Вибрики Золотого Теляти
Шрифт:
В свою чергу Славков перепало на горхи вд самого Гервася, котрий, взагал то, був людиною добросердою рдко вдавався у справ виховання свох дтей навть до звичайних ляпасв, але того разу таки вдався аж до такого радикального засобу, як батьквський ремнь.
Але таке остаточне завершення кар"ри комерсанта для Славка було результатом не лише цих буремних подй, але ще й результатом його власних спостережень. Славко бачив, що в радянськй пустоприлавковй, дефцитнй дйсност, коли всяку необхдну дрбницю доводилося дставати з великим труднощами у тих же нелегальних торговцв, спекулянтв, або, як х ще називали, фарцовщикв, - ця пдпльна комерцйна дяльнсть була дуже вигдною й приносила величезн прибутки. Але наскльки ця дяльнсть
що особливо примтив для себе Славко, сам ц представники радянсько влади, котр були покровителями не тльки для нелегальних спекулянтв, а й для всляких нших законних, напвзаконних зовсм незаконних оборудок мали вд цього великий зиск, - нколи, на вдмну вд рядових виконавцв, до вдповдальност не притягались, завжди виходячи сухими з води. Адже ця радянська партйно-державна бюрократя, або ж номенклатура, мала повну, абсолютну, неподльну владу, бо не мала няко конкуренц, тобто опозиц, адже сама думка про опозицю до кервно комунстично парт розглядалась як кримнальний злочин каралася з усю суворстю. А тому радянська номенклатура не тльки безкарно мала зиск з усх незаконних оборудок, а ще й користувалась цлим рядом, так би мовити, "законних" привлев: особлив номенклатурн магазини, що ломилися вд всякого дефциту, номенклатурн лкарн, санатор все таке нше. Адже вся власнсть радянсько держави вважалася загальнонародною, але розпоряджалися нею тльки начальники, тобто все нажите, придбане, збудоване, створене багатьма поколннями безправних рабв радянсько мпер було повною, абсолютною й беззаперечною власнстю ц радянсько партйно-державно бюрократ.
Може, й без точних полтологчних визначень, але всю цю суть радянсько державно машини Славко зрозумв свом досить метким селянським розумом ще з початкових шкльних класв. що ж дивного в тому, що Славко виршив таки, що найкращим способом найлегшого й найбезпечншого надбання найбльшо клькост вслякого добра було долучення до ц всевладно, недоторканно радянсько номенклатури, або ж просто до начальства, як це називалося в народ: " Якщо в тебе нема родича в обком парт, - думав Славко, - то все, що тоб залишаться - це тльки бажання мати такого родича".
Звичайно, Славко прекрасно бачив розумв те, що влада ця вже досить сильно закостенла за часи свого правлння, стала вже майже спадковою: дти й онуки радянських чиновникв завжди йшли стопами свох батькв, вливаючись у всемогутню управлнську систему радянсько мпер. Проте, щоб не закостенти нанвець, вливання деяко "живо кров" в державний органзм радянська управлнська система не лише дозволяла, але й заохочувала, щоб хоч позрно виявляти сув"язь з народом, та й щоб мати хоч деякий приплив ефективних "мозкв" до апарату управлння, бо ж дти й онуки високопоставлених кервникв йшли до цього апарату лише задля безперешкодного доступу до житниць радянсько батьквщини, й вд цього апарат управлння лише безмрно розбухав, як на држджах. Одню з краплинок тако "живо кров" виршив стати Славко.
А для цього треба було з самого дитинства виокремитися, вдзначитися й просунутися, як у навчанн, так в громадськй дяльност. Славко почав самозречено гризти грант науки безжально розштовхувати полтичних конкурентв уже з "жовтенятських" рокв, ставши вже в п"ятому клас вдмнником ланковим; а з вступом у комсомол почав успшне просування до вершин комсомольського активу школи. Ставши ж старшокласником, Славко мав уже стовдсоткову
Згоден, що багато для кого здасться дивним навть неможливим, щоб якийсь радянський школяр, котрий свого часу вдзначився тим, що ганебно спокусився ворожими принадами буржуазного змя, розпочавши ще в початкових класах злочинну дяльнсть спекулянта, - потм раптом став перспективним для радянсько номенклатури комсомольським активстом. Упевнений, що дехто навть скаже, що автор цих рядкв просто бреше з цього приводу. Запевняю, що в стор з Славком Пузиком все було саме так. нчого дивного й неможливого, насправд в цьому нема. рч зовсм не у виправданн банальним посиланням на славнозвсне виключення, котрим тльки пдтверджуться правило: от, мовляв, бува, що й кобила загавка, а собака зарже. Н, зовсм н.
Вся рч у тому, що нема тако полтично, релгйно, громадсько, чи якось ншо спльноти, яка б не пишалась новонаверненим неофтом, котрий поповнив би хн ряди, полишивши перед цим лави адептв ворожого табору, щирим прихильником якого вн до того був. Пригадати хоча б незабутнх повю Марю Магдалину й митаря Марка, як подальш поповнення сонму святих, котр заради ц святост покинули життя найпослдущших гршникв, яке до того вели. А рекрутування революцонерв з числа аристократ? Врешт-решт, нхто ж не пддасть сумнву щирсть найпослдовншого фарисея Савла, який перетворився на щонайвдданшого християнина Павла.
Головне тут - щирсть. твердження про те, що, наприклад, аналогя мж християнином Павлом комсомольцем Славком може кульгати через приналежнсть цих персонажв до ворожих деологй не спрацьову знову ж таки через величезну кльксть комунств з колишнх священикв - навпаки. Головне тут щирсть: щиро перекинувся до ворога - герой святий, а нещиро, вибачай, - зрадник. От тльки точно мри щирост поки що нхто не винайшов, за винятком, хба що, наприклад, призначення кримнально вдповдальност за державну зраду, але це няким чином не стосуться н фарисея-апостола Павла, н фарцовщика-комсомольця Славка: щирсть Павла доведена його життям смертю, а от щирсть Славка бачилась по-рзному.
З одного боку, офцйно мру щирост Славка мали право визначати, наприклад, актив шкльно комсомольсько органзац педагогчний колектив ц школи. А ц органи, звичайно ж, визнавали Славкову щирсть щирстю найвищого атунку. Ще б пак, для комсомольсько органзац перехд до них "гршника" Славка - зайвий доказ всепереможност комунстичних деалв, а для педагогв - показник ефективност виховно роботи в школ. Хоча насправд н в як комунстичн деали нхто вже на той час не врив, наочн докази вдданост цим деалам, якими б позрними вони не були, треба було час вд часу демонструвати. Одне слово, шкльному начальству Славко потрафив на вс сто, за що й мав вдповдн дивденди.
Чого не скажеш про, наприклад, однокласникв Славка. Адже зрозумло, з якою огидою вони спостергали за тим, як невдаха-фарцовщик дивним чином перетворювався на полум"яного комсомольця, бо ж насправд вс прекрасно знали, що диною метою тако чудесно метаморфози було бажання протиснутися в начальство, дорватися до заповдних номенклатурних благ, недоступних для бльшост звичайних людей. Тому й не дивно, що з цього приводу Славка певним чином опосла та сама прикрсть, яка переслдувала рд Пузикв аж до настання радянських часв. Зла доля, яка за царських часв використовувала мстивсть московських попв для надання Пузикам неблагозвучних мен, втратила цю можливсть за часв комунстичних, але знову придбала можливсть збиткуватися над Славком, вже використовуючи мстивсть Славкових однокласникв, обурених його лицемрством.