Троє на Місяці

Ющук Іван Пилипович

— Незнайко? — здивувався Граматик.

— Так, Незнайко, — підтвердив Капітан. — Виявляється, той ватажок космічних піратів Гарріс дуже скучив за собаками. От наш песик і зголосився піти до нього.

— Друже, — розчулився Граматик, — ти ж не тільки нас, ти стільки людей на Землі рятуєш. Гарний наш песику, коли ми повернемося на Землю, ми відтворимо тебе.

Незнайко, щоб приховати своє хвилювання, заходився наводити порядок у кабіні. Граматик взявся загортати деталі, які Капітан добував з Друга. Робив це акуратно, дбайливо. І клав їх обережно на Незнайкову постіль.

— Основне

зараз — щоб Друг потрапив до Гарріса раніше, ніж той пошле своїх роботів проти нас, — міркував уголос Капітан. — Але мені здається, що Гаррісові тепер найважливіше якомога швидше підготувати променеву гармату до пуску. Незнайко каже, що роботи вже розбирають риштовання навколо неї. Отже, я думаю, у Гарріса зараз гаряча пора. Йому нелегко відірвати роботів від установки. А втім, усе може бути… Граматику, проконтролюй, чи я правильно підімкнув запал. Бо якщо десь трапиться помилка, то все пропало. І ми теж.

Капітан витер піт з лоба. Він упрів не стільки від поспіху, скільки від внутрішнього напруження, від зосередженості. Так не втомлювався навіть тоді, коли писав диктант чи розв’язував контрольну задачу. Але в школі помилка була б просто неприємна, а тут вона стала б фатальною.

Граматик прискіпливо простежив за проводками — раз, потім удруге. Усе, як завжди в Капітана, було зроблено бездоганно.

— Жаль, що Друг уже не може нам нічого підказати… — пошкодував Капітан. — Накладаю бокові плити. Я сам виведу Друга на місячну поверхню.

Він опустив забороло. Граматик допоміг йому одягти рукавиць.

— Ходімо, Друже, — сказав Капітан, відчиняючи двері в шлюзову камеру.

— Прощай, Друже! — вигукнув Граматик.

— Пробач, Друже, — тихо промовив Незнайко, — що я часом не хотів слухати твоїх повчань.

Капітан перший спустився в шлюзову камеру, за ним, не оглядаючись і не кажучи ні слова, подався пес.

Граматик і Незнайко, які залишилися в кабіні, припали обличчями до ілюмінаторів. Нарешті на вже добре втоптаній стежці з’явився спочатку Друг, за ним — Капітан. Пес біг рівно, не збочуючи ні вліво, ні вправо. Капітан пройшов ще кроків з двадцять і зупинився, помахав рукою вслід Другові.

Хвилин через десять Друг зник за камінням. Ще трохи постоявши, Капітан обернувся й пішов поволі назад до ракети. Підняв кілька камінців і сховав до кишені. Для природознавчого музею.

— Друг піде тою стежкою, якою тебе, Незнайку, ніс циліндроголовець, — розповів Капітан, коли повернувся назад на корабель. — Це займе близько години часу. Нам залишається тільки чекати.

На якийсь час запала мовчанка. Потім обізвався Граматик:

— А пам’ятаєш, Капітане, як ти зрадів, коли в Києві, в “Юному технікові”, знайшов потрібні мікросхеми? Купив їх і від радості забув, куди виходити з магазину. Побіг у протилежний кінець, а потім питав у людей: “Де тут вихід?” А ми чекаємо тебе під магазином, чекаємо. Дехто побіг до пам’ятника Лесі Українці фотографуватися… Нарешті ти з’явився, задоволений, сяючий.

— Як тільки

поверпемося на Землю, відразу поїдемо до Києва, пакупуємо потрібних мікросхем і процесорів і будемо робити нову перцепційно-електронну систему, — мріяв Капітан, дивлячись в ілюмінатор. — Використаємо постійну пам’ять, яку Друг залишив, твій синтезатор мови, плати з оперативною пам’яттю. Креслення в мене є.

— Обов’язково зробимо нового Друга, — підтримав його Граматик. — І хай це буде так само пес… перцепційно-електронна система… Ми ж, пам’ятаєш, спочатку і не думали робити нашу машину у формі пса.

— Спочатку це мала бути просто собі прямокутна скринька — підтримав нитку спогадів Капітан. — Але ти запропонував, щоб зробити її у формі пса.

— Бо ж ми, коли ще тільки готували креслення й збирали деталі, щоб раз по раз не повторювати оту довжелезну назву — “перцепційно-електронна система”, стали називати машину абревіатурою ПЕС. ПЕС та й ПЕС. І вийшов пес. Назва вплинула на форму, форма — на здатності машини.

— Це була дуже вдало вибрана форма шестиногого пса, — ще й тепер не міг стримати захоплення Капітан. — Я приглядався, як він біжить: весь час втримує рівновагу, легко переступає через камінці, не застрягає в ямках. І от ця форма пригодилася ще раз: пес врятує пас саме тому, що він пес.

— І тому, — додав Граматик, — що Оксана запрограмувала його на доброту. Як на мене, то всі машини треба настроювати тільки на доброту, щоб ніхто за їхньою допомогою не міг зробити нічого поганого іншим людям.

— Пса можна було запрограмувати на доброту тільки тому, що ти дав йому мову: він сприймав, що йому говорили, і відповідав, коли його запитували. Отак Оксана і вчила його. Інакше навчити нічого, і доброти теж, не можна.

— Але ж і попоморочився я з тим синтезатором мови. Пам’ятаєш, Капітане?

— Чому не пам’ятаю… Одного разу, коли ми були в мене, ти кажеш: “Оце вже втрииадцяте буду читати фонетику, щоб розібратися, як твориться кожен звук мови”. Сидиш, читаєш та раптом як схопишся. “Зрозумів, зрозумів!” — кричиш і побіг додому.

На втомленому й посмутнілому обличчі Граматика з’явилася ледь помітна усмішка задоволення. Очі, на які вже налягав сон, проясніли. Усе-таки завжди, навіть у найсумнішій ситуації, приємно згадувати те, чого сам досягнув, хоч це, може, до тебе вже не раз відкривали чи робили інші люди.

— З голосними, бачиш, було простіше. Якщо передню частину язика дуже високо підняти, утворюється звук і, трохи нижче — и. ще нижче — е. Якщо задню частину язика підняти високо й видовжити губи, утворюється звук у, трохи нижче й менше видовжити губи — о, ще нижче і зовсім не видовжувати губ — а. Сплутуватися можуть тільки ті звуки, які творяться поряд: і та и, и та е, у та о, о та а. Інші не сплутуються.