Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

роду, володівшого величезним маєтком в Полтавсь-

кій губернії, якому після маєтку князя Сергія Кочубея

не було рівних в Україні. Батько, Костянтин Павло-

306

вич Башкирцев, тривалий час був предводителем пол-

тавського дворянства. Мати походила із стародавньо-

го дворянського роду Бабаніних, володівших значними

маєтками на Харківщині. Через два роки після весілля

батьки розлучилися і знову зійшлися, коли діти, Ма-

руся

і молодший Павло, були вже дорослі. Після роз-

лучення батьків Маруся з мамою і братом переїхали

до діда Бабаніна на Харківщину. У подальшому донь-

ка лишилася при матері, а син — при батькові.

До десяти років Маруся виховувалася своїм дідом

Бабаніним, який мав чудову освіту, і двома гувернант-

ками — українкою і француженкою. Численні роди-

чі дуже любили дівчинку, виконували усі її бажання,

ставилися до неї, як до майбутньої зірки. І сама вона

росла в упевненості свого високого призначення. Пізні-

ше вона напише: «З того часу, як я усвідомлюю себе —

з трирічного віку, всі мої думки і прагнення були спря-

мовані до якоїсь величі... Все, про що я сама думала, і

все, що говорилося навколо моєї матері, — все це, зда-

валося, мало якесь відношення до цієї величі, яка по-

винна була неминуче прийти».

Маруся була дуже хворобливою, і родина Бабані-

них, турбуючись про її здоров'я, у 1870 році відправи-

ла дівчинку в супроводі матері, тітки і домашнього лі-

каря на лікування за кордон. Подорожуючи Австрією,

Німеччиною і Швейцарією, вони знайомилися з виз-

начними пам'ятками міст, оглядали старовинні замки,

прекрасні палаци, галереї і музеї. Багатство дозволяло

їм жити в кращих готелях, наймати дорогі вілли і роз-

кішні помешкання.

Після дворічних мандрів вони зупинилися в Ніцці.

307

З цього часу Маруся постійно жила у Франції (Ніц-

ца, Париж), подорожуючи з матір'ю по містах Євро-

пи. В рідну Україну вона приїздила тричі і гостювала

у батька в його маєтку Гавронці у серпні — листопаді

1876 року, травні — липні 1881 року і жовтні — листо-

паді 1882 року.

З 1873 року і до кінця життя всі свої думки Маруся

записувала у своєму «Щоденнику», який складається з

85 зошитів. У рік смерті в передмові до нього вона напи-

сала: «Навіщо брехати і рисуватися! Так, безсумнівно,

що моє бажання, хоча і не надія, залишитися на зем-

лі, щоб то не було. Якщо я не помру молодою, сподіваю-

ся залишитися у пам'яті людей як велика художниця,

але якщо помру

молодою, хочу, щоб видали мій щоден-

ник, який не може бути не цікавим... Якщо я не прожи-

ву достатньо, щоб бути знаменитою, щоденник цей все

ж зацікавить натуралістів: це завжди цікаво — жит-

тя жінки, записане кожний день, без всякої манірності,

начебто ніхто в світі не повинен був читати написаного,

і в той же час із жагучим бажанням, щоб воно було про-

читане; тому, що я цілком впевнена, що мене визнають

симпатичною; і я говорю все, все, все. Не будь цього —

навіщо тоді... А втім, буде само видно, що я говорю все.

Париж, 1 травня 1884 р.»

Обдарованість її була різнобічна. Вона досягла ве-

ликих успіхів у танцях, співах, музиці, літературі, жи-

вопису. Самостійно, без будь-якої допомоги, вивчила

французьку, італійську, латинську і давньогрецьку

мови. Писала по-французьки. У дванадцять років по-

просила дати їй вчителів і сама склала програму сво-

го навчання. Бувши з дитячих років надзвичайно че-

308

столюбною і вважаючи, що вона створена, щоб стати

світовою знаменитістю, Маруся увесь свій час викори-

стовувала на навчання. Завдяки величезній працьови-

тості, наполегливості і надзвичайним здібностям вона

за п'ять місяців освоїла стільки, скільки проходять у

ліцеї за три роки. Мріючи про славу і популярність,

вона намагалася прискорити біг часу, розуміючи в той

же час, що напружена праця може згубно позначитися

на її слабкому здоров'ї: «Я хочу жити швидше, швид-

ше, швидше... Я боюся тільки, що це бажання жити на

всіх парах є ознакою недовговічності».

Маруся багато часу приділяє літературі. Вона чи-

тає твори Горація і Тібула, Арістофана і Плутарха,

Геродота і Ксенофонта, Тіта Лівія і Гомера, Платона

і Конфуція, Данте і Аріоста, Шекспіра і Ларошфуко,

Бальзака і Дюма, Флобера і Золя, Стендаля і Мішле

і свого великого земляка, улюбленого Гоголя. Філо-

софські книги вражають її. Вона має уявлення про все,

але найглибше всього вивчила історію, літературу і

фізику, щоб бути спроможною читати все, що цікаво.

І все цікаве збуджує у неї справжню лихоманку: «Коли

мене охоплює лихоманка читання, я скаженію, і мені

здається, що ніколи не прочитаю я всього, що потрібно;

я б хотіла все знати, голова моя готова луснути...» У неї

справжня пристрасть до книг, яких в її бібліотеці в Па-