Відьми і любов
Шрифт:
А я, то так, як тінь,
Мимо всі проходять.
Іду завжди за кимсь,
І просто так ..ть.
Без слів розуміти всіх,
Не реально, не правда.
6
Лиш сум і горе,
Радує народ, добро боре.
Коли сльози мої йдуть,
Я розумію життя суть.
Потрібно бути сильним,
Потрібно бути вільним,
Потрібно бути пильним,
І в житті розумним.
Бо народу море.
І нападе велике горе -
І
Якщо тільки -
Ти плакати будеш,
Лише плакати.
Ти не плач - посміхайся,
Ти не плач - розважайся.
Досить моралі й ідеальності,
У мене їх цілий блокнот.
Підемо туди у даль,
Де ніхто не читає мораль.
Де говорять не по-нашому,
А по будь-якому іншому.
Сон солодкий снився,
Алан в гаю бився.
Королева прокидалась,
І слізьми умивалась.
До ворожок бігала,
Екстрасенсів викликала.
А ночами все ридала,
Все частіше і частіше.
Серце добре мала,
А сльози лила марно,
Сльози лила дурно.
Бо битва значить «щастя»,
Уві сні де навколо листя.
Листя у саду де Алан,
Був взятий у полон.
Досить тих балад,
Все тут не на прокат.
Історія королеви,
На будь-якої мови.
Була закопана в гаю,
Щоб син був у раю.
В гаю де снилась битва,
В гаю де снилась тьма.
І хрест стоїть, як на кладовищі, Та й забитий спогадом,
Та закритий гвіздком.
Тепер ви зрозуміли,
Чому ви сльози лили.
А тепер забули,
І все вибачили.
7
Мені набридли ці слова,
Час іти далі.
Набридла англійська мова,
Не хочу такої долі.
Чому всім щастить,
А мене щастя оминає.
Чому всіх світ любить,
А за їх гріхи мене карає.
Задаю питання сотий раз,
Ходячи кругами.
Чому все тільки зараз,
І не відомо, що буде з нами,
В далекому майбутньому,
В далеких тих світах.
В серці кожному,
В запалених очах.
Та так дізнатись хочеться,
Піти у небуття.
Набридло тут морочиться,
Чи піти з життя?
Та тримає на світі дорога,
Дорога до любові.
Доки не дійду її порога,
Буду жити.
Та набридло йти мені,
По стежці, що сказала ворожка.
І повернуся назад,
Удома з'їм пиріжка.
З котами поговорю,
Все їм я розкажу.
Як пливла по морю,
І світ знайти допоможу.
Хоч і не знайшла,
Тої любові.
Та я змогла
Стати врівноваженою.
Це в житті
І лише тоді воно не мине.
Та я зрозуміла,
Що маю йти далі.
Чи я зовсім здуріла,
Відмовитися від зоряної долі.
Відмовитись від щастя,
Відмовитись від любові.
Але отримати каяття,
Яке мені взагалі не потрібно.
І саме коли помилку
Я визнала,
Вкинула в копілку
Знань слова.
Коли визнаєш помилки,
Тобі стає краще.
Поставиш над питанням галку,
І багато ще.
Я світ обійшла,
Де ж ти приз.
Я що віру вивчала,
Просто для стриманості.
В пустелі горіла,
Води криваві проходила.
Ах, то я забула,
Морозів Антарктиди ще не відвідала.
8
Антарктиди люди не прості,
Вони не злі, але й не добрі,
Не роблять різні пакості.
Там не посидиш й на заборі,
Лише гонять, мовляв "Холод несеш".
І чому я тут маю вчитись?
Їх чи ти брешеш
Зовсім не хвилює.
Терпіння тут вчитись,
Стримувати емоції?
Так чому ж не боротись?
Дійду до останньої сходинки.
Дізнаюсь сама.
А зараз хочу спати,
І з'їсти ухи з сома.
Але чомусь хочу ридати,
Я ж голодна, а ніхто й не пощадить.
Як можна так,
Від душі холодить,
Такі злі.
Їх серця маю розтопить,
Бо цю сходинку мені не перейти.
Що ж таке зробити,
Треба їм допомогти!
– Привіт, ти хто?
Озвусь до жінки
– Де? Що? То?
– Розкажу їй билинки
Свого життя,
Може душу розтоплю.
Те каяття...
Якщо це можливо...
– Я шукаю хлопця,
З яким проживу вік.
Ці морози мені не до лицю,
Та я маю пройти цей пік.
Коли повернуся додому,
Урівноважена як золото,
То все буде по моєму:
І зелене олово.
– Що за дурниці?
Твої нісенітниці -
Мені не по душі.
Так хто ти?
– Ворожка наказала,
Пройти білий світ.
Я ридала,
І ридала б цілий вік.
Але це майже кінець,
І тут я маю набратись мудрості, Що всім і тобі притаманне.
Я вже багато знаю,
І скоро моє весілля.
Але ще два роки маю,
Щоб прибути на нього.
Та чи зможу?
Яких людей лиш не зустрічала,
Нікому не вгоджу -
Хоч різні всі.
– Які вони скажи,
Чому ти прийшла
Розкажи.
– Від дому я пішла,