційної мишки. Вільною рукою я обсмикнула край жакетки, із задоволенням констатувала відсутність ознак магії на кінчиках пальців, сподіваючись, що не маю і того «фантомного» мерехтіння, про яке говорив Метью.
— Маман, знайомтесь, це Діана Бішоп. Діано, познайомся з моєю матір’ю, Ізабо де Клермон. — Її красиве ім’я немов скотилося у нього з язика.
Ізабо злегка ворухнула ніздрями.
— Мені не подобається запах відьом, — мовила вона бездоганною англійською, прикипівши до мене поглядом. — Вона гарна, огидно молода й нестигла, як весна.
Метью вибухнув тирадою, схожою на суміш французької, іспанської та латини. Він говорив тихо, але з виразно відчутним роздратуванням.
— Ca suffit. Досить, — відрізала Ізабо зрозумілою мені французькою, провівши рукою по своїй шиї. Я ковтнула клубок, що підкотився мені до горла, й поправила комірець жакетки.
— Здрастуйте, Діано. — Ізабо промовила моє ім’я так, що замість «і» вийшло «е», а наголос вона зробила на першому, а не на другому складі. Вампірка простягнула мені свою білу холодну руку, і я злегка торкнулася її пальців. Метью схопив мене за ліву руку, і на якусь мить ми утворили химерний ланцюг із двох вампірів та відьми. — Encantada.
— Вона рада з тобою познайомитися, — переклав Метью і кинув на матір попереджальний погляд.
— Гаразд, гаразд, — роздратовано проказала Ізабо, обернувшись спиною до сина. — Ясна річ, вона говорить лише англійською та сучасною французькою. Сучасні теплокровні
До кімнати, розпростерши руки, увійшла стара опецькувата жінка з сніжно-білою шкірою та немислимо чорним волоссям, укладеним вигадливо сплетеними кісками.
— Метью! — скрикнула вона. — Cossi anatz?
— Va plan, merces. E tu? — Метью спіймав її в обійми і цьомкнув в обидві щоки.
— Aital, aital, — відповіла вона зі щасливою усмішкою.
Метью промимрив щось співчутливо-підбадьорливе, а Ізабо підкотила очі й утупилася в стелю, вочевидь, бажаючи якомога скоріше позбавитися цього емоційного видовища.
— Марто, це моя подруга Діана, — сказав Метью, виставляючи мене наперед.
Марта теж була вампіром, причому найстарішим із бачених мною. Схоже, на момент відродження їй було за шістдесят, але, попри чорний колір її волосся, помилитися стосовно віку було неможливо. Її обличчя борознили зморшки, а пальці на руках такі покручені, що навіть вампірська кров не розпрямила їх.
— Ласкаво просимо в гості, Діано, — проговорила вона хрипким, як наждак, голосом і, зазирнувши мені в очі, простягнула руку. Марта кивнула Метью: — Elle est une puissante sorciere, — сказала вона і в її голосі прозвучали схвальні нотки.
— Вона каже, що ти — сильна відьма, — пояснив Метью. Він був поруч, і лише це дещо зменшувало мою тривогу через те, що до мене принюхуються вампіри.
Я і гадки не мала, як належить відповідати французькою на такий комплімент, тому просто злегка всміхнулася Марті — може, цього цілком достатньо.
— Ти зморена, — зауважив Метью, швидко ковзнувши поглядом по моєму обличчю, і почав про щось швидко розпитувати обох вампірок незрозумілою мовою. Почалося завзяте тицяння пальцями, підкочування очей, емоційне жестикулювання та зітхання. Коли ж Ізабо промовила «Луїза», Метью вирячився на матір із нестримуваною люттю. Він відповідав їй, і голос його набув різких суворих ноток, що свідчили про непохитність його рішення.
— Як хочеш, Метью, звичайно ж, — промимрила вона з неприхованою нещирістю.
— Ходімо влаштуємо тебе, — звернувся до мене Метью вже спокійніше й лагідніше.
— Я принесу вам вино та харчі, — докинула Марта ламаною англійською.
— Дякую, — відповіла я. — І дякую вам, Ізабо, що прийняли мене у вашому домі.
Вона пирхнула і вишкірилася, оголивши зуби. Хотілося сподіватися, що то була посмішка, але побоювання шепотіло мені, що це, скоріш за все, не так.
— І воду принеси, Марто, — додав Метью. — До речі, сьогодні вранці мають підвезти харчі.
— Декотрі харчі вже прибули, — в’їдливо зауважила його мати. — Чай. Мішки з овочами та коробки з яйцями. Ти негарно обійшовся з постачальниками, змусивши везти все це так далеко.
— Діані потрібна їжа, маман. Навряд чи у вашому домі є вдосталь якісної їжі. — Довготерпіння Метью сходило нанівець після подій минулої ночі та більш, ніж прохолодного прийому.
— Особисто мені потрібна свіжа кров, але не думаю, що Віктуар та Ален зможуть привезти її сюди з Парижа посеред ночі. — Мої коліна затремтіли, а Ізабо навіть не приховувала задоволення від ефекту, який справила на мене її фраза.