З історії релігійної думки на Україні
Шрифт:
Але й рахуючися з тим усім таки треба ствердити, що на зверхню побожність ложено таки непомірно богато. Мономах — сей показчик глибше християнізованої части суспільства, наказує свої синам що дня ходити до церкви, вставати серед ночи на молитву, а по дню мати в умі молитву неустанно: «навіть і на коні сидячи, говоріть собі по тихо молитву — коли иньших не вмієте, то мовте неустанно Господи помилуй,— ліпше молитись ніж думати, незнати що, в дорозі!» Поученнє священникам, що мають вимагати від вірних при цокуті, наказує що години робити'12 поклонів і ЗО разів казати «Господи помилуй», їсти лише раз на день; в понеділок, середу і пятницю вживати тільки «сочиво» (варене зерно), ві второк, четвер і суботу дозволяється риба, і тільки в неділю мясо і три чаші меду: великим постом сушити (не їсти нічого вареного) весь перший тиждень і останній, в иньших тижнях сушити понеділок, середу і пятницю. Супроти сих і подібних вимог зовнішнього режіму чисто моральні поучения, займають тут другорядне місце і досить бліді: шанувати духовних, черців і «властелів» (начальство), подорожних і инших, сиріт і вдів не відправляти з свого двору з порожними руками; челядь
43
Сумною стороною сього христіянського аскетизму було його неприязне, підозріливе і просто таки вороже становище до жінки, що виникало з страху перед сексуальною «нечистотою», а виявляло в ідеольогТї християнства взагалі, а особливо — християнства візантийського глибокі впливи Сходу, завсіди недовірливого і зневажливого супроти жіноцтва. Наші моралісти-аскети бачили в жінці живий знаряд ді- явольського підступу, як найострійше остерігали від всякого мішаного товариства чоловіків і жінок, від розмов з жінками, тим більше — від спільних забав. Се нездорове явище шкідливо викривляло здоровий розвиток суспільности, але, на щастє, на нашім грунті не мало такого успіху, як у Московщині, де впливи візантизму взагалі дійшли остан них крайностей.
Другою такою ж прикрою хибою церковного християнства було його завзяте ворогуваннє против мистецтва, словесної творчости не-церковного характера і взагалі всякої краси, котра безпосередно не служить церковному культо- ви. Духовенство і його вірні ученики брали за зле словесному мистецтву, з одного боку, його поганські елементи, з другого — його свобідну мову, особливо в трактованию сексуальних відносин, християнською моралею звичайно замовчуваних. Виходячи від гострих заборон «буєсловія і срамословія і студних словес» допусканих на весіллях, грах і забавах, церковні моралісти доходили до осторог від всякого «глумленія» (забавй), від музики і якого небудь співу — крім церковного, висловлялись против «баяння ба- сень» — яких небудь оповідань, крім церковних. З сього боку відносин до не церковного мистецтва та поезії наша стара церковність була прикрійша ніж церковність західня, латинська, і навіть візантійська у себе дома. Ті все таки з повною толєранцією ставились до занять античною літературою, цінячи в тім певне вишколеннє, потрібне і для церковної людини, особливо для письменника. На Заході таке студіюваннє з літературними цілями античних, латинських поетів молодшим клиром стало підставою нової національ-
44
ної поезії у романських народів. Нашим клирикам антична (грецька) література зіставалась неприступною, народна ж поезія в очах церковників не мала ніякої літературної вартости: її поборювано і легковажено. Тому вона розвивалась весь час поза впливами освіченого духовенства, годуючись тільки тим, що доходило до неї від нищої церковної верстви, та тим, що вона могла засвоїти з богослужения, коли воно поширилось значнійше між народом.
ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ СЕЛА.
