Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
Верна з мерзенною усмішечкою ткнула пальцем в гору паперів на столі. Сестра Дульче ледве помітно здригнулась. Її проникливі очі пробігли по кімнаті, на мить затримавшись на Уоррені. Потім вона пройшла в кабінет і пригладила сиве волосся жестом, що означав покірність долі.
— Можу я чимось допомогти, аббатиса?
Верна розвела руки над столом. — Так, сестра, ще як можете! У цій справі ваш досвід буде просто незамінний. — Верна простягнула їй один з документів. — Я хочу, щоб ви негайно вирушили на конюшню. У нас там виникли неприємності, і джерело їх оповите
Сестра Дульче розцвіла.
— Неприємності, аббатиса?
— Так. Схоже, пропало кілька коней. Сестра Дульче, трохи нахилившись, знизила голос і промовила у властивій їй поблажливій манері:
— Якщо я правильно пригадую доповідь, про яку ви говорите, аббатиса, коні вночі злякалися чогось і втекли. Нічого страшного, скоро вони самі повернуться.
— Так, звичайно, сестра. Але все ж я хочу, щоб майстер Фінч пояснив, яким чином коні примудрилися зламати стіну і чому вони до цих пір не знайдені.
— Прошу вибачення, аббатиса? — Верна підняла брову в глузливому подиві.
— Адже ми живемо на острові, чи не так? Куди вони могли зникнути з нього?
Варта на мосту не бачила їх. У всякому разі, у мене немає доповіді про цю подію. В цю пору року рибалки від зорі до зорі ловлять рибу, і тим не менше ніхто з них не бачив перепливаючих річку коней. То де ж вони?
— Ну, не знаю… Можливо… — Верна холодно посміхнулася:
— Можливо, майстер Фінч раніше продав їх, а нам сказав, що вони втекли, щоб приховати крадіжку? Сестра Дульче випросталась.
— Аббатиса, ви, звичайно ж, не хочете звинуватити… — Верна схопилася, грюкнувши долонею по столу.
— Упряжі теж немає. Вона що, теж втекла вночі? Або коні самі себе загнуздали, перед тим як пробігтися?
Сестра Дульче зблідла.
— Я… Ну, я… Я піду перевірю…
— Ви негайно підете на конюшню і скажете майстру Фінчу, що, якщо коні не будуть знайдені до наступної перевірки, їх вартість, як і вартість упряжі, буде вирахувано з його платні!
Сестра Дульче квапливо вклонилася і вилетіла з кабінету. Коли двері за нею зачинилися, Уоррен посміхнувся:
— Схоже, ти цілком втягнулася в роботу, Верна!
— Уоррен, хоч ти мене не чіпай!
Уоррен відразу перестав посміхатися.
— Верна, заспокойся. Це всього лише коні. Фінч їх відшукає. Не варто через це плакати.
Верна здивовано моргнула. Торкнувшись пальцями щік, вона відчула, що вони дійсно вологі.
— Вибач, Уоррен. Не знаю, що зі мною діється. Напевно, я просто втомилася.
— Верна, не можна так засмучуватися через якісь купи папірців.
— Ти тільки поглянь, Уоррен! — Вона вихопила зі стосу доповідей першу, яка потрапила під руку. — Аббатиса, яка підтверджує підписом вартість вивезення гною! Ти хоч маєш поняття, скільки гною виробляють ці чортові коні?! І скільки вони жеруть, щоб видати цей гній?
— Чесно кажучи, ні. Повинен визнати, що… Верна вхопила наступну доповідь.
— Масло…
— Масло? — Перепитав Уоррен.
— Так, масло. — Верна пробігла очима документ. — Воно згіркло, і нам потрібно купити десять фургонів масла, щоб поповнити запаси. А я повинна розглянути
— Ймовірно, це дійсно важливо… — З сумнівом промовив Уоррен.
Верна взяла третю доповідь.
— Покрівельники. Покрівельники і теслі лагодять дах в обідньому залі. І перекриття. Вдарила блискавка, Уоррен, ти розумієш? Вони кажуть, що тепер мало не половину даху потрібно знімати і міняти. Десять чоловік будуть працювати два тижні, і мені потрібно вирішити, чи підходящий зараз для цього час, і завізувати суму, яку їм заплатять.
— Ну, раз люди працюють, вони мають право отримувати за це гроші, хіба не так?
Верна потерла пальцем важкий золотий перстень.
— Я сподівалася, ставши аббатисою, багато що змінити в Палаці. Ми, сестри Світла, часом помиляємося, вважаючи, що виконуємо волю Творця. Але ці папери — це все, чим я займаюся, Уоррен. Подивися на них. Я читаю їх вдень і вночі, поки в очах не починає рябіти.
— Напевно, це все-таки важливо, Верна, — повторив Уоррен.
— Важливо? — З перебільшеною акуратністю вона витягла з купи ще один документ. — Подивимося, що тут… Схоже, двоє наших «молодих людей» напилися і влаштували пожежу в готелі… вогонь поширився… завдано значної шкоди… власники хочуть, щоб Палац компенсував збитки. — Вона відклала папір в сторону. — З цими двома доведеться провести серйозну і тривалу бесіду.
— Ось бачиш, Верна… — Почав Уоррен, але вона його перебила:
— А тут у нас що? Рахунок від швачки. За сукні для послушниць. — Верна взяла наступний. — А це? Сіль. Трьох найменувань.
— Але, Верна…
Не давши Уоррену і слова сказати, Верна вивудила ще один.
— Ну а тут? — Верна зі знущальною серйозністю насупила брови. — Копання могил.
— Що?
— Два могильники. Хочуть отримати гроші за свою роботу. — Вона пробігла очима документ. — І мушу зауважити, вони досить високо оцінюють свою майстерність.
— Послухай, Верна, мені здається, ти тут надто засиділася. Тобі потрібно подихати свіжим повітрям. Як ти на це дивишся?
— Прогулятися? Уоррен, у мене немає часу…
— Аббатиса, ви занадто довго сидите на одному місці. Вам необхідний моціон.
— Уоррен багатозначно показав очима на двері. — Так як щодо прогулянки?
Верна теж глянула на двері. Якщо сестра Дульче відправилася виконувати її доручення, то в приймальні зараз тільки сестра Феба. А Феба — подруга… Але Верна тут же нагадала собі, що вірити не можна нікому.
— Ну… Добре, гадаю, невелика прогулянка мені не зашкодить.
Уоррен, обійшовши стіл, взяв її за руку і допоміг піднятися.
— От і прекрасно. Пішли? — Вирвавши руку, Верна обдарувала його убивчим поглядом. Вона зціпила зуби, але майже проспівала:
— О так, чому б і ні? Почувши звук дверей, сестра Феба, поспішно схопившись, схилилася в поклоні.
— Аббатиса… Вам що-небудь потрібно? Може, трохи супу? Або чай?
— Феба, я тобі сотню разів говорила: не треба кланятися всякий раз, як ти мене бачиш! Феба вклонилася знову: