Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
— Магістр Рал! — Крикнула Кара. — А нам як пройти?
Річард повернувся.
— Не впевнений, що вийде, але можна спробувати. Я володію магією, що дозволяє проходити крізь щити. Дай-но мені руку, Бердіна. Подивимося, може, щось і вийде.
Він просунув руку крізь незримий бар'єр, і вона не вагаючись схопила його за зап'ястя. Річард повільно потягнув руку Бердіни на себе і протягнув крізь бар'єр.
— Уй, як холодно! — Завила вона.
— Ну як ти? Тягнути далі? Бердіна кивнула, і Річард втягнув її до себе.
Опинившись
— Тепер я. — Річард потягнувся було до неї, але передумав.
— Ні. Ви залишитеся тут і будете чекати нашого повернення.
— Що?! — Зойкнула Кара. — Ви повинні взяти нас собою!
— Тут на кожному кроці небезпеки, які мені не відомі. Я не в змозі встежити відразу за всіма вами, а щоб захистити мене в разі необхідності, достатньо і однієї Бердіни. Якщо що-небудь з нами станеться, ви знаєте, як звідси вибратися.
— Але ви повинні взяти нас з собою! — Благально вигукнула Кара. — Ми не можемо залишити вас без захисту! — Вона повернулася до солдата:
— Докас, ну скажи йому!
— Вона права, Магістр Рал. Ми зобов'язані бути з вами.
Річард похитав головою.
— Досить Бердіни. Якщо зі мною щось трапиться, ви не зможете пройти назад через бар'єр. Ти залишаєшся головною, Кара. Якщо щось трапиться, приведіть підмогу, якщо вдасться. А якщо ні, подбайте про все, поки не приїдуть Келен і Зедд, мій дідусь.
— Не робіть цього! — Такого відчаю в голосі Кари Річард ще жодного разу не чув. — Магістр Рал, ми просто не можемо вас втратити!
— Кара, все буде добре! Ми повернемося, обіцяю. А чарівники завжди тримають слово.
— Але чому вона? — Сердито прошипіла Кара. Бердіна перекинула через плече волосся і обдарувала Кару самовдоволеною усмішкою.
— Тому що я подобаюся Магістрові Ралу більше за інших!
— Кара, — сказав Річард, метнувши сердитий погляд на Бердіну, — я залишаю тебе тут, бо розраховую на твою допомогу, якщо щось трапиться.
Кара трохи помовчала, обмірковуючи його слова, і посміхнулася:
— Гаразд. Тільки надалі постарайтеся обходитися без таких фокусів!
— Як скажеш, — підморгнув Річард і подивився в напівтемряву коридору. Пішли, Бердіна. Швиденько глянемо, що тут ще є, і поспішимо забратися з цього місця.
36
Незліченні ходи розбігалися в усіх напрямках. Річард намагався дотримуватися того коридору, який вважав головним, щоб потім відшукати дорогу назад. Він заглядав у всі кімнати, що траплялися їм на шляху, в надії виявити книги або ще що-небудь цінне. Але майже скрізь було порожньо.
У деяких кімнатах стояли столи зі стільцями, шафи та інша прості меблі, але нічого особливо цікавого не було.
Коли Річард сунувся в чергову кімнату, Берліна заглянула йому через плече.
— Ви знаєте, куди ми йдемо?
— Не
Бердіна ткнула кудись через плече.
— Я бачила сходи в одному з коридорів, тут неподалік.
Вона виявилася права. Річард сходи не помітив, тому що це була просто дірка в стіні з закрученими спіраллю кам'яними сходами, що вели вниз, у пітьму, а він шукав сходову клітку. Річард дорікнув собі, що не здогадався взяти з собою лампу або свічку. В кишені у нього були кремінь і кресало, і він розраховував знайти де-небудь солому або ганчір'я, щоб запалити одну зі свічок в канделябрах, але поки йому не попалося нічого підходящого.
Спускаючись по темних сходах, Річард почув ідучий знизу гул.
Кам'яні стіни почали поступово світитися синьо-зеленим світлом, ніби хтось повільно розкручував гніт лампи. На той час, коли Річард дійшов до останньої сходинки, він уже міг в цьому похмурому освітленні добре розрізняти навколишнє.
Опинившись внизу, вони з Бердіною зверрнули за кут, і Річард побачив джерело світла. У металевій чаші спочивала куля розміром з його долоню, зроблена, здавалося, зі скла. Вона ж і світилася.
Бердіна подивилася на Річарда. В такому освітленні її обличчя здавалося чужим.
— Чому куля світиться?
— Ну, оскільки вогню я не бачу, смію припустити, що це якесь чаклунство.
Річард обережно потягся до кулі. Та стала яскравішою. Річард торкнувся кулі пальцем, і похмурий синьо-зелений колір змінився жовтим.
Підбадьорений результатом першого досвіду, Річард обережно вийняв кулю з чаші.
Вона була важчою, ніж здавалася на вигляд, і виглядала досить міцною. В руках у Річарда куля засяяла теплим світлом, і тепер Шукач розгледів в приміщенні інші чаші з такими ж сферами. Найближча до них мерехтіла синьо-зеленим світлом.
Він підійшов до неї. Сфера стала жовтою, а коли Річард зробив пару кроків назад, знову потьмяніла.
Посередині залу проходив широкий коридор. По обидві сторони його бігла стрічка з рожевого каменю і виднілося безліч дверей.
За великими подвійними дверима Річард виявив бібліотеку. У ній була дерев'яна навощена підлога, стіни обшиті панелями, а стеля побілена. Кімната виглядала дуже затишною і немов би запрошувала увійти.
Засклені вікна на дальній стіні виходили на Ейдіндріл.
Річард пройшов до наступного залу і виявив, що там теж бібліотека. Судячи з усього, цей коридор йшов паралельно фасаду замку і був відведений під читальні зали — Річард нарахував їх не менше двох дюжин.
Він і уявити собі не міг такої кількості книг. Навіть сховище Палацу пророків здавалося убогим в порівнянні з тим, що він побачив тут. Та тут потрібні роки, щоб прочитати хоча б назви! Його охопила розгубленість. З чого ж починати?
— Мабуть, ви це шукали? — Запитала Бердіна.