Троє на Місяці
Шрифт:
Ноги в нього були мов налиті свинцем, не хотіли згинатися, у животі бурчало, у горлі пересохло. І Незнайко вирішив перепочити.
Щойно присів на камені, як десь затьохкав заливисто соловей:
Тюї-тюї-тьох, тюїльрі-віть-віть, тюр-р-рль, тюр-р-рль, тьох-тьох-віть-віть, тюї, тюї.
Так приємно-приємно йому стало, ніби перенісся під розлогу вербу над дніпровською затокою. Якась ніжна змора охопила його й розлилася по всьому тілу. Та раптом у солов’їний спів увірвалося вороняче каркання:
— Кар-кар, Гарріс
Незнайко підвів голову і здерев’янів: до нього з капроновим мотузком наближався циліндроголовий робот. Незнайко хотів схопитися й утікати, але ноги не ворушилися, він ніби прилип до каменя. Хотів крикнути — голос наче застряг у горлі, язик не хотів повертатися, видобувся тільки якийсь хрип.
“Що робити? Що робити? — гарячково пульсувало в Незнайковій свідомості. Перед його уявою виникла їхня вулиця, обсаджена з обох боків вишнями, виринули обличчя Капітана й Граматика. — Треба повідомити хлопців. Повідомити хлопців”. І він, зібравши останні сили, швидко-швидко став говорити, повторюючи дедалі голосніше:
— Хлопці, чуєте?..
Злий, дужий, енергійний, малий, легкий, близький, яскравий, високий, тяжкий, настирливий, ефективний, низький, багатий, важкий, елементарний, зухвалий, пухкий, економний, цікавий, вузький, істотний.
Ключ.Від цих прикметників утвори вищий ступінь порівняння. Випиши підряд у стовпчик лише ті прикметники, у вищому ступені яких немає буквосполучення – жч-. З перших букв цих слів прочитаєш три зашифровані слова.
XXIV. Потьмарена радість
Капітан мало не танцював.
— Ти розумієш, — говорив він, допомагаючи Граматикові вибратися на поверхню, — ти розумієш, та це ж відкриття! Ради цього, справді, варто було летіти сюди. Ти розумієш…
Граматик сів безсило на порепаний камінь.
— Я нічого не бачу.
— Зараз будеш бачити. Тільки почекай хвилину, не ворушися й не обертайсь, я візьму пробу з тебе… Так он чого стіни слизькі. Це ж, напевне, вуглекислий газ…
Капітан дістав пробірку, нашкріб у неї інею з Граматикового скафандра, міцно закупорив і поклав назад до кишені. Потім набрав інею ще в одну пробірку.
— Розумієш, Граматику, у цій тріщині, куди ми з тобою попадали, виділяється якийсь газ, не кисень, скоріш усього — вуглекислий газ. Він і пообмуровував нас так, що ми нічого й не бачили в цьому проваллі. А тепер повертайся поволі… Сонце враз розтопить іній на скафандрі, і ти знову бачитимеш…
Граматик повертався всім корпусом, і там, де падало сонячне проміння, білий наріст миттю зникав, мов його й не було на скафандрі.
— Бачу, — радісно обізвався він. — Аж ніби легше дихати стало. Бачу тебе, Капітане, бачу Друга…
— Звичайно,
— Та це ж, Капітане, неоціненне відкриття, — не погодився з ним Граматик. — Це початок життя на Місяці. Тут, виходить, можна будувати оранжереї і вирощувати кактуси, а вони виділятимуть кисень і даватимуть продукти харчування…
— А чому саме кактуси, а не хлорелу чи, ще краще, помідори, картоплю, полуниці? — запитав Капітан, оглядаючи тим часом Граматиків ранець.
— Бо кактуси не потребують багато води й невибагливі до грунту… Ото б ще воду знайти на Місяці…
Закінчивши огляд, Капітан невдоволено покрутив головою:
— Радіопередавач розбитий, трубка від кисневого балона зігнута. Через те й дихати тобі важко. Треба нам швидше добиратися на корабель. Ти вже перепочив, Граматику?
— Так. А де ж Незнайко?
— Мабуть, Друг дав йому завдання і він вчить у кораблі, — відповів Капітан, а потім повернувся до пса: — Ти багато задав Незнайкові?
Друг поволі підвів голову, і в його кулястих очах, як здалося хлопцям, блиснула розгубленість.
— Незнайка нема на кораблі, — відповів він.
— А де ж він? — майже в один голос запитали Капітан і Граматик, передчуваючи щось недобре.
— Ми йшли шукати вас, і його мотузком зловив робот.
— Як мотузком? — перепитав Капітан.
— Кинув мотузок і обплутав ним Незнайка, — пояснив пес.
У його мовному запасі не було такого слова, як “аркан”.
— Капітане, нам треба негайно йти виручати Незнайка, — схопився на ноги Граматик. — Це той у циліндричному шоломі зловив його… А чому ти, Друже, вважаєш, що це робот?
— Під ним, коли він рухався, вібрував грунт від моторчиків,
— Де це сталося? — запитав Капітан.
— Там, де ви впали в щілину.
— І що робот зробив з Незнайком?
— Поніс його на північний захід.
— Не розгерметизував?
Цього пес не бачив. Бачив тільки, що робот схопив Незнайка й поніс.
— Ходімо, Капітане, швидше ходімо визволяти Незнайка, — не витерпів Граматик.
— Від кого?
— Від циліндроголовців.
— А скільки їх? Що вони роблять? Звідки вони тут узялися? Навіщо вони зловили Незнайка? Де тепер Незнайко? Ти це можеш сказати?
— Ні.
— Так куди йти? А крім того, тобі треба поремонтувати кисневий балон і відпочити, а то довго так не протягнеш. Зараз, не гаючи ні секунди, ідемо на корабель, — промовив Капітан тоном, який не допускає заперечень, і, схопивши Граматика за руку, рушив угору на вал. Потім обернувся до пса: — Друже, за мною.
— Але ж Незнайко… — почав був Граматик, проте не докінчив і мовчки подався вслід за Капітаном.
Капітан на ходу підпяв кілька камінців, обтрусив з них пил і поклав до кишені.