Я, «Побєда» і Берлін

Скрябин Кузьма

Там, де мене лишили

Лишаю на папері всьо, що знаю, і знов Чую, як горить наша кров. Згоряє і лягає чорна сажа на нас, А може, то просто час. Лишаю то, що знаю, на папері і тікаю туда. Де того всього нема. І ваші грубі руки не дістануть ніколи дна... Собі там живу я... Там, де мене лишили... Там, де мене лишили... О-о!.. Мені не видно неба — і не треба, Я не хочу його, його. То синє небо для вас, Мені нічо не чути, може бути, Що я просто глухий На ваші слова. Лишаю то, що знаю, на папері і кидаю в вогонь. То так горить наша кров, Горить, а я тікаю... чорна сажа не дістане до дна... Собі там живу я... Там,

де мене лишили... Там, де мене лишили... О-о!..

Танго

Дзвенять браслети на руках, ми танцюємо танго, Тіло до тіла і серце до серця, так гарно. А над паркетом пролітають задихані пари, І всі спішать натанцюватись, бо часу є мало. Мало... Наше життя — то танго Без правил і до кінця. Танго страшне і гарне, Тільки сцену вибирати не нам. Наше життя — то танго, До смерті танцюємо вдвох, І поки ми разом — з нами Бог. Кожен шукає партнера до танцю надовго І віддає себе йому до пари назовсім. Коли ти впадеш — то спішися піднятися скорше Бо каблуком пробити душу твою кожен зможе. Наше життя — то танго Без правил і до кінця. Танго страшне і гарне, Тільки сцену вибирати не нам. Наше життя — то танго, До смерті танцюємо вдвох, І поки ми разом — з нами Бог. З останніх сил оркестр шарпає змучені струни, Давно вже грає він не в долю, але ми танцюєм. Всі посміхаються, але за сміхом сховані зуби, Так було завжди, бережіться, бо завжди так буде.

Танець пінгвіна

Коли я ходжу по місті, На мене тиснуть люди. Я бачу їхні руки, Я бачу їхні губи. А... Я довго ходжу по місті, Мене нервує небо. То є не моє небо, То і не твоє небо. А... Сонце на стінах, Я там, де сонце на стелі. Танцюю танець пінгвіна Страшно веселий! Я там, де сонце на стінах, Я там, де сонце на стелі. Танцюю танець пінгвіна Страшно веселий! Страшно веселий!!! Мене тримають за руки, Щоб не робити то само. Мене нервують люди Ті, що думають мало. Сонце на стінах, Я там, де сонце на стелі. Танцюю танець пінгвіна Страшно веселий! Я там, де сонце на стінах, Я там, де сонце на стелі. Танцюю танець пінгвіна Страшно веселий! Страшно веселий!!!

Твій портрет

Вулиці мокрі, ще я не спав, Твої сни у бінокль підглядав. Впало вниз небо, а я підняв, Розстелив по коридорі і намалював. Сірий павук читає назви старих газет, Я малював руками на небі твій портрет. Знизу бетон, зверху літак, може, то рай. Справа вогонь, зліва вода і фарби линяють. Море машин, море руїн, шукаю свій дім, Вулиці є мокрі вони, я не один...

Телефони

Телефони знають наші секрети. Вони би плакати, якби говорили. 1, 2, 3, 4, 5 — ми набираєм цифри — просто щоби бути ближче. Не переживай, не кажи мені правду, Очі закривай, набреши мені гарно, гарно... Набери мій номер вечором, набреши в мій телефон, Скажи, що в тебе я один, тільки я один... Телефони знають наші історії, Одні від радості, а інші від горя. 1, 2, 3, 4, 5 — ми набираєм цифри — просто щоби бути ближче. Не переживай, не кажи мені правду. Очі закривай, набреши мені гарно, гарно... Набери мій номер вечором, набреши в мій телефон, Скажи, що в тебе я один, тільки я один...

