Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

мосфері релігійно-філософського відродження 20-го

століття. Він прагнув наново розглянути основи хри-

стиянської догматики, намагався з'єднати російську

культуру з православною церквою.

У 1905 році Мережковський закінчив свою першу

322

трилогію «Христос і Антихрист» і став відомим в Євро-

пі письменником. До трилогії ввійшли романи «Смерть

Богів (Юліан Відступник)», 1896; «Воскреслі Боги (Ле-

онардо да Вінчі)», 1902;

«Антихрист (Петро і Олексій)»,

1905. Чудове знання історії, її реалій і подробиць, ха-

рактерів історичних осіб дозволило Мережковському

написати твори незвачайної художньої сили.

З великою любов'ю написан роман про геніального

художника і мислителя Леонардо да Вінчі158, в якому

він бачив символ Боголюдини і Богоборця. Він назвав

його «пророком», «провісником ще невідомого дня»,

«богоподібною людиною». Про свою роботу над трило-

гією Мережковський писав: «Коли я починав трилогію

«Христос і Антихрист», мені здавалося, що існує дві

правди: християнство — правда про небо, і язичницт-

во — правда про землю, і в майбутньому з'єднанні цих

двох правд — повнота релігійної істини. Але, закінчую-

чи, я вже знав, що з'єднання Христа з Антихристом —

блюзнірська неправда; я знав, що обидві правди — про

небо і землю — вже з'єднані у Христі Ісусі. Але я те-

пер також знаю, що треба було мені пройти цю неправ-

ду до кінця, щоб побачити істину. Від раздвоєння до

з'єднання — такий мій шлях, — і супутник-читач, якщо

він мені рівний у головному — у свободі пошуків, —

прийде до тієї ж істини».

Після поразки першої російської революції, «зва-

жаючи на утворену задушливу атмосферу» (як пише

Гіппіус), Мережковські у 1906 році виїжджають з Ро-

сії до Франції і поселяються в Парижі, де живуть до

1914 року. В Парижі вони виявляють інтерес до като-

лицтва, захоплюються модернізмом, зближаються з

323

діячами партії есерів159. Лідер есерів Борис Савінков

схиляв їх до релігійного виправдання політичного те-

рору і одержував від них поради під час роботи над

романом «Кінь блідий». У 1907 році в Парижі вийшов

колективний збірник «Цар і революція», в якому Ме-

режковському належить нарис «Революція і релігія».

Розглядаючи в нарисі російську монархію і церкву на

широкому історичному тлі, він приходить до виснов-

ку, що в глибинах народної стихії революційний смерч

набуває нищівної сили і разом із загибеллю російської

церкви і російського царства настане загибель Росії.

Пророцтво

Мережковського здійснилося, після Жов-

тневого перевороту 1917 року стара Росія загинула.

Свою другу трилогію, яка складається з драми

для читання «Павло І» (1908) і романів «Олександр І»

(1911) та «14 грудня» (1918), Мережковський написав

на основі капітальних праць російських істориків, зо-

крема М.К. Шильдера і великого князя Миколи Ми-

хайловича

Романова. Трилогія характерна антимонар-

хічною спрямованістю, різко негативним ставленням

до абсолютистської держави, до

самодержавно-бюро-

кратичного

устрою. За Мережковським, самодержав-

ство від Антихриста.

Початок Першої світової війни Мережковський

сприйняв як нещастя для Росії. Повернувшись на

батьківщину і переживши у 1917 році Лютневу рево-

люцію і Жовтневий переворот, Мережковські не при-

йняли Радянську владу, для якої вони були зайвими

людьми, і емігрували до Франції, в Париж, де перебу-

вали до кінця життя.

Після Жовтневого перевороту в Париж емігрува-

324

ли майже усі російські письменники і поети, і столицю

Франції жартома стали називати «столицею російсь-

кої літератури». Кожної неділі на квартирі Мереж-

ковських збиралися письменники, поети,

художни-

ки. На «Неділях» обговорювалися суспільні, політичні,

літературні і релігійні питання. З 1927 року на «Неді-

лях» проводилися збори «Зеленої лампи». На них бу-

вали Ходасевич, Берберова, Бунін, Керенський, Теффі,

Шестов, Бердяєв, Одоєвцева, Георгій Іванов і багато ін-

ших — увесь цвіт російської еміграції. «Неділі» і «Зеле-

на лампа» проіснували до початку Другої світової війни

і виховали ряд молодих поетів, навчивши їх не тільки

думати, але й виразно висловлювати свої думки.

У часи еміграції Мережковський, продовжуючи на-

пружено працювати, написав ряд творів: «Народжен-

ня Богів (Тутанхамон на Кріті)», 1925; «Месія», 1927;

«Таємниця Заходу. Атлантида—Європа», 1930; «Ісус

Невідомий», 1932; «Данте» (2 тома), 1939; нарис «Ре-

форматори. Лютер. Кальвін. Паскаль» та інші.

Ерудіт, поліглот, знавець античності й італійсько-

го Відродження, історик культури, Мережковський

завжди і повсюди насамперед обзаводився бібліоте-

кою, без якої він не міг прожити і дня. Уся його твор-

чість пронизана морально-релігійною проблематикою.