Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Уяви, що моя магія діє швидше думки. Як ти вважаєш? Чи не здається тобі, що я можу захопити і тебе разом з Марлін?
— Два розуми в одному? — Хмикнув він. — Сумніваюся, дорогенька.
— Подивимося. Сподіваюся, тебе я теж дістану. Сподіваюся, ми покінчимо з війною і Імперським Орденом прямо тут і зараз.
— Дорогенькаа, ти дуже дурна! Людині судилося звільнити світ від кайданів магії.
Навіть якщо ти зумієш вбити мене тут і зараз — а це тобі не вдасться, — ти не покінчити з Орденом. Він переживе будь-яку людину, навіть мене, тому що це
— І ти справді думаєш, ніби я повірю, що ти робиш все це не заради себе самого? Та ти просто прагнеш влади!
— Аж ніяк. Я насолоджуюся владою. Але насправді я всього лише осідлав коня, який уже мчав щодуху. І він вас затопче. Ти дурепа, яка чіпляється за вмираючу магію чарівництва.
— Дурепа, яка тримає тебе за горлянку. Великий Джеган, що проголошує, що бажає тільки перемоги людини над магією, сам раз у раз вдається до цієї самої магії!
— Поки що. Але коли магія помре, я стану просто людиною у якої вистачить відваги і сили правити. Без магії.
Келен захлеснула скажена лють. Ця людина наказала убити тисячі ні в чому не винних людей. Кат Ебініса, І тепер він збирається поневолити весь світ.
Він хоче вбити Річарда.
У тиші її розуму, в серцевині її чарівної сили не було ні холоду, ні втоми, ні страху. В її розпорядженні було скільки завгодно часу. Джеган не робив спроб вирватися — втім, навіть якби він спробував, нічого б не зміг… Він в її владі.
Келен зробила те, що робила сотні разів, — звільнила свою силу.
На якийсь невловимий проміжок часу вона відчула щось інше.
Опір там, де його ніколи раніше не було. Стіна.
Як розпечена сталь прорізає скло, магія Келен проламала стіну.
І розтрощила розум Марліна.
Грянув беззвучний грім.
Камені здригнулися. Келен і Марліна накрила стіна кам'яної крихти і водяного пилу. Надін, яка виявилася занадто близько від сплеску магії сповідниці, закричала від болю.
Щелепа Марліна безвольно відвалилася. Як тільки магія сповідниці руйнує розум людини, той стає її рабом і потребує її наказах.
Втім, Марлін уникнув цієї долі.
З його вух і носа хлинула кров. Голова впала на плече. Мертві очі втупилися в порожнечу.
Келен відпустила його шию; тіло Марліна ковзнуло в пролом і полетіло на камені вниз. Келен знала: вона майже дістала Джегана, але все ж не змогла. Соноходець випередив магію сповідниці.
До неї нахилилася Надін:
— Хапайся за мою руку! Я не можу триматися за камінь вічно!
Келен вчепилася за її руку. Після магічного удару навіть Келен, Мати-сповідниця і, можливо, наймогутніша з усіх, що існували коли-небудь сповідниць, могла тільки через кілька годин знову користуватися своїм чарівництвом. А на те, щоб відновити фізичні сили, часу було потрібно ще більше. Вона була зовсім виснажена і більше не в змозі боротися з течією. Якби не Надін, вона б уже відправилася слідом за Марліном.
За допомогою Надін Келен дісталася до каменів. Тремтячи від холоду, вони повилазили з води.
Від пережитого
— Я не торкалась його, коли ти звільнила свою магію, але мені здалося, що в мене тріщать всі кістки. Зі мною… Адже мені твоя магія нічого не зробила, так? Я не помру?
— Не помреш, — заспокоїла її Келен. — Тобі було боляче, бо ти була занадто близько, от і все. От якби ти його торкалася, було б набагато гірше.
Тобі прийшов би кінець.
Надін мовчки кивнула. Келен обняла її і пошепки подякувала. Надін посміхнулася крізь сльози.
— Нам треба повернутися до Кари, — сказала Келен. — І ми повинні поспішити.
— Як? Факела у нас більше немає. Назовні не вийти, а якщо підемо тією дорогою, якою прийшли, то заблукаємо в темряві. Треба дочекатися солдатів зі смолоскипами.
— Немає нічого неможливого, — втомлено кинула Келен. — Ми весь час згортали направо, так що тепер будемо триматися лівою рукою за стіну і виберемося.
Надін тицьнула пальцем у темряву тунелю.
— Може, це спрацює в коридорах, але у водостоку ми заплуталися. Ми ні за що не знайдемо вхід.
— Вода в середині тунелю шумить інакше. Ти не помітила? Я пам'ятаю цей звук.
Треба спробувати. Кар потрібна допомога. Надін якийсь час дивилася на неї, потім кивнула:
— Гаразд. Тільки почекай трохи. — Вона відірвала смужку від Подолу сукні і якомога тугіше перев'язала Келен рану в плечі. — Пішли! І старайся менше рухати рукою, поки я не зможу зашити тобі рану і не накладу припарку.
12
Назад вони добиралися убивчо повільно. Єдиною втіхою під час цієї подорожі у темряві по склизкому камінню по щиколотку в крижаній воді було те, що тепер уже не доводилося боятися, що з води вискочить Марлін.
Почувши, що шум води змінився, Келен простягла руку Надін і, намацавши ногою камінь в середині тунелю, перейшла на іншу сторону, і вони опинилися в коридорі.
На півдорозі їм зустрівся загін солдатів з факелами, і далі вони йшли при світлі. У Келен не було в голові жодної думки. Їй були потрібні неймовірні зусилля, щоб хоча б просто переставляти ноги. Більше всього на світі їй хотілося лягти, нехай навіть на ці холодні мокрі камені.
В коридорі біля ями юрмилися похмурі солдати зі зброєю напоготів. Мечі та сокири як і раніше стирчали зі стін, і Келен сумнівалася, що навіть магія допоможе витягти їх звідти. Мертвих і поранених забрали, але на підлозі залишилися калюжі крові.
З колодязя не долинало ні звуку.
Назустріч Келен вийшов капітан Харріс.
— Хто-небудь спускався на допомогу до неї, капітан?
— Ні, Мати-сповідниця.
Він навіть не став робити вигляд, що йому соромно. Д'харіанці бояться магії і не соромляться в цьому зізнаватися. Боротися з нею — справа Магістра Рала, а вони билися тільки сталлю проти сталі. І все тут.