Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
— Зрозуміло. — Здавалося, Келен не знаходить задоволення в жартиках Кари. — І довго я була відсутня?
— Майже два дні. І я чекаю, що ти мені розповіси, як тобі вдалося прослизнути повз стражників біля мосту.
— Був снігопад. Вони мене не помітили. По обличчю Кари було видно, що вона цьому не повірила. Вона знову якось дивно подивилася на Келен.
— І ти вбила жінку-відьму?
— Ні. — Келен не хотіла говорити на цю тему. — Чим займався Річард у мою відсутність?
— Ну, спочатку він попросив Сильфіду відвезти його до Храму Вітрів, але вона сказала, що не
— Він вирушив туди? — Келен схопила Кару за руку. — І що він знайшов?
— Нічого. Він сказав, що Храм Вітрів був там колись, але тепер його немає.
Келен відпустила руку Кари.
— Він поїхав на гору Кіммермосст і вже повернувся?
— Ти ж знаєш Магістра Рала: якщо він вб'є собі щось у голову, то перетворюється на ураган. Солдати, які їздили з ним, зовсім виснажені. Вони кажуть, що скакали майже всю ніч. Магістр Рал чекав, що ти повернешся вчора ввечері, і хотів теж до цього часу бути в палаці. Коли ти не повернулася, він дуже мучився, але тим не менш не пустився за тобою. Всякий раз, коли йому приходила в голову така думка, він перечитував того листа і, замість того щоб відправитися за тобою, знову починав ходити вперед-назад.
— Мабуть, лист було зайво суворим, — опустила очі, промовила Келен.
— Магістр Рал показав його мені. — Лице Кари було непроникним. — Іноді необхідно пригрозити чоловікові, щоб він не думав, ніби тільки він має право всім вказувати, що треба робити.
— Я йому не загрожувала. — Келен подумала, що сказала це занадто жалібним тоном.
Якусь мить Кара дивилася їй прямо в очі.
— Напевно, так. Стілець, напевно, дійсно дав привід Магістрові Ралу.
— Я зробила те, що повинна була зробити. Річард повинен був це зрозуміти.
Мабуть, мені краще піти і все йому пояснити.
Кара махнула рукою в бік дверей.
— Ви з ним розминулися. Він був тут недавно.
— Він приходив дізнатися, чи не повернулася я? Він, напевно, дуже стривожений.
— Бердіна розповіла йому про книгу, яку ти шукала. Він її знайшов.
Келен в подиві закліпала.
— Він знайшов її? Але ми ж все перерили. Її там не було. Як же йому вдалося її відшукати?
— Він відправився в місце, яке назвав анклавом Першого Чарівника, і там знайшов цю книгу. — У Келен відвисла щелепа.
— Він увійшов туди? Він увійшов в анклав Першого Чарівника? Один, без мене? Йому не можна було цього робити! Анклав — небезпечне місце!
— Справді? — Кара схрестила на грудях руки. — І звичайно, тобі ніколи не прийде в голову така дурість, як відправитися в одній в якесь небезпечне місце. Ти повинна зробити догану Магістрові Ралу за настільки необачну поведінку і привести в приклад власну розсудливість.
Раптово Келен все зрозуміла. Річард виконав її прохання і не пустився за нею навздогін, але Кара вирішила ризикнути. Навіть притому що вона не любила магію, Кара намагалася наздогнати Келен, щоб її захистити.
— Кара, — лагідним голосом сказала Келен, — прости, що я тебе обманула.
Кара байдуже знизала плечима.
— Я всього лише охоронець. Ти мені нічим не зобов'язана.
— Ні, зобов'язана.
Ти нас захищаєш, але ти — щось більше. Я вважаю тебе своєю подругою. Ти — сестра по ейджу. Я повинна була попередити тебе, але боялася, що ти станеш мене відмовляти, і Річард розсердиться на тебе за те, що ти мене не зупинила. Мені цього зовсім не хотілося.
Кара нічого не сказала. Келен знову порушила ніякове мовчання:
— Кара, прости. Я обдурила тебе. Ти сестра по ейджу; я повинна була довірити тобі свою таємницю. Будь ласка, Кара, я була не права. Прости мене, я тебе благаю!
Посмішка нарешті освітила обличчя Кари.
— Ми сестри по ейджу. Я прощаю тебе. — Келен теж видавила з себе слабку усмішку.
— Як ти думаєш, Річард зрозуміє? — Кара скорчила здивовану пику.
— Ну, його вмовити тобі буде куди простіше. Не так уже важко змусити чоловіка перестати хмуритися.
— Мені шкода тільки, що я не принесла з собою гарних новин і не зможу змусити його посміхнутися. — У дверях Келен зупинилася. — А що робила Надін, поки мене не було?
— Ну, я в основному стерегла тут Сильфіду, але бачила, як Надін роздавала служницям трави, які можуть допомогти уникнути зараження. Ще вона допомагала Дрефану. Магістр Рал попросив її піти до травників і упевнитися, що вони не обманюють людей. Місто наповнене шарлатанами. Одним словом, і вона, і Магістр Рал були дуже зайняті, щоб зустрічатися наодинці, якщо ти питаєш мене про це.
Келен постукала пальцем по одвірка.
— Спасибі, Кара. — Вона подивилася в сині очі Морд-Сіт. — Тут водяться щури. Як ти з цим справляєшся?
— Є речі куди гірші, ніж щури.
— Дійсно, є, — прошепотіла Келен.
48
Було вже пізно, і в темряві люди на вулицях не впізнавали її. Та й хто б вирішив, що Мати-сповідниця буде бігати по місту без звичайного ескорту?
Як і говорила Кара, всюди снували дрібні торгаші. Одні закликали купувати у них зілля, щоб відганяти чуму або вилікувати близьких, якщо ті вже захворіли. Інші прогулювалися вулицями з лотками, на яких купами були навалені магічні амулети проти чуми. Келен пам'ятала їх лиця: ті ж самі лоточники зовсім недавно пропонували ті ж самі амулети тим, хто бажав знайти чоловіка або дружину чи наставити на шлях істинний невірного чоловіка. Баби продавали дерев'яні дощечки, що з гарантією захищають від чуми, якщо їх повісити над дверима.
Келен з радістю наказала б армії очистити місто від шарлатанів, але розуміла, що таке втручання викличе бурхливий протест з боку покупців. Вона добре уявляла собі, як після цього на всіх кутах почнуть горлати про володарів, які хочуть згноїти чесних трудівників. Келен дивувалася, чому люди завжди впевнені в тому, що тим, хто стоїть при владі неодмінно вигідно, щоб вони вмирали, і цю оману не в змозі були розсіяти ні очевидність, ні здоровий глузд.
Крім того, якщо б Келен наказала припинити продаж цих «ліків», ними б почали торгувати з-під поли за більш високу ціну.