Відьми і любов

Лерія КОТ

А я, то так, як тінь,

Мимо всі проходять.

Іду завжди за кимсь,

І просто так ..ть.

Без слів розуміти всіх,

Не реально, не правда.

6

Лиш сум і горе,

Радує народ, добро боре.

Коли сльози мої йдуть,

Я розумію життя суть.

Потрібно бути сильним,

Потрібно бути вільним,

Потрібно бути пильним,

І в житті розумним.

Бо народу море.

І нападе велике горе -

І

тебе воно уб’є.

Якщо тільки -

Ти плакати будеш,

Лише плакати.

Ти не плач - посміхайся,

Ти не плач - розважайся.

Досить моралі й ідеальності,

У мене їх цілий блокнот.

Підемо туди у даль,

Де ніхто не читає мораль.

Де говорять не по-нашому,

А по будь-якому іншому.

Сон солодкий снився,

Алан в гаю бився.

Королева прокидалась,

І слізьми умивалась.

До ворожок бігала,

Екстрасенсів викликала.

А ночами все ридала,

Все частіше і частіше.

Серце добре мала,

А сльози лила марно,

Сльози лила дурно.

Бо битва значить «щастя»,

Уві сні де навколо листя.

Листя у саду де Алан,

Був взятий у полон.

Досить тих балад,

Все тут не на прокат.

Історія королеви,

На будь-якої мови.

Була закопана в гаю,

Щоб син був у раю.

В гаю де снилась битва,

В гаю де снилась тьма.

І хрест стоїть, як на кладовищі, Та й забитий спогадом,

Та закритий гвіздком.

Тепер ви зрозуміли,

Чому ви сльози лили.

А тепер забули,

І все вибачили.

7

Мені набридли ці слова,

Час іти далі.

Набридла англійська мова,

Не хочу такої долі.

Чому всім щастить,

А мене щастя оминає.

Чому всіх світ любить,

А за їх гріхи мене карає.

Задаю питання сотий раз,

Ходячи кругами.

Чому все тільки зараз,

І не відомо, що буде з нами,

В далекому майбутньому,

В далеких тих світах.

В серці кожному,

В запалених очах.

Та так дізнатись хочеться,

Піти у небуття.

Набридло тут морочиться,

Чи піти з життя?

Та тримає на світі дорога,

Дорога до любові.

Доки не дійду її порога,

Буду жити.

Та набридло йти мені,

По стежці, що сказала ворожка.

І повернуся назад,

Удома з'їм пиріжка.

З котами поговорю,

Все їм я розкажу.

Як пливла по морю,

І світ знайти допоможу.

Хоч і не знайшла,

Тої любові.

Та я змогла

Стати врівноваженою.

Це в житті

головне,

І лише тоді воно не мине.

Та я зрозуміла,

Що маю йти далі.

Чи я зовсім здуріла,

Відмовитися від зоряної долі.

Відмовитись від щастя,

Відмовитись від любові.

Але отримати каяття,

Яке мені взагалі не потрібно.

І саме коли помилку

Я визнала,

Вкинула в копілку

Знань слова.

Коли визнаєш помилки,

Тобі стає краще.

Поставиш над питанням галку,

І багато ще.

Я світ обійшла,

Де ж ти приз.

Я що віру вивчала,

Просто для стриманості.

В пустелі горіла,

Води криваві проходила.

Ах, то я забула,

Морозів Антарктиди ще не відвідала.

8

Антарктиди люди не прості,

Вони не злі, але й не добрі,

Не роблять різні пакості.

Там не посидиш й на заборі,

Лише гонять, мовляв "Холод несеш".

І чому я тут маю вчитись?

Їх чи ти брешеш

Зовсім не хвилює.

Терпіння тут вчитись,

Стримувати емоції?

Так чому ж не боротись?

Дійду до останньої сходинки.

Дізнаюсь сама.

А зараз хочу спати,

І з'їсти ухи з сома.

Але чомусь хочу ридати,

Я ж голодна, а ніхто й не пощадить.

Як можна так,

Від душі холодить,

Такі злі.

Їх серця маю розтопить,

Бо цю сходинку мені не перейти.

Що ж таке зробити,

Треба їм допомогти!

– Привіт, ти хто?

Озвусь до жінки

– Де? Що? То?

– Розкажу їй билинки

Свого життя,

Може душу розтоплю.

Те каяття...

Якщо це можливо...

– Я шукаю хлопця,

З яким проживу вік.

Ці морози мені не до лицю,

Та я маю пройти цей пік.

Коли повернуся додому,

Урівноважена як золото,

То все буде по моєму:

І зелене олово.

– Що за дурниці?

Твої нісенітниці -

Мені не по душі.

Так хто ти?

– Ворожка наказала,

Пройти білий світ.

Я ридала,

І ридала б цілий вік.

Але це майже кінець,

І тут я маю набратись мудрості, Що всім і тобі притаманне.

Я вже багато знаю,

І скоро моє весілля.

Але ще два роки маю,

Щоб прибути на нього.

Та чи зможу?

Яких людей лиш не зустрічала,

Нікому не вгоджу -

Хоч різні всі.

– Які вони скажи,

Чому ти прийшла

Розкажи.

– Від дому я пішла,