Історія України-Руси. Том 9. Книга 1
Шрифт:
28) Осол. 225 л. 417 — невидане закінченнє листу зі Львова, з 31 липня, виданого в Staroz. І с. 335-6.
ВРАЖІННЯ БЕРЕСТЕЦЬКОЇ ТРАГЕДІЇ, ВІРША ПРО БЕРЕСТЕЧКО, ПІСНІ ПРО БЕРЕСТЕЧКО, НЕЧАЙ І ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ.
“Берестецька траґедія” зробила дуже сильне й глубоке вражіннє в кругах польських і українських. В польських її оцінювали як високо приємний реванш по всіх пониженнях понесених Поляками від козаків. Гірко жалували, що не вдалось, через ріжні недогляди польської старшини (як ми далі
В козацьких кругах глибоко відчули сю пригоду як конмпромітацію козаччини, козацької старшини, і її голови - самого гетьмана персонально. Декому се було дуже гірко, декому середнє, а деяким кругам навіть і приємно. Сі настрої відбилися почасти і в письменній і в устній творчости, в тих памятках, що від неї заховались.
Що такий тяжкий ворог козаччини як Яким Єрлич оповідаючи про берестецьку катастрофу, ролю і гетьмана і старшини подає в можливо несприятливім освітленню, в тім нема нічого дивного. Коли утікли Татари, “за ними і гетьман розбійницький Хмель разом із Виговським, зіставивши і покинувши військо, втікли за ханом” — повідає він. “А потім старшина, боячись аби чернь не видала королеві, вчинила раду і урадивши посідали на коней і потайки кинули все військо: наготовивши і уробивши кілька гатей через річку Пляшову — сукнями, коцами, кожухами, полотнами і хто чим мав гатили і зробили їх вісім і почали втікати. А чернь побачивши се на старшині й собі кинулася тікати: як котрий став, без усього наго і без сорочок, без суконь і без сідел почали тікати”.
Дуже інтересна вірша — оден з найбільш інтересних віршових утворів, які нам лишилися з сього століття (на жаль не повна) — описує катастрофу ніби то з українського становища, але льояльного для короля і Річипосполитої. Більш здержливо ніж Єрлич, але теж виразно симпатизує з побідним польським рицарством, а не з погромленим козацтвом. Вона не дуже докладна в представленню подій (як і вище наведені українські оповідання), але писана очевидно по горячих слідах подій, може навіть людиною, що сама брала участь в сій війні. Маємо її в двох копіях XVII в., одна з них надписана: “Дума козацька о війні з козаками над рікою Стирем”, має примітку, що стих сей співався на голос пісні: “Ой постил-бим я сім понеділків, осьмую неділеньку” 1). Розмір: 17 або 18 складовий вірш в двома цезурами, після пятого і девятого складу. Подаю текст скомбінований з обох копій, справляючи сильно польонізовану транскрипцію ближче до сучасної і зазначаючи тільки значніші поправки:
О ріко Стир! що Хміль за віра 2), скажи ти всему миру.
Гди в Дніпр впадаєш, оповідаєш радость з войни чи з миру!
Хан наступаєть, сам помогаєть козакам Ляхов бити:
Под Берестечком малим містечком міл оних кров пролити. —
На перевозі чи пак в дорозі короля погромити,
Ляцкими пани да і гетьмани Татаром заплатити.
Хан згоду радить, да не порадить: козаки войну любять!
Ой Казимиру, юж тобі миру із козаками не будеть!
Досюль 3) не знаєш, хоч посилаєш, одкуль хан наступаєть.
З ним згоднусенько Хміль ранесенько ку королю приближаєть.
Була
Тоєсть о хані і о гетьмані королю ознаймляєть.
А Лях не дбаєть, не утікаєть, к войні ся прибираєть.
Середа пришла, вся орда вишла: хан і Хміль з козаками 5)
Зрана штурмуєть і наступуєть. Тихо меже Ляхами.
Аж Конєцпольский, хорунжий польский, найперший вибігаєть,
З ним Любомірский, знать муж рицерский, меже войско впадаєть.
Ой Любомире! тобі приміре 6) перед королем іти!
А з 7) козаками і Татарами не новина ся бити!
Скочили хутко, а вже нас 8) тутки козаки утікають.
За ними Ляхи (були ж там страхи!) до табору впадають.
Орда не радить, хоть хан провадить — хоть їx напоминаєть:
Перед Ляхами, ой юнаками, що живо утікають.
Да то нічого, пало немного — більш войська єсть Хмельові,
Четверг поправить, як поле ставить хан і Хміль королеві.
Четверг надходить, войско виходить, хан і Хміль з козаками.
Ой не Зборово, война се нова, не як под Пилявцями:
Не утікають 9), кров проливають, і на Татар не дбають,
В крові татарській і бісурманській гострий міч свій купають.
Тут Казановский богатир польський серца всім додаваєть,
Для оборони Польськой корони голову покладаєть 10)
Бьються що живо, — да вельми диво мні на Осоліньского!
Що нас 11) воюєть, не наслідуєть канцліра дядька свого:
Тот був спокійний, не шукав війни, он 12) на нас напираєть —
Яко Лях давний і юнак славний для Польски умираєть.
Бачив рицера хан подканцлєра — Сапігу 13) що зближаєте,
А Вишневецький і Любомірский його не видавають.
– Що небож-хане 14), як знаєш? стане не по пилявецькому 15):
Не утікають, от наступають ік бунчукові ханському!
– Ой не глядіте, треба ся бити — хан мурз напоминаєть.
А Лях не дбаєть, мурз забиваєть, в їx крови міч свій купаєть 16).
Пав страх на хана, слав до гетьмана: “Яка нуж уступила! 17)
Щоб твоя рада, істинна зрада, нікому ся не снила!
Я проч одхожу да пак вихожу — за зраду маю 18) тобі,
Що ми ся стало — кілька пропало мурз моїх! Ти рад же собі!” 19).
В ноги падаєть, тисячі даєть Хмельницький ту ханові:
– Я сенатори Польськой корони і короля дам тобі,
Всі бо нестатки і всі достатки завтра їx візьмеш собі!
В пятницю рано ушиковане войско до бою було.
Ляхом вигода, а нам негода: небо сонце закрило,-
Бо ся прибрали, всі в шику стали, сонце їм засвітило.
Ляхів 20) козакам славним юнакам і глядіть страшно було!
І довго стали — почать бояли, з Ляхами ся не били;
Аж бачать Ляхи, що на нас страхи, і до нас скочили.
Стали ся гуки. Хан всіми духи з Краковським ся стираєть.
А Вишневецький обіч звитязкий і Хмеля одпираєть.
По десять шика памятний віка 21) сам король наступаєть,