Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
— Зніми її! — Відразу закричала вона. — Зніми! Річард розтиснув пазурі і кинув червоний обрубок в провалля. Келен кинулась йому в обійми, важко дихаючи. Вона була не в силах сказати ні слова.
Незважаючи на біль, Річард відчув величезне полегшення.
— Чому ти не вдалася до магії? До синьої блискавки?
— Це не спрацювало в замку, а тут вона з мене мізки вибила. А чому ти не скористався своєю магією? Якимись страшними чорними блискавками, як тоді в Палаці Пророків? — Річард деякий час поміркував.
— Не
— Я знаю, — прошепотіла вона.
Крізь їх важке дихання до Річарда долинули віддалені крики і дзвін сталі. Раптово він зрозумів, що в повітрі пахне димом.
Він допоміг Келен встати, і вони помчали вниз по дорозі до повороту, звідки відкривався вид на місто.
Побачивши, що коїться внизу, Келен ахнула.
Річард впав на коліна.
— О добрі духи! — Прошепотів він. — Що я наробив!
53
Це Магістр Рал! — Рознісся крик по всьому величезному д'харіанскому війську.
— Струнко! Це Магістр Рал!
Тисячі голосів перекрили шум битви. Одночасно з вигуками в повітря злетіли мечі і списи.
— Магістр Рал! Магістр Рал! Магістр Рал! Річард з похмурим виглядом йшов крізь ряди воїнів. Поранені піднімалися і приєднувалися до тих, хто йшов за ним.
Крізь завісу кислого диму Річард бачив всюди відчайдушну боротьбу д'харіанців в темних шкіряних обладунках проти воїнів у червоних плащах. В місто, витісняючи д'харіанців, з усіх боків вливалися потоки Захисників пастви. Вони наступали звідусіль, йшли по кожній вулиці, кожному провулку, невтомно і безупинно.
— Схоже, їх набагато більше, ніж сотня тисяч, — пробурмотіла Келен собі під ніс.
Річард відправив стотисячне військо на пошуки Келен. Зараз воно знаходилося в декількох тижнях шляху від Ейдіндріла. Захисники пастви не забарилися скористатися його прорахунком. І все ж д'харіанців було цілком достатньо, щоб відбити наступ. Щось тут явно було не так.
Зі зростаючим натовпом, ступаючим за ним по п'ятах, Річард дійшов до місця, де кипів найзапекліший бій. Захисники пастви наступали з усіх сторін.
Королівський Ряд палав. І в самому центрі битви височів у всій своїй білій пишноті Палац сповідниць.
До Річарда з усіх боків бігли офіцери, але їх радість від появи Магістра Рала була дещо затьмарена тим, що відбувалося навколо.
Річард сам здивувався, почувши свій абсолютно спокійний голос:
— Що відбувається? Це ж д'харіанські воїни. Чому вони відступають?
Противник не перевершує їх
Сивий командир вимовив лише одне слово:
— Мрісвізи.
Річард стиснув кулаки. Люди беззахисні перед мрісвізами. Один мрісвіз здатний за лічені хвилини вбити кілька десятків людей. Річард бачив довгу вервечку входять до Сильфіда мрісвізів. І їх були сотні.
Може, на початку битви противник і не перевершував д'харіанцев в чисельності, але зараз залишається лише дивуватися, що хтось з них до цих пір живий.
Але, заглушаючи крики і стогони вмираючих, з Річардом вже заговорили духи меча.
Він подивився на тьмяний диск сонця. Пару годин ще буде світло.
Річард по черзі глянув на трьох лейтенантів.
— Ти, ти і ти! Зберіть загони потрібної вам чисельності. — Не повертаючись, він тицьнув пальцем собі за спину, вказавши на Келен. — Відведіть Мати-сповідницю, мою королеву, до палацу і захищайте її.
Вираз очей Річарда не залишало сумнівів у важливості цього наказу.
Келен запротестувала. Річард вихопив меч.
— Негайно!
Офіцери потягли геть Келен, яка не переставала голосно обурюватися.
Річард не озирнувся. Він навіть її не чув.
Він уже був охоплений шаленою люттю. Магія і смерть плескалися в його очах. Солдати мовчки розступилися, утворивши навколо нього коло порожнечі.
Річард вмочив меч в свою власну кров, що лилася з плеча, щоб чарівний клинок увійшов у раж. Осліплююча лють спалахнула ще сильніше. Він не чув нічого, крім реву цієї бурі, але розумів, що йому потрібно ще більше. Всі внутрішні бар'єри звалилися як картковий будиночок, і магія вся, без залишку, вихлюпнулася назовні. Річард залишився один на один з духами, магією і спрагою вбивати. Він був справжнім Шукачем, і навіть більше.
Він був Несучим смерть.
А потім він рушив крізь людей, які намагалися затулити його собою, крізь солдат в шкіряних обладунках, що прагнули відтіснити людей в червоних плащах, крізь крамарів, які взялися за зброю, крізь озброєних списами молодиків і хлопчиків з мотузяними пращами.
І ще він вбивав лише тих Захисників пастви, які намагалися заступити йому шлях. Йому потрібні були інші.
Річард скочив на перекинутий фургон, навколо якого кипіла рукопашна сутичка, і хижим поглядом окинув поле битви.
Море червоних плащів заливало темний берег мертвих д'харіанцев. Кількість загиблих була величезна, але у владі магії Річард не думав ні про що, крім своїх ворогів. Все інше було лише дрібним струмочком у вируючому потоці його гніву.
Десь у глибині душі він ридав, бачачи таку кількість загиблих, але ридання тонули в ураганному реві його люті.
Річард спочатку відчув їх, і лише потім побачив. Текучий рух, що збирає урожай смерті. За ними йшли Захисники пастви, добиваючи уцілілих д'харіанцев.