Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
Куполоподібна стеля заввишки не менше ширини приміщення була гладкою. Ні вікон, ні інших дверей не було. У дальньому кінці Річард розгледів стіл і кілька полиць.
Обходячи колодязь, вони наткнулися на людський скелет. Від одягу людини залишився лише шкіряний пояс і сандалі. Коли Річард торкнувся кісток, вони розсипалися, як пересохла глина.
— Давненько він тут лежав, — зауважила Бердіна.
— Ти абсолютно права.
— Дивіться, Магістр Рал!
Випроставшись, Річард подивився туди, куди вона
— Написано на древнед'харіанській мові, — сказав він, підносячи ближче кулю, щоб освітити текст.
— Дайте глянути. — Бердіна пробігла поглядом по сторінці, вивчаючи написані літери. — Ви маєте рацію.
— І що тут написано?
Берліна обережно взяла книгу двома руками.
— Вона дуже стара. І прислівники більш древні, ніж будь-які з відомих мені.
Даркен Рал якось показував мені записи говіркою, про яку сказав, що їй більше двох тисяч років. — Вона підняла голову. — А ця мова ще старше.
— Але ти можеш прочитати?
— Я не все розуміла в тій книзі, що ми знайшли нагорі. — Бердіна уважно розглядала останню сторінку, де було щось написано від руки. — А тут і того менше.
Вона перегорнула кілька сторінок назад.
— Хоча б щось ти розумієш? — Річард нетерпляче махнув рукою.
Переставши гортати, Бердіна вдивилася в літери.
— По-моєму, тут написано щось про те, що нарешті досягнуто успіху, і цей успіх означає, що він тут помре. — Бердіна ткнула пальцем. — Бачите?
«Драука». Це слово не змінилося і означає смерть. — Бердіна закрила книгу, глянула на шкіряну обкладинку і знову почала гортати сторінки.
Нарешті вона глянула на Річарда:
— Мені здається, це щоденник. Щоденник того, чий скелет лежить у криниці.
У Річарда по спині побіг холодок.
— Бердіна, це те, що я шукав! Це щось особливе, не те що книги, які ми бачили в бібліотеці. Ти зможеш це перевести?
— Можливо, дещо, але не все. — Бердіна була явно засмучена. Вибачте, Магістр Рал. Я не знайома з таким древнім наріччям. Мені не вистачить слів, щоб вірно заповнити прогалини. Я можу лише здогадуватися.
Річард задумливо пожував губу. Він подивився на останки, розмірковуючи, чим цей чарівник тут займався і яка сила запечатала цю кімнату. Правда, ще більше його цікавило, яка сила її розпечатала.
Річард різко повернувся до Морд-Сіт:
— Бердіна! Та книга, нагорі… Я її знаю. Знаю, про що вона. Якщо я розповім тобі її майже дослівно, це допоможе тобі розпізнати слова і скористатися ними при перекладі щоденника?
Бердіна, трохи подумавши, кивнула:
— Можна спробувати! Якщо ви мені скажете, що означає те чи інше речення, я зможу дізнатися значення незнайомих слів. Цілком імовірно, що у нас все вийде!
Річард
— Бережи його як зіницю ока! Я понесу кулю. Давай вибиратися звідси. Ми знайшли те, що хотіли.
Побачивши їх з Бердіною цілими і неушкодженими, Кара з Раїною від щастя ледь не збожеволіли. Річард зауважив, що навіть Докас з Іганом, зітхнувши, прикрили очі, мовчки підносячи подяку добрим духам за те, що ті почули їх молитви.
— У замку є мрісвізи, — повідомила Бердіна подругам.
Кара ахнула.
— Вам багатьох довелося вбити, Магістр Рал?
— Жодного. Вони на нас не нападали. — Він відмахнувся від її обурених питань. — Поговоримо пізніше. За допомогою Бердіни я знайшов те, що шукав. — Він постукав по щоденнику в руках Бердіни. — Тепер нам потрібно повернутися в місто і приступити до перекладу.
Взявши зі столу «Пригоди Бонні Дей», Річард сунув книгу Бердіні і попрямував до виходу, але раптом зупинився і повернувся до Кари і Раїни:
— Е-е, поки ми там бродили, мені прийшла в голову думка, що я не хочу померти, не встигнувши сказати вам дещо.
Сунувши руки в кишені, Річард підійшов ближче.
— Поки ми лазили крізь щити, я зрозумів, що так і не вибачився перед вами за мою тодішню грубість.
— Ви не знали, що на Бердіну накладено закляття, Магістр Рал, — відповіла Кара. — Ми не звинувачуємо вас за те, що ви вирішили тримати нас на відстані.
— Я не знав, що на Бердіну накладено закляття, але я точно знаю і хочу, щоб знали і ви, що тоді я марно подумав про вас погано. Ви ніколи не давали мені приводу так думати. Мені дуже шкода. Сподіваюся, ви зможете мене пробачити.
Кара з Раїною заусміхалися, як діти, і стали зовсім не схожі на Морд-Сіт.
— Ми вас прощаємо, Магістр Рал, — промовила Кара. Раїна радісно закивала.
— Дякую вам.
— Що там сталося, Магістр Рал? — Запитала Раїна.
— Ми розмовляли про дружбу, — відповіла за нього Бердіна.
На околиці Ейдіндріла, на перехресті доріг, був маленький ринок. Звичайно, він не міг зрівнятися з ринком на вулиці глашатаїв, але приїжджі цілком могли купити тут все, що їм потрібно.
Коли Річард проїжджав мимо, щось привернуло його увагу, і він під'їхав до маленького клишоногого столика.
— Чи не хочете нашого медового пряника, Магістр Рал? — Пролунав знайомий голосок. Річард посміхнувся дівчинці.
— А скільки ти мені ще винна? Дівчинка зам'ялася.
— Бабуся?
Стара, кутаючись в старе покривало, піднялася на ноги. Її вицвілі очі подивилися на Річарда.
— Так-так, — посміхнулася вона щербатим ротом. — Магістр Рал вільний взяти стільки, скільки захоче, мила. — Вона схилила голову. — Приємно бачити вас у доброму здоров'ї, Магістр Рал!
— І мені вас… — Він замовк, чекаючи, поки вона назве своє ім'я.