Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
Розгорнувши пергамент, сестра Верна глянула туди, де стояли невидимі їй сестри.
— Під загрозою смерті мені велено зачитати цей лист. — Вигуки замовкли, і запанувала тиша як в могилі. Верна приступила до читання.
— Тут написано: «Так дізнаються всі присутні і ті, кого немає тут, мою останню волю».
Голос її на мить перервався, а сестри дружно ахнули.
— «Настають часи важких випробувань, і не можна дозволити, щоб Палац погруз в інтригах і боротьбі за моє місце. Я цього не допущу. Використовуючи
Вона стоїть перед вами, з підтверджуючим її повноваження перснем на пальці.
Сестра, яка зачитує моє послання, і є нова аббатиса. Так скоряться їй всі сестри Світу.
Чари, накладені мною на перстень, створені під керівництвом і за допомогою самого Творця. Киньте виклик їм на свій страх і ризик.
До нової аббатиси: ти повинна служити Палацу пророків і захищати його і все, заради чого він існує. Хай буде з тобою Світло.
Написано мною власноруч, перш ніж я перейду з цього життя в ласкаві руки Творця.
Аббатиса Аннеліна Алдуррен».
Прогримів грім. Світлова колона і обрамляюче Верну мерехтіння зникли.
Аббатиса Верна Совентрін опустила руку з пергаментом і втупилася на здивовані обличчя оточуючих її сестер. Почувся шерех одягу: сестри Світла одна за одною опускалися на коліна і схиляли голови перед новою аббатисою.
— Цього не може бути, — прошепотіла Верна. Раптово вона кинулася до дверей, упустивши пергамент. Сестри поспішили підібрати його, щоб самим прочитати останні слова аббатиси Аннеліни Алдуррен.
Чотири старші сестри, піднявшись з колін, заступили шлях Верні.
Прекрасне світле волосся сестри Марени обрамляло попелясто-сіре обличчя. Сині очі сестри Дульче були круглими немов миски, а сестра Філіпа розгубила всю свою незворушність і тепер була сама заклопотаність.
Зморшкуваті щоки сестри Леоми розпливлися в люб'язній усмішці.
— Тобі знадобиться допомога і порада, сес… нова аббатиса. — Усмішка дещо спотворилася, тому що вона судорожно сковтнула. — Ми готові надати будь-яку допомогу. Ми тут, щоб служити…
— Дякую, — слабким голосом відповіла Верна і знову попрямувала до виходу.
Її ноги, здавалося їй, рухаються самі по собі.
Уоррен чекав зовні. Верна закрила за собою двері і здивовано зупинилася перед молодим світловолосим чарівником, який опустився на одне коліно і схилив перед нею голову.
— Аббатиса. — Уоррен, посміхаючись, підняв голову і пояснив:
— Я підслуховував.
— Не смій так мене називати! — Верна чула власний голос ніби здалеку.
— Чому ж? — Його усмішка стала ще ширшою. — Це ж…
Верна відвернулася і подивилася вдалину. Вона вже впоралася з потрясінням, і ясність думки повернулася до неї.
— Пішли, — коротко наказала вона.
— Куди?
Верна провела пальцем по губах і метнула на Уоррена через
Послушниці і вихованці, що траплялися їм назустріч, вже чули дзвін, що сповіщав про обрання нової ігумені, і при вигляді кільця на пальці у Верни схилялися в поклоні. Вона ж, дивлячись тільки перед собою, вперто крокувала вперед. Стражники на мосту через Керн теж вклонилися, коли вона проходила.
На іншій стороні моста Верна спустилася до берега і пішла вздовж краю води. Вони минули порожні причали — всі рибалки рибалили вище за течією, — і нарешті Верна зупинилася на пустельному п'ятачку біля скель, що омивалися водою.
— Клянуся, якщо б ця набридлива стара не померла, я повісила би її своїми руками!
— Ти це про кого? — Поцікавився Уоррен.
— Про аббатиси. Якби вона вже не була в руках Творця, я б із задоволенням взяла її в свої руки і показала, де раки зимують!
— Ось це було б видовище, аббатиса, — хихикнув Уоррен.
— Не називай мене так!
— Але ти відтепер являєшся аббатисою, — нахмурився юний чарівник.
Верна схопила його за комір.
— Уоррен, ти зобов'язаний мені допомогти. Ти повинен «витягнути мене з цього», як висловлюється сестра Марена.
— Що?! Але все вийшло чудово! Верна, ти тепер аббатиса!
— Ні. Я не можу нею бути. Уоррен, ти прочитав від початку до кінця всі книги в архівах, вивчав палацові закони. Ти повинен знайти для мене привід відмовитися.
Він неодмінно є, давай же, подумай як слід!
— Відмовитися? Але ж все вже вирішено. І потім, це ж найкраще, що могло трапитися. — Він схилив голову набік. — Навіщо ти мене сюди притягла?
Верна відпустила його.
— Уоррен, подумай сам. Чому загинула аббатиса?
— Її вбила сестра Юлія, одна з сестер Тьми. Вона загинула, тому що боролася з ними.
— Ні, Уоррен, я ж сказала — думай! Вона загинула тому, що в один прекрасний день у себе в кабінеті повідомила мені, що їй відомо про сестер Тьми.
Сестра Юлія була однією з її помічниць і чула, як аббатиса говорила про це. — Вона присунулася ближче. — Кабінет був захищений, я була впевнена в цьому, але не розуміла, що сестри Тьми володіють магією Збитку. Сестра Юлія прекрасно все чула, і ніякий щит їй не був перешкодою. А тут відкрите місце, і ми побачимо, якщо хтось захоче підслухати. Тут ніде сховатися. — Верна кивнула на хвилі. — І вода заглушає наші голоси.