Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
— З-за допомогою с-свого дару через нашийник заблокуй їх чарівну с-силу.
Так, як я покажу. — Він поклав лапу Лунетті на лоб. — Зрозуміла?
Лунетта посміхнулася:
— Так, бачу!
Келен почула, як охнула Еді, і одночасно відчула порожнечу і у себе в грудях. Відчуття присутності магії пропало. Келен з тугою подумала, чи повернеться вона коли-небудь. Вона згадала те моторошне відчуття порожнечі, яке відчула, коли кельтонський чарівник за допомогою магії змусив її втратити зв'язок з її даром. Це було майже те ж саме.
— У неї тече кров, — сказав мрісвіз Лунетте. —
Келен почула удар батога і свист Аерна. Карета рушила. Лунетта потягнулася до неї, щоб вилікувати. О добрі духи! Куди ж її везуть?
40
Очі Енн застилали сльози, з горла вирвався приглушений крик. Вона вже давно забула своє героїчне рішення мовчати. Хто, крім Творця, почує її крики? Та й яка, по суті, різниця? Вальдор підняла слизький від крові ніж.
— Боляче? — Захихотіла вона, показавши рідкі зуби. — Чи подобається тобі, коли хтось вирішує, що з тобою буде далі? Адже ти так і зробила. Ти прийняла рішення про те, як мені померти. Ти відмовила мені в житті. В тому житті, яке я могла б прожити у Палаці. Зараз я як і раніше була б молодою. Але ти вирішила, що я повинна померти.
Енн промовчала, і кінчик ножа уперся їй в бік.
— Я задала питання, аббатиса! Так чи подобається це тобі?
— Не більше, ніж тобі, гадаю. — Вальдор знову посміхнулася:
— Від-мінно! Я хотіла, щоб ти відчула ту біль, з якою я жила всі ці роки.
— Я залишила тобі життя, яке проживають всі люди. Життя, дароване тобі Творцем. А могла б тебе стратити.
— За паршиве заклинання! Я чаклунка! Ось що дарував мені Творець, і я лише користувалася його даром!
Енн прекрасно розуміла, що сперечатися марно, але воліла відтягнути ту хвилину, коли Вальдор знову візьметься за ніж.
— Ти використовувала дар Творця для того, щоб відбирати в інших те, що вони не хотіли дати добровільно. Ти викрадала їх прихильність, їх серця, їх душі. Ти не мала на це права. Ти насолоджувалася відданістю, як тістечками на ярмарку. Прив'язувала людей до себе, а потім відкидала, щоб приворожити інших.
Вальдор знову кольнула її ножем.
— І ти вигнала мене!
— А скільки ти зруйнувала життів? Тебе перестерігали, тебе попереджали, тебе карали. Але ти не зупинилася. І тільки тоді тебе виставили з Палацу пророків.
Плечі Енн розламувалися від тупого болю. Вона лежала гола на дерев'яному столі, руки над головою і ноги в щиколотках були пов'язані магією, і ці узи були жорсткіші будь-якої грубої мотузки.
До того ж Вальдор, щоб блокувати Хань Аннеліни, вдалася до абсолютно незнайомого аббатисі заклинання. Енн відчувала свій Хань, теплий, як багаттячко в зимову холоднечу, але ніби за вікном. Запрошуючий, який обіцяє зігріти, але недоступний.
Енн подивилася у віконце у верхній частині стіни маленької кам'яної кімнати.
Уже майже розвиднілося. Чому ж він не йде? Він вже давно повинен був прийти їй на допомогу, а вона — якимось чином його спіймати. Але він не прийшов.
Втім, ще тільки ранній ранок. Він може ще з'явитися. Благий
Якщо тільки вони не сплутали день. Енн охопила раптова паніка. А якщо вони прорахувалися? Ні. Вони з Натаном все вивірили точно. День той. І, крім того, не стільки сам день, скільки події, які відбулися в цей день і були важливі для пророцтва. Те, що її спіймали, доводить, що день обраний правильно. Якби Вальдор схопила її тиждень тому, тоді правильним був би той день. Ця подія — ключова. Пророцтво виконується. Але де ж він?
Раптово Енн усвідомила, що лице Вальдор зникло. Треба було продовжувати говорити. Треба було…
Ніж розпоров ступню лівої ноги. Від гострої, пронизуючої болі Енн вигнулась дугою. Холодний піт проступив на лобі і потік по скронях. Ще розріз, ще біль, і знову безпомічний крик. Голова Енн безвольно схилилася набік.
Малятко Холлі дивилася їй прямо в очі. Енн відчула, як сльози течуть через перенісся, по щоці і скочуються на стіл.
Тремтячи, вона дивилася на дівчинку, думаючи, яким ще паскудствам навчає Вальдор безневинне дитя. Ця відьма перетворить серце малої в камінь.
Вальдор помахала шматочком відрізаної плоті.
— Дивись, Холлі, як легко зрізається, якщо робити так, як я говорила. Чи не хочеш спробувати сама, лапочка?
— Бабусю, хіба це обов'язково потрібно робити? — Запитала Холлі. — Вона ж не заподіяла нам шкоди. Вона не така, як інші. І ніколи нас не ображала.
— Ще й як ображала, лапочка! — Вальдор махнула ножем, як би підкреслюючи свої слова. — Вона образила мене! Украла мою юність.
Холлі дивилася на Енн, тремтячу від нестерпного болю. Для такої малої у неї було напрочуд спокійне обличчя. З неї вийшла б чудова послушниця, а в один прекрасний день — відмінна сестра Світла.
— Вона дала мені срібну монетку. І не хотіла нам зла. Це не забавно. Я не буду цього робити.
— Ну, ми все одно це зробимо, — злобно хихикнула Вальдор і знову помахала ножем. — Слухай бабусю. Ця жінка заслужила покарання.
Холлі спокійно подивилася на стару.
— Те, що ти старше мене, не означає, що ти завжди права. Я не стану більше дивитися. Я піду.
— Як хочеш, — знизала плечима Вальдор. — Це наші з аббатисою справи. Не хочеш вчитися, йди пограй.
Холлі швидко вийшла з кімнати. Енн готова була розцілувати дівчинку за хоробрість. Лице Вальдор знову наблизилося. — Що ж, тепер ми залишилися наодинці, аббатиса. Повернемося до справи. — При кожному слові вона тикала Енн кінчиком ножа. — Скоро настане час тобі померти, аббатиса. Але спочатку я хочу дізнатися, як голосно ти можеш кричати. — Вона подивилася Енн прямо в очі. — Спробуємо?
— Он туди! — Спробував вказати Зедд, затиснутий в лапах гара. — Я бачу вогні в замку Чарівника!
Світанок уже почав потихеньку розгоратися, але було ще досить темно, щоб розгледіти жовті вогні, що горіли в деяких вікнах замку. Гратч теж побачив їх і повернув.
— Прокляття, — пробурмотів чарівник, — якщо хлопчисько вже в замку, я…
Гратч загарчав, зрозумівши, що мова йде про Річарда. Зедд, притиснутий до могутніх грудей гара, швидше відчував це гарчання, ніж чув. Він подивився на далеку землю внизу.