Троє на Місяці
Шрифт:
— Ти ж найбільше клопоту мав з приголосними звуками, — нагадав Капітан.
— Так, — підтвердив Граматик, — поки не зрозумів, що в нашій мові приголосні групуються по чотири: чотири незапозичені губні звуки — м, в, б, п (п’ятий губний звук ф — запозичений); чотири зубні несвистячі звуки — н, л, д, т; чотири зубні свистячі звуки — дз, ц, з, с; чотири шиплячі — дж, ч, ж, ш; чотири задньоротові ґ, к, г, х. Не входять у четвірку тільки р
— Для запам’ятовування цих звуків і букв Друг сказав мені таке речення: “Де ти з’їси ці лини”, — пригадав Незнайко.
— Справді, в цьому реченні названо всі букви, які позначають зубні приголосні і після яких можна будь-де ставити м’який знак. А от після чотирьох шиплячих у кінці іменників ніколи не може стояти звук и, тільки і; і навпаки, після чотирьох задньоротових у кінці іменників може стояти лише и, а не і. Подовжуватися м’які звуки можуть тільки чотири зубні несвистячі, чотири зубні свистячі і чотири шиплячі. Апостроф у словах іншомовного походження може ставитися не лише після чотирьох незапозичених губних та п’ятого запозиченого губного ф, а й після чотирьох шиплячих та чотирьох задньоротових…
— Щось як у математиці, — аж здригнувся Незнайко.
— Авжеж, — підтримав його Капітан, — мова, так само має свої закони і така ж точна, як і математика. Щоправда, у ній, на жаль, бувають винятки. У математиці винятків нема.
— Винятки — це так, як запозичений губний звук ф, що йде вже п’ятим? — запитав Незнайко.
— Так, — підтвердив Граматик і повернувся до своєї попередньої думки: — А тоді, коли я зрозумів, що звуки мови творяться за певними закономірностями, мені вже легше було конструювати синтезатор мови.
— Це завжди так, — погодився з ним Капітан. — Що б не робив, спочатку треба збагнути його закони, зрозуміти принципи його дії — і тоді все легко піде.
— Хлопці, коли будете робити нового Друга, візьміть і мене до себе, — попросився Незнайко. — Я вивчу все, що треба. Буду читати те саме не тільки по тринадцять разів, як Граматик, а й… а й по шістнадцять.
— А не заснеш над книжкою? — покепкував із нього Капітан.
— Не знаю. Але зараз мені хочеться спати, — щиро признався Незнайко. — Я б уже й спав, тільки страшно, що прийдуть сюди людолови.
Капітан подивився на годинник.
— Уже більше години минуло, як пішов Друг, — повідомив він. — Щоправда, вибуху не чути було. Але заряд невеликий, то й струс місячної поверхні повинен бути незначний. Так мені здається. Принаймні піратів поки що не видно.
Капітан замовк, задивившись в ілюмінатор на всіяний камінням та розмальований тінями пустельний простір аж до обрію, де непорушно висіла Земля, мов декоративна таріль на чорній, поцяткованій блискітками запоні.
У кабіні запала тиша. Тільки чути було, як позіхає Незнайко та переступає з ноги на ногу Граматик. Та ще монотонно гув мотор терморегуляції. І раптом Капітан
Бліднучи, гурчить, доручімо, обміркуйте, увійшовши, розтрощіть, холодніючі, лежачі, відпочиваючи, оновлені, учімо, ловите, пожовклі, аналізуючи, йдучи, обсадимо, темніючи, цокочучі, сушить, глушіть, інкрустовані, агітуйте, електрифікувавши.
Ключ.Випиши дієслова підряд у чотири колонки: 1) у дійсному способі; 2) у наказовому способі; 3) у формі дієприкметника; 4) у формі дієприслівника. З перших букв прочитаєш чотири слова. Причому друге слово треба написати з великої букви.
XXVIII. Хлопці плачуть
Капітан кинувся до радіоприймача. Натиснув клавішу. З радіоприймача почувся тріск. Отже, радіоприймач був вимкнутий.
— Не може бути, — видихнув Граматик.
— Що не може бути? — скинувся Капітан.
— Та так… Подумав про телепатію. Про передачу думок на відстані… Але цього не може бути…
— Так, не може бути, — погодився Капітан.
— Він у шлюзовій камері, — нарешті спромігся на слово Незнайко, ледь переборюючи страх.
— Не може бути, — повторив Капітан. Але все-таки обережно відчинив двері до шлюзової камери. Звідти війнуло запахом паленого заліза й перегрітої гуми. Спочатку той запах йому видався дивним, але цієї ж миті він збагнув, що то залишився запах від їхніх скафандрів, обпечених сонцем у безповітряному просторі Місяця. Коли його очі призвичаїлися до напівтемряви в шлюзовій камері, він побачив притиснуту замками до стіни розсувну драбину. Та ще тьмяно світилася, наче жарини під попелом, кнопки вимикачів. У шлюзовій камері було порожньо.
— Нема там нікого, — сказав Капітан і додав: — Може, це в нас від перевтоми й неспання почалися галюцинації?
— Що ти кажеш? — не зрозумів Незнайко.
— Каже, що нам трьом це примарилося, — пояснив Граматик. — Але як може примаритися відразу трьом? Я виразно чув. Навіть, здається, корабель у той час ледь-ледь хитнувся.
— І в харчовому відсіці щось дзепькнуло, — підтримав його Незнайко.
— То що, може, скажете, що це якась надприродна сила з’явилася або дух? — нагороїжився Капітан.
— А може, й так, — відповів, не сумніваючись, Незнайко. — Ми ж на Місяці, а не на Землі. Тут усе може бути. І духи теж. От ви кажете, що тут нема солов’їв, і я не бачив їх, бо де ж їм тут бути, але чув, як співає соловей… Чого б це?
— Коли ти чув? — не повірив Граматик.
— Коли від людоловів тікав. Сів на камені й чую: соловей витьохкує.
— Таж ти спав на камені, і тобі снилося, — заперечив йому Капітан. — Знаєте що, хлопці, нам треба все-таки відпочити, бо в нас попереду ще багато роботи на Місяці. Ви лягайте спати, а я тим часом повартую біля ілюмінаторів. Та спробую розібратися, що ж воно сталося. Адже розгадка мусить бути. І вона, мабуть, проста. Тільки ми втомлені.
— Може, я повартую. Я ж уже відпочив трохи, а ти весь час на ногах, — не погодився з Капітановим рішенням Граматик.
— Я відпочиватиму потім, коли ви підете в розвідку до чотирьох гір. Ти й Незнайко. Згода?
— Згода, — відповів Граматик.
Граматик заліз у крісло, розгорнув щоденник. Незнайко став лаштуватися до сну.
— А куди, Граматику, покласти оце? — запитав він, показуючи на згортки, що лежали на його постелі.
— Що? — перепитав Граматик, підводячи голову від щоденника.