З історії релігійної думки на Україні
Шрифт:
Але знов таки — тільки епіг'они сеї єрархії на г'рунті московськім мали приємність бачити вже защіпленим сус- пільности сей побожний страх перед князями і царями, як чимЬь надлюдським.
В християнізації суспільства в тіснійшім розумінню візантійські духовні та їх виученики найголовнішу увагу звертали на викоріненнє останків поганської віри та обряду,
38
на засвоєннє обряду християнського, на виконуваннє християнського богослужения, приписів що до посту, поміркованості! і законного подружа — в тих кругах людности, розуміється, які стояли в сфері впливів сеї державної церкви. На сучасну людину робить прикре вра- жіннє се завзяттє її до зверхньої форми, при далеко меншій увазі для питань християнської морали, гуманности й любови, котру первісна християнська доктрина висувала як підставу християнства.
Таж політика, ще безогляднійще прикладається до таких новонавернених варварів, як наші предки. Се «нове стадо Христове» не дуже годують догматикою. Як вищу, правдиву форму християнського життя, рекомендують йому «ангельський образ» і — чернецтво; від мирян же не вважають можливим вимагати богато понад зверхні докази їх покори «ігу Христовому»: дотримуваннє сакраментів, свят,
39
богослужения, посту і милостині — особливо для церков і монастирів.
Вимоги сі ставились не тільки задля спасения душі, але в імя громадського і політичного виховання також. Сею дорогою «нові люде» прилучались не тільки до «Христового стада», світової церкви, але й до громади культурних народів, виходили на рівень християнської суспільности, культурного пожиття і політичного доброго ладу, котрих законодавцем уважавсь «Новий Рим» — Царгород. Щоб зрозуміти імперативність сих вимог, мусимо їх рівняти не до нинішних церковних правил, в котрих нинішнє громадянство таке поблажливе, вважаючи становище супроти них приватною річю окремої людини. їх треба прирівняти до сучасних умов доброго тону, вихованости й культурности, котрим нинішня людина підпорядковується так абсолютно. Церковні вимоги тодішній людині ставила не тільки церква: їх ставила їй держава, і соціяльне становище, почуттє своєї гідности.
При тім деяке побажаннє нової релігії, нової моралі, мусіло бути таки в самім громадянстві, незалежно від політичної конюнктури, що висунула нову державну церкву. Родовий устрій, в котрім виросла стара мораль і релігія, упадав до решти, а з ним і вони тратили свої підстави. На його місце життє не давало чогось также конструктивного. Після безконечних, тяжких, грубих, крівавих усобиць, в котрих наростала Київська держава, відчувалась потреба в чімсь новім, моральнім і чистім, що відсвіжило б атмосферу і ублагороднило життє. В сам час приходила нова релігія з своєю проповідю царства не від миру сього, з ідеалами самовідречення й аскетизму. По реакції грубому матеріяліз- мови життя вона знаходила собі щирих адептів. Чернецтво приймається з великою симпатією. Князі і визначнійші бояре не тільки фундують монастирі, свідчачи тим свою прихильність новій культурі — її «останньому крикови», як тепер говориться. Між ними самими знаходяться люде, що кидають двір, богацтва, владу й ідуть у монастир на тяжке умертвленнє тіла, пости, безконечні молитви і безсонні
40
ночи. Ті, що зістаються в мирі, пописуються не тільки численністю і роскошею своїх дружин, служби, дворів, але й богатими жертвами церквам, монастирам, духовенству і нищим, більш того: взірцевим і пильним виконуваннєм нових обрядів. Одні відвідують монастирі, справляють там гойні пири, або гостять духовенство у себе; инші славляться своєю книжністю, очитаннєм у святім письмі, пильними молитвами, гострими
Я не буду спинятись на таких явищах як упорядкованнє подружа на канонічний взірець, котрого церква доходила вимагаючи церковного вінчання до повноправної жінки, а вінчаннє обставляючи рядом застережень; або більша здержливість супроти людського життя і здоровя (церковна мораль без сумніву значно обмежила поняттє допустимого убийства — напр. у відносинах до невільника). Можна взагалі сказати, що під її впливами чимало актів допустимих або індіферентних в очах старої моралі з користю для гуманности і соціяльности життя перейшло до категорії заборонених або ганебних. Варто оцінити її і з сього становища *. Але як головну зміну в релігійнім світогляді принесе-
і Не треба одначе й перебільшати гуманного змісту тодішнього церковного христіянства. Прінціп Мономахового поучения дітям: «Ні правого ні винного не вбивайте» — що раптом кидає таке симпатичне світло на тодішні моральні настрої, скорше треба звязати з традиціями старої передхристіянської морали — гуманности у відносинах до членів роду свого, ніж з візантійським церковним правом, що рекомендувало навіть, а не тільки що допускало і кару смерти і люті кари по тілу за переступи, котрі воно вважало особливо злочинними.
41
ну християнством взагалі (не тільки самою офіціяльною церквою!) я піднесу поняттє моральної відповідальносте такби сказати — морального білянсу людського життя, посмертної кари або заслуги відповідно до моральної суми його, яке стало на місці старого погляду, що посмертне життє являється простим продовженнєм сьогосвітнього, у всім йому анальогЧчним. Ідея посмертного воздаяния взагалі здобула цілий переворот в психіці тодішних людей, наповнивши їх уяву, а за тим і творчість масою нових образів і мотивів. Але я тут підношу саму ідею моральної оцінки людського життя, що не тратить свого значіння з матеріяль- ним його закінченнєм.
В звязку з сею ідеєю незвичайно плідною і далекосяг- лою в своїх дальших виводах, зявляється поняттє очищення й залагодження заподіяного лиха через покуту, що піддає релігійній мисли цілий ряд інтересних ідей.
Незвичайно важна була також ідея універсальнссти людства, звязана із згаданим поняттєм моральної оцінки людської діяльности. В родовім життю обєктом якого не- будь морального відношення вважається тільки член свого роду або роду з ним звязаного якимсь спеціяльним звяз- ком. Поняттє ж морального обовязку до кождої людини без ріжниці походження було великим дарунком християнства, і хоч релігійна виключність, як вище вказано, дуже його затісняла і викривляла, все таки дещо лишалося з нього.
Інтересно також, для оцінки морального впливу нової церкви на суспільність приглянутись, які питання й явища життя найбільш притягали увагу письменників, вихованих в сій церковній школі. Поза прославленнями Христової віри і того щастя, котрого доступила суспільність, замінивши ним своє старе поганство — аби се цінила і старалася ділом ' відповідати новій вірі — вони вдаряли на такі вади суспіль- ности, котрі здавались їм або найбільш ганебними, або може й найлекшими до направи. Перед усім се була «нечистота» у відносинах чоловіків і жінок: легкі розводи, пожиттє з невінчаними жінками, многоженність і конкубінат. Були
42
се, здається, найбільш популярні теми моралістичної пропо- віди і всюди звертались найсильнійші докори проповідників.
Дуже часто й енергійно виступали вони також против пянства, дійсно поширеного у вищих верствах.
Не так часта й гостра, але дуже цінна була боротьба з суворістю і немилосердністю в поводженню ріжних більших і меньших урядовців, а ще більше — просто в богатих відносинах до довжників, челяди і ріжних категорій залежних людей. Як против найтяжших злочинів виступають проповідники против занадто високих тодішних процентів, против гандльовання невільниками, перепродування їх за вищу ціну або вимагання високих сум від тих, що хотіли викупитись на свободу.