Круг ідей церковного християнства, що його отеє постарався я в головнійшім схарактеризувати, поширювався в суспільній сфері, яка була захоплена новою церквою в перших віках її істнування на Україні. Се були більші міста, княжі двори, адміністрація, дружина, боярсько-купецька верства і той люд, що коло того всього гуртувавсь: прибічна служба і всяка, челядь, до холопів включно. Державна церква опанувала державний апарат — але він був дуже нескладний і мало розгалужений. Опанувала книжність — що стояла в службі церкві, державі і тій вищій, аристократичній верстві. Витиснула свою печать на вищій культурі взагалі, перемігши та асімілювавши инші впливи: західні (католицькі) і орієнтальні (юдаістичні й мусулманські перед усім). Але в українських масах — поза більшими міськими центрами вона поширювалась повільно і тяжко. І державна церква і державний апарат захоплював сі маси слабо. Вони жили своїм життєм, приймаючи з усього потроху: і з княжого права, і з нової візантийсько-київської культури, і з візан- тийської церкви, пересадженої князями на Русь — але так як приймали з усіх культурних течій, які переходили через наші краї: беручи те що вражало їх уяву, підходило під їх гадки, знаходило в них щось анальогїчне, або відповідало якій потребі життя, і свобідно комбінували зі своїм старим релігійним світоглядом, зі своєю поетичною творчістю, зі
45
своїм мистецтвом і менше всього журились православною ортодоксією, що на все те мала свій взірець і правило.
Сто літ по офіціальнім охрещенню Руси правила митрополита Іоана II (1080—9) констатують — як то ми вже мали нагоду бачити — що люде далі «чинять жертви бісам — болотам і криницям», що прості люде справляють весілля «з плясаннєм, гудіннєм (музикою) і плясаннєм», без церковного благословення і вінчання, вважаючи, що церковний шлюб істнує для бояр; до причастія не приходять а так само, очивидно, обходяться без инших церковних обрядів. Володимирова устава, в тій редакції, як тепер її маємо, не старша мабуть XII в., між провинами належними до єпископського суду згадує випадки, коли люде моляться під клунею, в житі або під деревами коло води». Широко розпо- всюднене і зчаста доповнюване «слово Христолюбця», звернене против останків поганства, а звісне в відписах XIV в. згадує, що «по У країнам» (в дальших сторонах) люде все ще служать Перу нови, Хор сови, Волосови, ставлять трапези Родови і Рожаницям, моляться огневи і под.
Не підлягає сумнівови, що разом з тим сі люде держали вже неодно і з христіянської обрядовости. На жаль, не маємо ніяких памяток, котрі б давали перегляд того, як саме поширювавсь між народом християнський культ. Але з ни- нішних релігійних переказів і пісень, помагаючи собі деякими припадковими вказівками старших памяток, можна се до певної міри виміркувати.
Очивидно, насамперед відповідно не пережитому ще магічному світоглядови народу, в ужиток його війшли ріжні церковнопосвячені
і. дальшим народом, за відповідну нагороду — так як і до нині то роблять ріжні богомоли, пілігріми то що, продаючи ріжні святощі.
Поширювались за тим ріжні церковні і ніби-то церковні молитви і закляття (при близшім розгляді часто виявляють
46
їх старше, перед-христіянське походженнє: до старинних поганських заклять, особливо «халдейських», що мали особливу славу, тільки вкладались ріжні християнські ймення і вони набирали таким чином християнського вигляду та йшли в ужиток вже як нібито церковні).
Подібно ж заводились імення християнських святих або згадки про христіянські події до свійських перед- християнських молитов і заклять, котрими люде помагали собі у всякій потребі. Християнські ймення та образи проторюють собі дорогу також до обрядових пісень. У весільнім обряді, скажім, що з такою яскравістю віддає ще тепер старі, перед-християнські форми заключения подружа, поруч старих патронів подружного союзу виступають Господь, Пречиста, Трійця, Спас, ангели і святі, святе Воскресение і святий Понеділок (вінчаннє буває звичайно в неділю, а в понеділок закінченнє весілля) . «Не війте, вітри, на нашу світлицю — а в нашій світлиці сам Бог коровай місить, Пречиста світить, янголи воду носять, Миколая на поміч просять», і тому под. Так само у величальних піснях, котрими накликується богац- тво і щастє на дім господаря (тепер на святах новорічних, давнійше так само на весняних, і при инших святочних оказіях), бачимо наочно, як старі натуралістичні, космічні образи заступаються образами християнськими. Напр. в варіянтах старших до господаревого дому приходить сонце, місяць і дощ, господар їх стрічає і приймає, вони засідають при його столі і обіцяють його господарству ріжні користи, похваляються оден перед другим, хто більше стане в прислузі йому або взагалі людям. А поруч того маємо варіянти християнізовані, де до господаря приходить Христос, Пречиста, святі і гостяться у нього. В старих піснях на дворі господаря обявляється світове (райське) дерево і наповнює двір всяким достатком: худобою, збіжем і всяким припасом; в новіших се робить Бог і святі. В старих піснях оспівувалась будова хати, в котрої вікна світило сонце, місяць, звізди. В иовійших будуєть-
47
ся церква, до котрої входить Христос, Пречиста, святі, «щоб служити службу за господаря», і под.
