Троє на Місяці
Шрифт:
Нарешті Незнайко повернув до нього голову і сказав розчаровано:
— Робот пішов назад на свою базу.
— Як? — не повірив власним вухам Капітан і теж виткнувся з-за каменя.
Справді, циліндроголовий робот був повернутий до них спиною і, віддалявся.
Чому він відмовився від погоні? Що сталося? Капітан підвівся на повен зріст і розглянувся довкола.
— Усе зрозуміло, — нарешті з тривогою в голосі промовив він. — Нам треба поспішати до корабля. Тепер можна всього сподіватися. Адже…
Знести, дрижати, волочити, записати,
Ключ.Визнач дієвідміну дієслів за їхньою неозначеною формою і випиши спочатку дієслова другої дієвідміни, потім — першої. У кожному слові виділи другу від початку букву. З цих букв, коли їх прочитаєш підряд, дізнаєшся, чому Капітан стривожився.
XXVI. Нарада перед ударом
— Коли я побачив, що ви всі йдете живі й здорові, то так зрадів, що аж підскочив до стелі, — весело говорив Граматик, зустрічаючи товаришів, які переходили із шлюзової камери в кабіну корабля. — І ще раз переконався, що тяжіння на Місяці в шість разів менше, ніж на Землі, бо добре-таки стукнувся тім’ям у якусь залізяку, — помацав він зверху голову.
Спочатку піднялися в кабіну Капітан і Друг. За ними в дверях з’явився замурзаний і сяючий Незнайко.
— А тобі, Незнайку, без пилососа не обійтися. Ти весь запорошений, як мільярдолітній місячний камінь, — сказав Граматик і кинувся вмикати пилосос.
— Я й сприйняв його за камінь. І не помітив би, якби не Друг, — признався Капітан.
— Цікаво, який би ви мали вигляд, якби вас зв’язали й кинули в той попіл?.. Але ж і попелу тут назбиралося… Скоріше пилосось мене, Граматику, бо я їсти хочу.
— А циліндроголові чужопланетяни хіба не давали тобі їсти? — поцікавився Граматик.
— Були б дали — повен рот попелу, якби я не втік… Та й які вони чужопланетяни? Це якісь розбійники з Землі. А того чоловічка з цапиною бородою тільки золото й алмази цікавлять. Він би всіх людей повбивав…
Капітан, тільки зайшов до кабіни, відразу сів у своє крісло за пульт керування й увімкнув електронно-обчислювальну машину. Почав розраховувати дані для повернення корабля на Землю. Це помітив Граматик.
— Невже, Капітане, справді тут настільки небезпечно, що треба втікати? — запитав він.
— Граматику, знайди-но що-небудь доброго поїсти для Незнайка, і для мене теж, бо ми голодні, — замість відповіді сказав Капітан. — І послухаймо, що розвідав Незнайко. Становище, справді, дуже небезпечне.
Незнайко, почищений Граматиком, уже тримав в одній руці чималий шмат копченої шинки, в другій — товсту скибку хліба. Але це не заважало йому розповідати. Він був навіть трохи гордий, що знає більше, ніж Граматик і Капітан.
— Той Джек Гарріс (він каже, що він син інженера Гаріна) хоче всіх людей на Землі повбивати й забрати собі всі палаци, все золото, всі діаманти, і алмаз “Сосі” чи “Шасі”, і ту пектораль, що в Києві в музеї ми бачили, на якій ото скіфи шкуру
— Навіщо йому стільки багатства? — здивувався Граматик. — Що він з ним робитиме?
— Хіба я знаю.
— А чим він збирається вбивати людей? Не казав?
— Казав. Якимись смертельними променями. Каже: натисну кнопку — і на пів-Землі людей як не було.
— Ця злочинна зграя заволоділа, очевидно, небезпечною зброєю, — зауважив Капітан. — А нічого ти не помітив, скажімо, якоїсь труби?
— Не знаю, там повно якогось залізяччя лежить. Роботи щось переносять, складають.
— А ти, Незнайку, пригадуй усе по порядку. От зловив тебе робот і поніс… Куди?
— Поніс мене до їхнього космічного корабля. Корабель стоїть за горою, величезпий, набагато більший, ніж наш. Ми піднялися ліфтом. Чоловічок з цапиною бородою сидів у кріслі, як цар на троні. А стіни обвішані килимами. Він дуже багато говорив. І все про золото, про алмази. Він сказав, щоб я був його слугою, лакеєм, а я не схотів. Тоді чоловічок сказав, що робот замкне мене на складі. Робот вивів мене надвір, а там схопив в оберемок і поклав на землю, тобто на місяць, в місячний пил…
— Чому він так зробив? — запитав Капітан, який дуже уважно слухав Незнайка.
— Як?
— Ну, поклав тебе на вільному просторі, а не замкнув на складі?
— А я хіба знаю.
— Що там було, де робот поклав тебе?
— Нічого. Тільки якийсь інший робот перед нами вткнув у землю, тобто в місяць, табличку. І тоді роботи стали складати там різні рейки, арматуру…
— А що було написано на тій табличці? — запитав Граматик.
— Щось по-англійському. Мабуть, так. Бо літери англійські. Якісь слова там були написані. Здається, ми таких слів ще не проходили… — сказав він невпевнено.
— Отже, команди роботам віддаються письмово, а не усно. І англійською мовою, — підсумував Граматик.
— Ага, — підтвердив Незнайко, — той чоловічок теж писав щось роботові, який привів мене.
— Звідки роботи носили рейки, арматуру? — уточнював Капітан.
— Ой, пригадав. Там же стоїть щось таке, ніби здоровенний казан. І навколо нього роботи розбирають риштовання… А ще той чоловічок, Гарріс, казав, що не далі як за тиждень він стане великим паном на Землі.
— Справи, виявляється, серйозніші, ніж я гадав, — уголос роздумував Капітан. — Радіопередавач розбитий, щоб повідомити Землю. Та й Земля може вже не встигнути, надто мало часу залишилося.
Якусь хвилину всі мовчали. Незнайко перестав їсти. Він дивився то на Капітана, то на Граматика. Друг підвів голову.
— І ще одне, — похмуро обізвався Капітан, — пірати вже знають, де стоїть наш корабель.
— Звідки тобі це відомо? — недовірливо запитав Граматик.
— Робот, який ішов за нами, бачив його.
Незнайко раптом заметушився.
— Хлопці, треба швидше втікати, — вигукнув він. — Капітане, вмикай двигуни — й летімо додому, на Землю.
— Уже пізно втікати, — відповів Капітан. — Все одно наздоженуть. Вони ще не такі кораблі переймали. Та й не можна допустити, щоб вони скористувалися своєю зброєю… А що ти радиш, Граматику?