Історія України-Руси. Том 9. Книга 1
Шрифт:
На крик, на гуки, на з діл на пуки 22) нічогенько не дбаєть.
Крик тут повстанеть, гук затим встанеть. Дими день ясний тьмили.
Стрільці-янчаре. А з діл пожари непрестанно світили.
Tyт до гетьмана Ляхи з діл; хана заразом одлучили.
Затим ся стало гды мурз немало і Твтаров побили:
Хан утікаєть і кош лишаєть, наметів одбігаєть;
Ляхи гонили, Татарів били, — хан ся не оглядаєть.
Тут зась козаки, хотяй юнаки, ой різко утікали!
Ляхи гонили, і їх стинали, аж табор розірвали;
І гдиби ночи тьма
Не одна б мати, гди б хто дав знати, козацькая завила!
І так Бог знаєть, що бульш буть маєть: Татаре одступили,
Затим бульш Ляхов, а у нас страхов — бо нас тут обточили.
Трийчі кланяли і упадали — короля смо просили:
По зборовському щоб по старому — щоб єсмо тулько жили!
Мовить не даєть, з очу зганяєть — “Видайте ми гетьмана!
Панів слухайте, старшину дайте, а ідіть бийте хана!”
– Хмеля не маєм, панів слухаєм, Татарів будем бити;
Але старшину — нашу дружину ніт вісти як одступити!” 23)
Голод не тучить. Страх з діл нам кучить. Став треба перебивати —
То пак у мосту ніт і хворосту — нічого збудувати!
В неділю в ночи — Бог на помочи — будем ся перебивати:
Вози постелем, кожухи стелем, воді того не зняти!
Ляхи познали, всі в шики стали, і на нас пильнували —
Всі в поле вишли, ми теж не пришли, і понеділка ждали.
А в понеділок — одбігли ділок, і борошна усього;
Перебиваєм та погибаєм! Щаслив хто вийшов з того!
Тиї пливають; до тих стріляють; ставища заливають.
А других в нетрі в лісі як вепрів диких забивають... 24)
Народні пісні про Берестецьку катастрофу заховалися в кількох більш або менш деформованих останках, які вимагають уважної реконструкції. Особливо сильно вплинуло на сю деформацію помішаннє Берестецького погрому з погромом Нечая в Краснім, зазначене вже вище.
З одного боку, очевидно, через спільний мотив погрому ріжні подробиці переносилися з Нечая на Хмельницького і навзаєм. З другого боку мотив підозрілого і непевного поводження, або грубо висловлюючися: зради Хмельницького, паралєльно розвиваючися в обох темах, викликав ріжні зміни і заміни (субституції).
Оповіданнє записане Костомаровим в 1845 р. на самім Берестецькім полі, в с. Пляшовій і недавно опубліковане в його листі з того часу, дає інтересну ілюстрацію сього процесу: мотиви сварки Нечая з Хмельницьким і зради Хмельницького, що підвела Нечая під катастрофу під Берестечком:
У козаків були два головні ватажки, Хмельницький і Нечай; під Берестечком вони посварилися, і Хмельницький, щоб докучити, умисно кинув військо. Ляхи підманили Нечая: покликали його з переднішими козаками на пир 25), а тим часом зайшли за Пляшову, перекопали річку й почали з обох боків стріляти. Вода розлилася і козаки не знали, як собі порадити. Вони зрубали березу і стали нею переходити, та так потопилися, що всю Пляшову загатили. (Два стави на ній носять назву: Великий Козак і Малий Козак — там мовляв потонули козаки, і дійсно там знаходиться в великій масі зброя і людські кости) 26).
Пісні
Кину пером, лину орлом, конем поверну,
А до свого отамана таки прибуду.
– Чолом пане, наш гетьмане, чолом батьку наш!
Вже нашого товариства багацько не маш!
– Ой як же, ви панове молодці, як ви ставали,
Що ви своє товариство навік втеряли?
– Становились, наш гетьмане; плечем об плече-
Ой як крикнуть вражі Ляхи: У пень посічем!
– Ой що ж же ви, панове молодці, за добич мали?
– Мали коня у наряді — Ляхи одняли.
Зима прийшла, хліба нема — го ж нам не хвала!
Весна прийшла, ліс розвила — всіх нас покрила 27).
(Останні два рядки — еліптичний, мало орґанічний додаток, може бути перенесений і з иншої пісні, ідея та, що тільки з новою весною козаччина прийшла до себе).
Друга пісня більш ріжнородного складу:
А. Висипались козаченьки з високої гори,
Попереду козак 28) Хмельницький на воронім коні.
— Ступай, коню, дорогою — широко ногами;
Недалеко Берестечко і Орда за нами.
Стережися пане Яне, як Жовтої води:
Йде на тебе сорок тисяч хорошої вроди!
Б. Як став джура, малий хлопець, коника сідлати,
Стали в того кониченька ніженьки дріжати.
Як заговорить козак Хмельницький до коня словами:
Не доторкайся, вражий коню, до землі ногами.
В. Чи не той то хміль зелений, що на тичку вється?
Чи не той то козак Хмельницький, що з Ляхами беться?
— Ой не той я хміль зелений — на тички не вюся,
Ой не той я козак Хмельницький — з Ляшками не бюся!
Г. А де ж твої, Хмельниченьку, ворониї коні?
– У гетьмана Потоцького стоять на припоні 29).
А де ж твої, Хмельниченьку, кованії вози?
– У містечку Берестечку заточені в лози.
Д. Що я з вами, вражі Ляхи, не по правді бився:
Як припустив коня вороного, міст мені вломився.
Перша частина (А) являється заспівом до пісні про війну “пана Хмельницького” з “паном Яном” (правдоподібно — королем Яном-Казимиром). Частина друга (Б) се загальний рухомий, епічний мотив, який міг входити в склад пісень і про Нечая і про Хмельницького; вице, в піснях про Нечая ми знаходили сей мотив про коня більш розвиненим. Частина В становить, очевидно, заспів пісні про Берестечко: її можна навіть уявити собі як початок тої пісні, що представляється далі частиною А, але за правдоподібніше вважаю, що се инша пісня; в варіянтах про Нечая знаходимо строфи, що можуть належати сюди (“козак Нечай” заступає “пана Хмельницького” і навпаки):