Згори вниз. Книга страхів
Шрифт:
Тодор був взутий у черевики, які йому пошив його син.
Черевики залишали на снігу великі грубі дерматинові сліди.
Тодора боліло в поясниці, паморочилося в голові, час від часу терпли руки і ноги. Він зупинився біля якогось дерева перепочити і подумав, що міг би зупинитися взагалі. Десь попереду Тодора, попереду вівчарок, захлинаючись від страху і політичного переконання, втікав його, Тодорів, найбільший ворог.
– Ну, біжи! Біжи!
– щосили закричав Тодор.
– Ти будеш першим, кому вдалося втекти від мене!
Захоплені раптовим Тодоровим криком вівчарки перестали гарчати і зупинились.
Втікач зупинився також.
При місячному світлі їх було добре видно згори: втікач, Тодор і четверо оскаженілих собак поміж ними. Собаки водили головами від одного до іншого.
Для них не було господарів і не було ворогів.
Для них був лише той, хто хоче втекти.
Вони загарчали, кинулися назад до Тодора і вмить перегризли йому горло.
Цвєтка і її я
Коли я народилась, їй було шість років і вона варила свій перший бульйон.
Мама лежала в пологовому будинку. Тато вже тиждень їв смажені яйця і консерви. Не мився, не змінював шкарпетки, не розстеляв ліжко, а спав просто в кріслі перед телевізором. Цвєтка ходила у свій дитячий садок і розповідала всім, що мама поїхала в Угорщину купувати їй модну зимову куртку.
Був квітень.
Цвєтка вийняла з холодильника куряче стегенце і варила бульйон. Вона могла би ще зготувати пельмені, могла би помити тата, попрати йому одяг, могла би накричати на нього, як це робила мама, могла би вдягнути мамину нічну сорочку і лягти з татом в їхнє з мамою подружнє ложе.
Вечорами вона ходила з татом у спортзал на тренування кунг-фу і годинами, поки тато спарингувався в сусідньому залі, бренькала на піаніно собачий вальс.
Вона ще не діставала до газової плитки настільки, щоб оволодіти нею, і підкладала собі табуретку. Одягнула мамин фартушок. Вкинула в каструлю весь запас сушеного кропу. Не пересолила. Взагалі не солила. Варила куряче стегенце без найменшого співчуття. Вона могла би холоднокровно відрізати коропу голову і посмажити його з яйцем на маленькому-маленькому вогні. Без найменшого співчуття. Як це завжди робила мама.
– Що ми будемо нині їсти?
– спитав тато.
– Бульйон.
Тато зовсім не здивувався. Він думав, що хист до кулінарії в жінок проявляється з першого дня народження.
– В тебе смердять ноги, - сказала Цвєтка.
– Дай мені спокій з ногами.
– Піди помий руки і ноги.
– Ти ще гірша як твоя мама.
– Я не гірша. Я така сама.
Потім вони вдвох стояли під вікнами пологового будинку, за руку, як тато і донька, щасливі і усміхнені. Мама показувала
– Бульйон!
– кричала Цвєтка, але мама не розуміла.
– Скажи їй, що ми їли бульйон!
Тато вже зібрався повертатися додому.
– Скажи, що ми їли бульйон!
– наполягала Цвєтка.
– Ну чого не хочеш сказати їй правду?!
– Хіба це так важливо?
– Це дуже важливо. Ми їли бульйон, і мама має знати!
– Їй зараз інших проблем вистачає…
– Бульйон - це не проблема.
– …вона народила тобі ляльку. Як ти її назвеш?
Цвєтка ні на хвилину не завагалась. Вона знала моє
ім'я ще до мого народження.
– Мітла!
Вона була худенька і чорноволоса, завжди в міні-спідничках, в елегантних черевичках на підборах середньої висоти. Вона фарбувала очі і губи в яскраві кольори і носила великі обвислі сережки у формі грона винограду.
Коли мені було шість років, я вважала її найпрекраснішою дівчиною на світі.
Ми спали в одній кімнаті: Цвєтка на розкладному дивані, я - в дитячому ліжечку зі знятою решіткою.
Як тільки починало темніти, я переносила свою подушку на її диван і клала поруч з її подушкою, але так, щоб Цвєтка цього не бачила і не встигла мені заборонити. Коли вона роздягалась і лягала спати, я вже була там - на краєчку її дивана, вкрита ковдрою з головою, згорнута калачиком, щоб займати якомога менше місця і якомога менше її роздратувати. Деколи Цвєтка криками і скандалом повертала мене назад, деколи була добра і поблажлива.
Її доброта ховала в собі небезпеку. Цвєтка завдавала удару в момент, коли я найменше його сподівалась.
– В тебе гарні губи, - казала мені Цвєтка, коли ми поруч лежали в темряві і чекали на сон.
– Кращі, ніж у мене.
Мене розпирало від гордості, і я, беззахисне звірятко з кращими ніж у неї губами, починала хотіти більшого.
– І волосся у мене краще, ніж у тебе. Товстіше. Не таке рідке.
Цвєтка мовчала.
– І нігті. Твердіші ніж у тебе. Мають кращу форму…
Цвєтка мовчала. Я поспіхом перебирала в умі кожен свій орган і визначала, який з них вартий уваги. Поки є добра нагода відзначитись.
– Але вся я краща за всю тебе, - спокійно відрубувала Цвєтка і відверталася в інший бік, щоб заснути.
– Я знаю, де ти ховаєш від мами щоденник, - погрозливо, заради помсти, кілька разів шепотіла я, і горло моє, як акваріум, заповнювалось сльозами.
Цвєтка мовчала. Вдавала, що спить.
Вона ніколи не піддавалась на шантаж.
<