Я, «Побєда» і Берлін

Скрябин Кузьма

Ненормальне літо

Ніч — день — місяць — рік. Сплю — їм — сплю — їм. Роблю своє — робиш своє — Робим своє — роблять своє. Так було дотепер, Так було віддавна, Але дивно, хто ми є тепер? Телевізор — новий бог, Запиши мене до себе в рай, Кольоровий рай. Ненормальне літо, Аномальні квіти... Риба — птах — мавпа — пес. Дарвін — люди — ево — рево. Я живу — ти живеш — Ми живем — колись помрем. Так було дотепер, Так було цілий час, Але дивно, як ми ще живем? Вже далеко не смішний Чорний гумор нових технологій, Аналогій. Ненормальне

літо, Ненормальні квіти. Аномальні діти На початок світу... Нуль — один — нуль — один, Нуль — один — нуль — один, Але дивно, як то всьо ще є? Далеке ехо злих ракет Нам доказує, що час ще йде, Сам не знає де. Ненормальне літо без сонця, Ненормальні квіти на стінах. Аномальні діти нормальні На початок світу...

Нікому то не треба

Попадали на землю Всі ті, що я придумав, слова. Ногами затоптали, Пішли і того всього нема вже. На день чекали довго, А він собі прийшов, і не день. Порізали, забули, В стіну намурували і вже Нікому то не треба. Я був ще вчора такий малий. Прийшли великі хвилі, Забрали то всьо, що я ліпив. Я маю дивні плити, На плити я складаю свій час. Як трохи зачекаю, То всіх переживу і буду сам. Так тяжко є чекати, Ще можна задавити вас катком. Я хочу бути добрим, Я тільки трохи сам на себе злий. На небі трохи тепло, Під небом трохи зимно нам всім. Не треба мати очі, Не хочуть мої руки тепла. Зі всього лупить током, Боюсь ходити по землі один. Ніколи я не думав, Що може цілий рік пройти за день... Нікому то не треба. Я був ще вчора такий малий. Прийшли великі хвилі, Забрали всьо то, що я ліпив, Нікому то не треба...

Оля

Руки скинь вгору — І від тебе сонце мліє. Розпусти косу — І від тебе я здурію. Гори золота дай І нічого нам не треба. Ніхто й так би не дав, Бо далеко є до неба. Оля... Оля... Оля... Сльози свої кидай На розпалену землю. Скоро буде тут рай, Якщо схочеш, напевно. Я подумав собі, Чи лишитися жити? Добре так мені, Де ж себе заподіти, де ж?! Оля... Оля... Оля... Оля... моя Оля...

Осінь-зима

А я тобі розкажу, коли настрою нема, Дерева засихають — то приходить зима. Сльози замерзають, бо зима — то зима, І в мене зима, і в тебе зима. В старому магазині і вітрини нема, Колись її розбили, коли була зима. Я добре пам'ятаю, що зима — то зима, Холодна зима, чорно-біла зима... По осені приходить зима... Всі ходять на роботу, як нічого нема, І хмари постояти стали — довга зима. По радіо казали, що зима є зима. Мені би покурити щось — ні в кого нема. По стінах моїх лазив десь маленький павучок, Він лапав ціле літо жирні мухи на гачок. А потім, видно, хтось сказав: зима є зима, І тільки сніг пішов, а павука вже нема. По осені приходить зима... Я маю чорний ровер, я давно його мав, Я всіх кобіт, що знаю, вже на рамі прокатав. Завіз його в гараж, бо зима — то зима, Холодна зима і тепла зима. То вже, напевне, всьо, що я хотів тобі сказати, Дарую тобі білий сніг, бо як не дарувати! Тепер ти пам'ятаєш, що зима — то зима, Холодна зима, кольорова зима...