Заразом християнська лег'енда — оповідання зачерпнені з євангелія, з Біблії, з церковних відправ, з житий святих і всяких побожних творів та апокрифічних повістей, все в більших розмірах домішуються до поетичних творів, по певній подібности сплітаються зі старими темами, або дають початок до нових паралельних творів. Християнські свята не тільки зі своїми відправами, але із звязаними з ними легендами, здобувають місце в річнім селянськім крузі. їх починають пильнувати, комбінують з ними річні відправи і забави старого календаря: свято Воведенія і сусідні святця, як то ми бачили, попритягали і поділили між собою ріжні обряди, звязані з початком нового року, инші перейшли на свята Різдва і Єрдану, так як весняні звязуюгься з Благовіщеннєм, Великоднем, св. Юрієм, і под. Не тільки звязуюгься, але й приводять відти ріжні христіянські мотиви й подробиці до кругу перед-християнських ідей, що лучилися з сими святами ранійше. Робиться се одначе дуже свобідно, не тримаючись стисло церковної науки. Елементи канонічні сполучаються з апокрифічними або з мотивами ріжних мандрівних оповідань, що ріжними дорогами, в ріжних часах заходили до нас. Так от ми бачимо, що з християнськими мотивами Різдва і Єрдану, оригінально сполученими з образами старої нашої поезії й обряду, сплітаються мотиви поганських римських новорічних відправ, принесеними до балканських країв римськими виселенцями, вояками, то що, з святом Пятдесятниці — балканські мотиви «розалій», і т. п. З святом Воскресенія звязуюгься принесені зі Сходу оповідання про індійських брахманів: на «рахманський», себто брахманський Великдень допливають до «рахманів» останки свяченого, кинені на воду на* Великдень, і сі праведні люде, що живуть за морем, довідуються з того про Христове воскресение і т. ин.
На г'рунті християнського календаря, скомбінованого з ріжними природного ними і побутовими явищами місцево-
48
го річного кругу виростають нові мітольог'ічні поняття і образи. Свяченнє овочів на Спаса викликає не тільки поняттє про недозволеність вживання овочів до сього дня, але й ле- г'енду, що Пречиста наділяє овочами померших дітей і полишає без сього дарунка дітей тих матінок, які не дотримують сеї заборони. Свято св. Івана Головосіка спричинює заборону вживання того дня округлих річей, що нагадують відтяту голову святого, і лєг'енди про пригоди, що стрінули людей, котрі того не пильнували. З свята Покрови що припадає на весільний сезон, повстає образ святої Покрови, до котрої звертаються дівчата, хотячи віддатися. Святце ап. Симона Зилота, другого дня по св. Миколаю (10 мая), через звукову асоціяцію дає привід вважати сього апостола патроном всякого зілля; заразом він стає «батьком св. Миколая» через своє сусідство з ним. Відси повірки: в сей день найкраще збирати всяке лікарське зіллє, а вживаючи його, треба закликати його іменем «Миколиного батька». Пророк Ілля став не тільки громовником — наступником в сій функції бога Перуна, але й опікуном урожаю, що доспіває перед його днем: він стереже жита-пшениці, щоб з коріннячка не виломило, щоб з колосочка не «видзьобало». Св.
– Пантелеймон, що святкується кількома днями пізнійше, вважається «Палієм», «Паликопом»: його день треба святити, бо инакше святий спалить збіже блискавицею. Церковне святце «оновлення Царгорода» (11 мая ст. ст.) — в церковній вимові — Царяграда, дало приклад до толкування — мабуть підданого тою ж меншою церковною братиєю, що сей день треба святкувати на честь «царя града» — аби не впав град. Завилась таким чином нова космічна постать «царя града», і т. д.