Я, «Побєда» і Берлін

Скрябин Кузьма

Фільм (Скоро буде)

Вчора бачив я дуже добрий фільм Про сєксових дєвок і твердих ментів. Була купа крові, сексу і грошей, Я не міг заснути, хтів дивитись ше. Люди, чи то я, Люди, чи то ми, Може, то фінал Нашого кіна? Подивився ще дуже добрий фільм, Була купа крові і крутих машин. За два дня Сталоне розвалив В'єтнам, Я від крові з милом відмивав екран. Люди, чи то я, Люди, чи то ми, Може, то фінал Нашого кіна? Скоро буде фільм (люди, чи то я), Дуже добрий фільм (люди, чи то ми) Я чекаю фільм (може, то фінал), Скоро буде фільм (нашого кіна). Може, то фінал?..

Хай буде так, як хочеш ти

На мокрому шклі машини Малюємо

пальцем дивні речі. Кожен втікає від самого себе І сам себе штовхає в плечі. На вікні незрозуміло нікому Пишем то, що так важко сказати. Де взяти сили на таку розмову? Будь ласка, вибач, ти мусиш знати... Хай буде так, як хочеш ти! Хай буде з нами так завжди. То є історія на двох, Ми разом зробим кожен крок... Кожен робить в житті дурниці І шукає причини навколо. І на рівному місці злиться, Коли звалити нема на кого. А внизу просто під ногами Лежить в пилюці наше щастя. Тільки схилитися і підняти, На шклі машини написати пальцем. Хай буде так, як хочеш ти! Хай буде з нами так завжди. То є історія на двох, Ми зробим разом кожен крок...

Холодний смак

Ану, ти пригадай, чи пам'ятаєш, як Хмари літали тільки для нас? Так було тихо. Люди плелися в клуб. А я стояв німий і лапав пальцями дим І відчував на собі руки, очі, а з ним Не міг забути Холодний смак твоїх губ... Так має бути, бо так Є намальований знак. Ти повернися і йди, Ті сльози не витирай. Нехай залишиться смак Тої зі сіллю води... Ану, ти пригадай, чи пам'ятаєш, як Забили десь дзвони? І най буде так. Тоді злетіло З твоїх правильних губ. А я мав катар, може, грип, І хлюпав мій ніс. Кремезний хлопець вже тебе на ровері віз. Я досі чую холодний смак на собі... Так має бути, бо так Є намальований знак. Ти повернися і йди, Ті сльози не витирай. Нехай залишиться смак Тої зі сіллю води...

Цукор

Вона прийшла така, як лід, Непідступна і солодка. Очі лізли всім з орбіт, І раптом всюди стало мокро. А вона прийшла до неї І не бачила нікого, Тільки щось заграв ді-джей — І попливли Такі, як цукор — вона і вона, Танцюють разом — вона і вона. Такі, як цукор — вона і вона, їм буде супер — вона і вона. Голодні очі пацанів Запускали свої стріли. З ними кожен би хотів, Але вони би не хотіли. Бо вона прийшла до неї І не бачила нікого, Знову щось заграв ді-джей. Такі, як цукор — вона і вона. Танцюють разом — вона і вона. Такі, як цукор — вона і вона, Їм буде супер — вона і вона.

Червоні колготки

Моя дівчина зроблена з неба, Її губи зроблені з раю. В моєї дівчини очі — озера, В яких до берега не допливаєш. Я подарую своїй дівчині Найкращі квіти Голландії. Залию ванну п'яними винами І буду з нею плавати. Я люблю свою бейбе, її червоні колготки. Я люблю свою бейбе, її помаду солодку. Я люблю свою бейбе, її лаковані мешти. Я люблю свою бейбе, Вона ніколи не бреше. Моя дівчина має тіло З найтоншого вельвета; Найглибші ріки Аляски, Найвищі гори Тібета... Я подарую своїй дівчині Найкращі пісні Ірландії. І буду купатися в хвилях Волосся її водоспадів. Моя дівчина пахне водою Альпійського талого льоду. Моя дівчина буде зі мною, Я її не віддам нікому...

Чим пахне?

Я грію ноги, а за рогом йде запекла війна. Поранене яйко не смакує, і тошнить від вина. Кобіти ходять по підвалах, я не знаю, нащо Ходити треба в ліс, а по неділях в кіно. Я обливаюсь кожен ранок холодним молоком, Придумую лікарство, щоб від рака помогло. В під'їзді наші діти курять тухлу ватру кожен день, А мама каже: то є ліпше, ніж пити портвейн. Чим пахне? Мій тато має бороду, сто баксів і гараж, А я їх маю десять, бо нащо мені той раш? Я думаю, як вижити, забита голова, І знов в мене свербить потилиця, а з носа тече кров Ходив по своїй вулиці, тримався за стіну, А тут виходять чувачки і кажуть: бітте зер гут. А я подумав, що то сон, і, видно, мимо пройшов, Хто продасть мені балончик, заки я ще не пішов? На дискотанцях параноя і веселі слова, Дівчата ходять голі, хлопців зовсім нема. А там ялинка постояла і віднесли в туалет, Бо вже

свята всі пройшли і відкривають буфет. Чим пахне?