Техносекс

Кожний ранок миєш писок, Бачиш всьо своє так близько. Стіни тоже мають очі, Стіни тоже дуже хочуть. В телевізорі програми Всі для тата і для мами, Вони знать, що робити, Як робити, де робити. Скоро всьо повиростає, Дуже скоро навіть, скоро. Треба якось починати, Не чекати

аж до сорок. Стільки всього треба вспіти, Стільки є кругом роботи. Навіть в садіку всі діти Добре знають, що до чого. Так вічно кожен день всьо так і є... Всі машини і заводи, Всьо, що їздить, всьо що ходить, Мавпа, слон і навіть пес — Всіми ними рухав секс. Хмари плавають на небі, Тоже щось собі шукають. Діти ходять по підвалах, «Shamen» тихо доганяють. Люди ходять злі на себе І не знають, що бракує, Всі коти і навіть мухи Тоже пухнуть з голодухи. Виключайте, люди, світло, Так, щоб було дуже темно. Щоб почули вас сусіди, Доганяйте «Скрябін»-техно!

Тіна, Тіна

По землі відкрилась мені — я одиноко скачу вдалечінь, Як добре знати, що там далеко чекають мене. Там блукає осінь хрустальна, як тінь, Там ти чекаєш мене, я сиджу. Далеко десь айсберг холодний, як я, Попав в тепле море і розтав. Тіна, Тіна... Не відходь від мене, ти мій секрет, Ти моя тайна. Не відходь від мене, ти мій секрет, Залишись зі мною... В життя тільки раз прокинувся я, і ти знов зі мною, Тепло так... Тіна, Тіна... Не відходь від мене, ти мій секрет, Ти моя тайна. Не відходь від мене, ти мій секрет, Залишись зі мною...

То мій голос

То мій голос... Чекаю цілий час, що хтось злапає, Чекаю і не можу відійти. Чекаю — і аж вуха закладає. Так ніби хтось папером заліпив. То мій голос... Не можу вбік відвести свої очі, Не хочу в руки датися йому. Він їсти ще мене чомусь не хоче, Щось явно заважає павуку. То голос... То мій голос... Тільки голос... Просто голос... Вже чую за спиною тихі кроки, Вже хтось мене торкає, ніби сон. Я зрадив своє тіло й свої очі, Але ніколи не віддам його.

Той прикрий світ

Я наберу води і знов вікно помию, Там, за моїм вікном, шалений світ. Навколо нас ростуть давно сухі дерева І в тому лісі ми шукаєм слід. Той прикрий світ штовхає і кидає, Той прикрий світ чомусь такий дурний. Наш прикрий світ, а іншого немає, Бо прикрий він... Я мию кожен день знов брудні мої ноги, А зліва мій сусід вже посивів. То небо тисне так, що ніби вже не може, І ліс наш почорнів — то він горів. Той прикрий світ штовхає і кидає, Той прикрий світ чомусь такий дурний. Наш прикрий світ, а іншого немає, Бо прикрий він... Я нині зрана встав, полізу в свої гори, І телевізор мій лишився сам. Я там, де вітер знов ганяє хвилі в морі І пише по воді свої слова.

Турбо-техно

Щось там ти пишеш, Цілий час ти пишеш, Ціпу ніч ти пишеш, Цілий день... Мої сни ти пишеш, Кожен раз ти пишеш, Я не хочу, ти пишеш, Я пішов... Йде війна... ти пишеш... Всьо горить... ти пишеш. Ти пишеш...

Україна

Бідна і соплива, брудна і нехлюйна, Гидка і зрадлива, бридка і згубна. Ті слизькі вокзали, на губах піна. Злодії, цигани, то вона — Україна. Вулиці, як нори, зрубані дерева, Нацики, герої, то вона — Україна. Білі «мерседеси», жовті «Запорожці» Чия то вина, що то є Україна? Жебрають каліки, трупи по під'їздах, Вино і чорна кава, ми живемо в містах. Дерев'яні гроші, картинна галерея, Смердячі туалети, то — моя Україна. То пухлина в мозку, дороги на могилах, Пам'ятники з бронзи, «не вмре, не загине». Засрана культура, всі народи — браття... То моя країна — рідка ненька Україна! Україна...