Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
Лунетта схилила голову:
— Так, пане генерал. Я буду старатися. Буду робити краще. Побачите.
Він повів її наверх, в кімнату, де розмовляв зі свідками. Перед дверима стояла варта. Зайшовши всередину, Броган взяв з довгого столу свою коробочку з трофеями і пристебнув до пояса. Він уже йшов, але у дверях раптом різко зупинився. Срібна монета, та, що дала йому стара, зникла. Броган обернувся до охорони:
— Після мене сюди ніхто не входив?
— Ні, пане генерал, — виструнчився по стійці «струнко» стражник. — Жодної живої душі
Броган подумки вилаявся. Вона побувала тут. А монету взяла, щоб він про це дізнався. Броган пішов до виходу. Варту немає сенсу опитувати. Зрозуміло, ніхто нічого не бачив. Стара і її внучка зникли. Тобіас викинув їх з голови і заквапився в інше крило палацу, звідки було ближче всього до стайні.
Гальтеро, без сумніву, все вже підготував і осідлав кращих коней. У таку заметіль три людини можуть непомітно вислизнути з палацу, а ось великий загін — навряд чи. Захисники пастви — сильні бійці, однак д'харіанці нітрохи не гірше, якщо не краще, не міг не визнати Броган. До того ж д'харіанців набагато більше.
Якщо почнеться сутичка, вони переможуть. Так що краще залишити загін тут, він відверне увагу д'харіанців. Все одно ніхто не скаже, куди відправився генерал.
Не можна видати того, чого не знаєш.
Броган обережно прочинив важкі двері і виглянув назовні. Нічого підозрілого. Тільки заметіль кружляє, та тьмяно світяться вікна палацу. Броган давно б уже наказав погасити лампи, але йому було потрібно хоч трохи світла, щоб дістатися в заметіль до стайні.
— Тримайся поруч зі мною, — шепнув він Лунетті. — Якщо натрапимо на солдатів, не барися. Вони спробують нас затримати. Цього допустити не можна. Ми повинні їхати по сліду Матері-сповідниці.
— Але, пане генерал…
— Цить! — Гаркнув Броган. — Якщо нас спробують зупинити, роби що хочеш, але ми повинні виїхати звідси. Зрозуміла?!
— Якщо їх буде багато, я зможу тільки…
— Не випробовуй мого терпіння, Лунетта. Ти обіцяла дуже старатися. І я даю тобі шанс. Не здумай підвести мене знову.
Вона щільніше загорнулась у свої «красотулечки».
— Добре, пане генерал.
Броган погасив найближчу лампу і виштовхнув Лунетту в сніжну темряву. Головне — дістатися до стайні. А там д'харіанці не встигнуть їх помітити і не зможуть зупинити.
Попереду замаячили темні обриси стайні. І тут у сніговій пелені замиготіли д'харіанські солдати. На бігу витягаючи мечі, вони стали кликати підмогу. Свист вітру заглушав голоси, але все ж вони були почуті, і тіней стало більше.
Брогана оточили.
— Лунетта, давай же, що ти стоїш! Вона почала вимовляти заклинання, але солдати були насторожі. Броган здригнувся, коли біля самої його щоки просвистіла стріла. Хвала Творцеві, що послав раптовий порив вітру, інакше Тобіасу довелося б туго. Потім стріли посипалися градом, і Лунетта пригнулась, намагаючись сховатися від них.
Броган вихопив меч. Він хотів відступити до палацу, але шлях уже був відрізаний. Д'харіанців виявилося занадто багато,
Так само раптово, як почався, обстріл раптом припинився. Крізь шум вітру Броган розчув крики жаху. Схопивши Лунетту за руку, він помчав вперед.
Головне — добігти до стайні. А там їх повинен чекати Гальтеро.
Кілька солдатів спробували перепинити їм шлях, але раптово почали падати на сніг. Броган здивовано дивився, як вони відмахуються мечами від снігових поривів вітру.
Але вітер безжально убив їх всіх до одного.
Тобіас завмер. Він бачив, як падають д'харіанци. Передсмертні крики перекрили завивання вітру. Сніг забарвився кров'ю. Тобіас облизав пересохлі губи. Він не наважувався поворухнутися, боячись, що вітер вб'є і його.
— О Творець! — Голосно заблагав він. — Спаси і сохрани! Я виконую волю Твою!
З усіх боків до стаєнь бігли інші солдати, але їх спіткала та ж доля. На снігу валялося вже не менше сотні трупів — всі з розпоротими животами. Ніколи ще Броган не бачив, щоб людей вбивали з такою швидкістю і жорстокістю.
Настала тиша. Було чути тільки виття вітру. Тобіас в розгубленості озирався, стоячи посеред сотень трупів, і раптово перед ним прямо зі снігу виникла сіра безтілесна тінь. Потім з'явилися й інші.
Шкіра кольору снігу. Гладкі голови, позбавлені волосся і вух, крихітні зміїні очі. Під плащами у істот були надіті щільно обтягуючі тіло шкіряні куртки. В руці у кожного був кинджал з трьома лезами.
Цих істот Броган вже бачив сьогодні. На кілках біля палацу сповідниць.
Мрісвізи. Спостерігаючи, як мрісвізи розправляються з досвідченими д'харіанськими воїнами, Тобіас рішуче не міг зрозуміти, яким чином Магістр Рал чи хтось інший зумів вбити хоча б одного з них, — а трупів перед палацом висіло чимало.
Мрісвіз, схиливши голову набік, подивився на Броган немигаючим поглядом і просичав:
— Тік-кай…
— Що? — Оторопів Броган.
— Тік-кай. — Істота швидко змахнув кинджалом. — Р-рятуйся.
— Але чому? Чому ви це робите? Чому даєте нам втекти?
Безгубий рот розсунувся в подобі посмішки.
— Так хоче С-соноходець. А тепер тік-кай, поки не з'явилися інші люди. Іди.
— Але…
Мрісвіз натягнув на голову капюшон і зник в шелесті вітру. Як не вдивлявся Тобіас у темряву, він не бачив нічого, крім снігу.
Чому ці породження зла допомогли йому? Чому вбили його ворогів? Чому дозволили йому піти живим?
Раптове осяяння наче теплою хвилею омило його. Їх послав Творець! Ну звичайно! Як він міг бути настільки сліпий? Магістр Рал сказав, що вбив мрісвізів. Але Магістр Рал — поплічник Володаря. Якби мрісвізи були породженням зла, він бився б разом з ними, а не проти них.
Мрісвіз сказав, що їх послав Соноходець. А Творець являється Тобіасу уві сні. Ні, сумнівів бути не може, напевно мрісвізів послав Творець.