Знайти і затримати
Шрифт:
– Кого я бачу! – нарешті збуджено вигукнув Шакула. – Оце так зустріч!
– Хто… хто там? Хтось іще прийшов? – промимрив заплющений Філон. – Відійди, Шакуло.
Шакула поступився, і Філон відкрив очі – смикнувся, наче хотів звестися, а Клава затулила лице руками.
– Клавка… – прошепотів Філон і перевів погляд на Максима.
І я, і Юрій розгублено стояли збоку й чекали, що ж воно далі буде.
– Ти їх знаєш, Клаво? – підозріло поцікавився Максим.
– Знаю… – затинаючись, відповіла вона й пішла до колоди, сіла
Максим насуплено зиркав на неї, чекав пояснення. Клава мовчала.
– Ворушись, Філоне, ворушись! – заметушився Шакула, нетерпляче затупцював коло товариша. – Потім з'ясуєте свої стосунки. Де сумка?
Клава прийняла долоні й знічено подивилася на Філона.
– Що, думала, вже капут мені? Ні, я ще з тобою побалакаю, – зловтішно сказав їй Філон і до Юрія – Нагнись, друзяко, кілька слів…
Юрко нагнувся, і він щось зашепотів йому на вухо. Максим знервовано кусав губи. Я здогадалась, що існував якийсь зв'язок між Клавкою і Філоном. Макс, напевне, теж зрозумів і переживав, не знаючи, що робити. Ох і вклепалася Клавка! Тепер не задиратиме носа. І чи Макс простить їй? А вона, мабуть, не розповіла йому про свої стосунки з отим… Якісь вони неприємні, щось у них мені не подобалось.
Юрій пішов у ліс. Шакула пильно стежив за ним. Максим стояв посеред галявини, непривітно позирав на Клавку й більше не наважувався ні про що питати її; а може, вирішив поговорити з нею опісля. Біля грубого ясена Юрко нахилився й рушив назад. У руках він тримав старий рогозяний кошик. Шакула, побачивши його, тихо вишкірився, подався вперед, мов приготувався до стрибка.
– Швидше, друзяко, швидше! – заквапив Юрка Філон. І тільки він підійшов до них, як Шакула вчепився у кошик, потяг його до себе, але Юрко не відпустив.
– Ти чого? Чого?… – спантеличено проказав. – Він просив віддати тільки йому.
– Шакуло, не чіпай! – намагався звестися Філон. – Не чіпай!
– Пусти, кажу, – сичав Шакула, шарпаючи кошик. – Пусти, а то пошкодуєш. Пусти…
Набагато дужчому, Шакулі увірвався терпець, він щосили смикнув до себе кошик, і з нього випали чорні туфлі й великий паперовий згорток. Згорток розсунувся, і ми пороззявляли роти від здивування… На газеті лежала добряча купа грошей. Філон, скориставшись із загального сум'яття, підповз до грошей і почав хапливо згрібати їх до себе, запихати в кошик… Шакула обвів нас усіх страшним поглядом, аж у мене затерпли поги.
– Наші вони, наші… – белькотів Філон, пожадливо горнучи до себе гроші. – Своїм горбом заробили… вколювали на Півночі.
Шакула мовчав, зловісно спостерігав за нами, ніби боявся, щоб ми не кинулись до кошика.
– Клаво, що це за хлопці? Де вони працюють? Справді на Півночі? – Я пішла до неї. – Чому ти мовчиш?
А вона мов скам'яніла: сиділа з широко розплющеними, наче скляними очима й нічого не бачила, не чула. Лише знекровлені губи посіпувались… А тим часом Філон зібрав гроші й сховав кошик у себе за спиною.
– Зараз вони нам скажуть…
Юрко теж зробив крок. Шакула люто ошкірився, стрибнув убік і спритно вихопив з кишені ножа. На лезі заграли сонячні блискітки. У мене похололо в грудях і ніби одібрало мову. Максим і Юрій, мов заворожені, дивилися на ніж.
– А це ви бачили, щиглики? – засичав Шакула. – Ну, іди, іди, хто хоробрий.
– Шакула! – крикнула Клава, аж у мене мороз побіг по спині.
Юрій наче прокинувся від того крику й метнувся назад, вхопив дрючка, на якого спирався Філон.
– Шакуло, бий їх! Ріж! Ріж! – раптом істерично з волав Філон.
Юрій замахнувся дрючком, а Максим пригнувся, мабуть, приготувався кинутись Шакулі під. ноги, коли той зненацька вихопив з-під сорочки чорний пістолет і, впевнений у своїй силі, зареготав. Я так і сіла. А хлопці наче остовпіли. Навіть Філон вибалушився на пістолет. Я – ні жива ні мертва, лише подумки приказувала: мамо, мамусю, рятуй мене…
– Ану докупи! – грізно наказав Шакула, з лиховісним усміхом граючи ножем і пістолетом. – Буду стріляти! Очкастий, кидай дрючок, а то зроблю калікою! І ти, штиблет, сідай!
– У тебе шпалер! – крикнув Філон. – Звідки?
Шакула не відповів. Юрій стискав дрючок, аж побіліли пальці. Клава скочила з колоди й метнулася до Юрія і Максима, взяла їх за руки й потягла за собою.
– Сідайте, сідайте… – злякано лементіла. – Він може… Ви його не знаєте…
Хлопці подалися за Клавою і сіли на колоді. На них переможно дивився Шакула. Ми ще не могли тверезо осмислити, в яку халепу втрапили. Шакула, ліньки похитуючись, підступив до Максима й приставив ножа до горла.
– Не рипайся, Максику, зі мною жарти погані. Заводь, повезеш нас. Ферштейн?
– Я… я не повезу.
– Полоскочи йому селезінку, – підказав Філон.
Шакула злегка натис на ніж, і на шкірі виступила цятка крові. Сполотнілий Максим відхилив голову, лапнув себе за шию, побачив на пальцях кров і аж захитався…
– Ага, не подобається, – зловтішався Шакула. – Ну! І ти, Маринко, поїдеш.
– Не їдьте! Не їдьте! – закричав Юрій.
Я чула, як йому пошепки мовила Клава:
– Мовчи, Юро, вони завезуть, а потім у міліцію…
Максим і я звелися, рушили до мотоциклів. Ноги у мене ніби ватяні. Я… я боялася, щоб раптом Макс не дременув, бо тоді… тоді вистрілить у мене. Шакула однією рукою допомагав піднятися Філону і водночас пильнував кожний наш крок і порух, тримаючи пістолет напоготові. Філон ступив і присів, заойкав.
– Не можу, – опустився на землю. – Не втримаюсь…
– Ша, не розпускай нюні, щось придумаю, – і Шакула наказав нам: – Ану, назад! Докупи!
Ми вернулися до своїх, сіли на колоду. Шакула нахилився до Філона. Той щось йому зашепотів, а потім Шакула почав оглядати його ногу. Нараз вхопив за ступню й різко смикнув, аж Філон заверещав.