Плани

(На тоді, коли)

Я плани склав собі на день, Бо було місце, де писати. І на ніч склав собі також, Щоб зовсім в ліжко не лягати. Плани на тоді, коли Не маєш часу. Плани на тоді, коли Не маєш сили, Плани на тоді, коли Прийде хтось інший, Плани на тоді, коли... І так писав я вечір весь, Прийшов хтось

і сказав: субота. Я пишу то, я пишу все, А завтра вранці на роботу. Плани на тоді, коли Не маєш сили, Плани на тоді, коли Не маєш часу, Плани на тоді, коли Прийде хтось інший, Плани на тоді, коли... Я вже не їм і не лягаю, Я плани маю і складаю. То ті, хто так собі жиє, Не знає, хто він є і де, Є і де...

«Побєда»

Я їздив на «Побєді» там, де рівно, і по горах, Ще я їздив і по лісі, де ведмеді жиють в норах. Я купу всього видів, купу всього чув і мав, А багато ще такого, що я навіть і не знав. Я лягаю на дивані і не хочу засинати, Зараз буде «Музобоз», і я хотів би там заграти. Де я був і що я бачив, вже нічого не пам'ятаю, А для того завтра рано на «Побєді» виїзжаю. Я вже синій, бо так кожен день, Цілий день я їду в своїй «Побєді», Цілу ніч вона може, але я засинаю, Але я доїду, бо музика грає... Бо музика грає... Бо музика грає... І знову через поле, через ліс і через гай Я їду на «Побєді», збоку пташки пролітають. Я знаю всі дороги, ну а може, і не знаю Та я просто скоро іду, мене ровер обганяє. Я дуже сильно люблю вишивати на «Побєді», Вона має грубі двері, як у школі в туалеті. Я їду, вітер дує, і аж кола відлітають, Вже коли повідлітають, то ніхто не полапає.

Понурі танці

Там, на паркеті, робиться страх — то понурі танці. Всі на одному місці стоять, тільки я хитався. Вітер холодний на місці застиг, можна в руки взяти, Не розберешся — кудись треба йти, бо хочеш спати. Змучені ноги понуро ходять по воді... Солодкі муки... то не мій сон... я тут є чужий...

Притулися

А під ногами вже нападало листя — то осінь, І на роботу з ранку встати не хочеться зовсім. А ти пішла і вже ніколи не прийдеш... так сумно... Метро відкриють через пару хвилин... буде шумно... Притулися тихенько, Обійми мене ніжно, Знаєш — зовсім не смішно... На джипах їздять молоденькі дівчата — на фітнес, А з тепловоза хтось зливає соляру — то бізнес. А ти пішла і, може, вечором прийдеш — я скучив, В лице піском кидає вітер — ну як він замучив!.. А зверху часто хмари плачуться нам на погоду, Хоч неживі вони, а все-таки трохи їх шкода. А я нап'юся пива з самого ранку — я вільний, Нарешті Бог почув мене і хтось вкрав мій мобільний.

Просто МИ

Візьми свою гітару, напиши два слова, Дай свого серця ритм — і буде пісня нова. Дай своїх вулиць шум і запах сигарети, Мороз по шкірі, джінси і старі касети. То є просто рок, Просто ти, Просто я. То є просто рок, Просто ми Не просто так придумали... Включи транзистор зранку і не падай з ліжка То просто радіо заграло твою пісню. То просто ді-джей в'їхав в твої тексти, Під неї вперше хтось займеться сексом. Сто тисяч рук злітає за акордом в небо, Сто тисяч пар очей запалить твою сцену. Сто тисяч голосів співає твоє соло, Візьми свою гітару, напиши два слова...

Птахи

Раз високо в небі Я зустрів чужих птахів. Всі вони летіли Звідтам, де і я хотів. Крилами шуміли, Наганяли дикий страх. Потім в воду сіли Просто в мене на очах. І я собі захотів Політати десь під небом. Двоє гарних крил — І мені вже ніц не треба. Я собі захотів Подивитися на люди. З висоти птахів Я побачив то, що буде. На старих деревах Вони мають свої хати. То не є далеко, Та не можна їх дістати. Вони мають крила І не роблять зла нікому. А як стане зимно, То летять собі додому. І я собі захотів Політати десь під небом. Двоє гарних крил — І мені вже ніц не треба. Я собі захотів Подивитися на люди. З висоти птахів Я побачив то, що буде.