Чуєш біль

Чуття в мене є, що життя нема, Нема для мене прав, Коли буде кінець... І знов хтось ходить, як туман, Не мовить ані слів, Іде до своїх снів. Я пробую йти по хиткій землі і пізнавати їх. Рахуй, що то не гріх... О-о-о! о-о-о! чуєш біль. Чуєш біль... Знов дивну постать я зустрів, Настрашився себе, Втікав, не знаю де. З вогню хтось виник, потім зник. Лишилася стіна. І я вкотре вже сам... О-о-о! о-о-о! чуєш біль, Чуєш біль, чуєш біль... Знову гіркий і сірий Бачив я сон. Листя кудись летіло В дивний полон. Поїзд тяжкий і темний Став, як стіна. Біг я і тратив сили, Чув, де вона. Тягнеться сива днина, Хочу втекти... Але стіна єдина Не дасть пройти. Тихо десь ангел грає Моїх пісень. Я вже не дочекаюсь, Щоб кінчився день. Може, її побачу — Сил вже нема. Поїзд тяжкий і сірий Став, як стіна... О-о-о! о-о-о! чуєш біль, Чи ти чуєш біль, чи ти чуєш біль? О-о-о! о-о-о! чуєш біль, Чи ти чуєш біль, чи ти чуєш біль? О-о-о! о-о-о! чи ти чуєш біль. Чи ти чуєш біль, чи ти чуєш біль?

Щось зимно

Хмари лізли на небо, всі чекали на дощ, Було зимно на морі, 20 років був дощ. А двоє десь пили слину, слина — то як вино, І п'яне серце не чує, що готується зло. Злий був дощ — він не міг побувати в вогні, Він лизав її тіло і гасив його сни. Скоро попіл залишився, де був щойно вогонь, Не загориться вже ніколи мокре і гірке. Мені снилися над рано два різні голоси, А я тікаю і не знаю, від кого і куди. Я біжу і всьо кидаю — то є таке кіно, Його зняв Зайковський і не знає, де воно. Там, за рогом, продавали поламаний насос. Вітер тіней дув — мені не повезло. Але то всьо не до речі я розказую вам, Від початку мова була про шерше ля фам. А я не спав, лежав і думав, і болить голова, Я по вулиці не ходжу, бо вулиці нема. Я не міг сидіти вдома і тріпав хідники, І каву вже не вару, бо мокрі сірники. Ламаю собі руки, ламаю собі ноги, Я дурію з РМ Dawn, скоро буду мати роги. Я не ходжу по неділях, на кухні чути газ, Я маю час... Задзвонив десь телефон, я не чув, я ще спав, Коли ви вже викривляли мої тихі слова. Та не залізе сюда хробак злої брехні. Ваші злі язики-писки десь далеко мені. Менше з тим я маю всередині дикий вогонь, Треба хтіти, я тобі дам половину його. Треба тільки важати, щоб не скисло вино, Ще на нас прийде час розливати його. А В С D E F щось зимно... То лід горів, а тепер не горить. То лід горів, зимна кров тільки в риб. То лід горів, тільки в риб зимна кров, А тепло не любить льоду, тільки лід любить тепло...

Шукав свій дім

Вінками із неба на нас вниз падав сніг, Так тихо, як старість, накрив примітивний світ. Так тихо, як старість, прийшла зима... зима... зима... Підступно, як старість, прийшла зима... зима... зима... Так сумно — зима... зима... Колись давно пішов я шукати дім, Заліз високо в гори — там ніхто не знав, де він. Холодний вітер тільки на дорозі став І так мені сказав... так сказав... Не треба було йти далеко — не треба було йти так довго, Земля, де бігав ти маленьким, Є твоїм домом. Шукав свій дім... Я не послухав вітру і спустився з гір, Пішов спитати в моря — може, знає про мій дім. Та тільки засміялись хвилі з моїх слів, І десь далеко було чути їх нехитрий спів. Ходив я довго — всіх кругом за дім питав, А з неба сніг, а з неба вже моя зима. Старий місяць головою закивав І так мені сказав... так сказав... Вінками із неба на нас вниз падав сніг, Так тихо, як старість, накрив примітивний світ...

Я живу

Все на світі вже зігнило і зітліло, як зола, Я не їм, п'ю тіки пиво і довольний, як свиня. Я живу, не чекаю нікого... Я живу, не чекаю нікого, Я живу і не знаю вас всіх. Я живу, всьо ховаю в болото, Я живу, міняю сльози на сміх. Я несу тільки бруд і гидоту, Серед тих, що то само несуть. Виріс я із панів у голоту, Я живу, поки час не вкрадуть. Як буде нас пам'ятати світ, що тоді? Чи зможе він щось у нас найти? Чи просто так плюне нам услід, а ми собі Відповземо вбік... бік... бік... Я живу...