І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько. (Кн. 4)
Шрифт:
Він просто не міг казати правду Муфтикові. Адже не міг просто так розповісти, що Півчеревичок почав вважати Муфтика вовчим вихованцем і через це вирішив покинути їх. Це завдало б Муфтикові страшного удару.
— А потім? — збуджено вимагав Муфтик.
— Потім ми розійшлися.
У голосі Мохобородька звучав чужий тон, який насторожив Муфтика. Його занепокоєння не минало, а ще більше зросло.
— Чому ви розійшлися?
— Тому, що… Мохобородько підшукував
— прошу тебе! — вигукнув Муфтик. — Не приховуй від мене нічого! Моє серце віщує зле, і від невідомості просто божеволію.
— Коли ми розійшлися, принаймні Півчеревичок був при здоров'ї, — Мохобородько намагався вгамувати Муфтика.
— А чому ж ви розійшлися? — повторив Муфтик своє запитання.
Мохобородькові стало не по собі.
— Їдьмо далі, — безпорадно кинув він. — Це мудрована річ, яку я, власне, й сам до пуття не збагну.
Муфтик дав газ, але на його серці, як і раніше, лежав камінь. Як це можливо, що Мохобородько й Півчеревичок полишили одне одного і самі не розуміють цього до пуття? Тут щось темне…
По хвилі Муфтик почав сигналити з фургончика.
— Немає рації тутукати, — сказав Мохобородько. — Я не вірю, що Півчеревичок поблизу.
— Де ж тоді він? — пригнічено запитав Муфтик. — Куди він пішов? Що сталося? Адже я бачу, що ти від мене щось приховуєш!
Мохобородько зітхнув. Нарешті він зрозумів, що не може так мучити Муфтика. Певна річ, невідомість справді може пригнічувати більше, ніж найгірша правда.
І він сказав:
— Півчеревичок пішов до моря один. Він полишив нас.
— Як?! — вибухнув Муфтик.
Цієї миті він остаточно втратив рівновагу й через це, випустивши кермо, ще більше дав газу.
— Що ти сказав?! — знову скрикнув він.
І тут сталося страшне.
Неначе божевільний звір, авто на повній швидкості звернуло з дороги. Мотор мало не розсипався. Кущі тріщали. Все навколо двигтіло.
— Прошу вибачити, — мовив тихо Муфтик.
Диво дивне, але саме переляк повернув кумедному чоловічкові душевну рівновагу.
— Прошу вибачити, — повторив Муфтик. — Але те, що ти сказав…
Мохобородько урвав його:
— Не варто пояснювати. Я розумію.
— Треба здати назад, — виснував Муфтик. На щастя, мотор не вийшов з ладу. Муфтик хотів від'їхати назад. Та ба, фургончик і не рухався з місця. Лише колеса заоберталися — і все. Тоді Муфтик спробував їхати вперед. Сталося те саме. Було ясно, що сила мотора не зрушить машину з місця.
— Я піду й підпихну, — запропонував Мохобородько.
Муфтик був стурбований не на жарт.
— Певне, тільки це не допоможе, — кивнув він
Та ледве Мохобородько ковзнув поглядом по дверцятах, збагнув: передні відчинити неможливо! Дверцята затисло між стовбурів.
А втім, слава Богові, був ще один вихід. Мохобородько метнувся до задніх дверцят. Натиснув на ручку. Але й вони не відчинялись. Очевидячки, авто, звертаючи з дороги, так струсонуло, що замок дверцят зіпсувався. Мохобородько наліг плечем. Тиснув на дверцята скільки мав сили. Марно.
— Ти спробуй опустити якусь шибку, —порадив Муфтик.
Мохобородько послухався. І знову нічого не вийшло! Річ у тому, що стіни у фургончику біля вікон були вельми нерівні, подекуди наче скарлючені. Ось чому шибки наглухо заклинило.
— Треба розбити вітрове скло, — запропонував Мохобородько.
Муфтик заперечливо поводив головою. — Нічогісінько не вийде. Усі шибки з небиткого скла. Та, на щастя, в мене є гарне свердло, яким ми спокійнесенько висвердлимося з полону жерстяних стін авто.
Муфтик почав негайно нишпорити в інструментальній скриньці, але по хвилі стривожено вигукнув:
— Немає! Зникло!
Невдовзі Мохобородьку пригадалося: за допомогою цього свердла Півчеревичок виготовляв собі панцир. Для захисту від сіроманців…
Муфтикові пригадалося свердло, об яке він боляче перечепився. Ясно. Півчеревичок забув свердло долі, ось таке просте пояснення. І тоді Муфтиків погляд упав туди, де звично стояв молочний бідон із водою про запас. Зараз посудини не було. З неї Півчеревичок змайстрував собі лати…
— Так що свердла у нас немає, — спохмурнів Муфтик. — І окрім цього, ми не маємо й краплини води.
Тепер обом стало ясно, в якому незавидному становищі вони опинилися. Не зоставалося нічого іншого, як чекати й сподіватися, що якийсь випадковий мандрівник зарадить їхній біді. Час од часу можуть тутукати, це ж бо зараз найдоцільніше.
Муфтик і Мохобородько поглянули одне на одного. Яке лихо! Яке жахливе нещастя!
СМЕРТЬ СТУКАЄ У ВІКНО
— У мене в горлі пеком пече, — пожалівся Муфтик. — А води немає ні крапельки.
А Мохобородько сказав:
— Моя борода без води настільки висохла, що стала ламкою, і будь-якої миті обсиплеться долі.
Окрім цього, висушену бороду голодні кумедні чоловічки об’їли настільки, що в ній залишилося всього-на-всього чотири брусничини. Мохобородько зірвав дві ягідки й одну запропонував Муфтикові.
— Залишилося ще дві, — зауважив він. —Кожному по одній.