Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

Гірше того, він не був повністю впевнений, що, пощадивши Кару, не скоїв помилки.

Річард взяв її за підборіддя.

— Меч Істини зробив свій вибір. Він залишив тебе в живих, дав тобі можливість виправитися. І ти повинна змиритися з його рішенням.

— Так, Магістр Рал, — кивнула Кара.

Річард допоміг їй піднятися. Він сам ледве тримався на ногах і сумнівався, що на її місці зміг би встати з такою легкістю.

— Надалі цього не повториться. Магістр Рал. На мить Річард притиснув її голову до свого плеча — зробив те, що йому

дуже хотілося зробити. Вона вдячно обвила його шию руками.

— Тільки цього я і прошу. Кара. — Вона пішла до дверей, але Річард окликнув її.

Кара обернулася.

— Але ти як і раніше повинна понести покарання. Вона опустила очі:

— Так, Магістр Рал.

— Завтра після обіду. Ти будеш вчитися годувати бурундуків.

Кара підвела голову.

— Магістр Рал?

— Ти хочеш годувати бурундуків?

— Ні, Магістр Рал!

— Значить, це послужить для тебе покаранням. І візьмеш з собою Берліну та Раїну, Їм теж не зашкодить невелика екзекуція.

Закривши за Карою двері, Річард притулився до неї спиною і заплющив очі.

Лють меча поглинула його гнів. Він відчував себе спустошеним і слабким. Його так трясло, що він ледь стояв на ногах.

Згадавши вираз очей Кари, коли меч летів на неї, Річард відчув нудоту. Він сам був готовий до того, що в наступну мить бризне фонтан крові. Крові Кари. Людини, яка йому дорога.

Він зробив те, що повинен був зробити. Заради того, щоб врятувати їй життя. Але якою ціною?

Пророцтво дзвеніло у нього в голові, і в нападі раптового жаху він в холодному поту впав на коліна.

Його нудило.

15

Солдати, яких Річард розставив в коридорах біля покоїв Матері-сповідниці, вітали його ударами кулака в груди. Річард неуважно відповідав на салют і швидко проходив повз. Золотий плащ майорів у нього за спиною. Солдати схрестили списи перед трьома Морд-Сіт і Докасом з Іганом, які слідували за ним на чималій відстані. Виставляючи охорону, Річард дав солдатам дуже короткий список людей, яких можна сюди пропускати. П'ятеро його особистих охоронців в нього не входили.

Озирнувшись, Річард побачив в руках Морд-Сіт ейджі. Він зустрівся поглядом з Карою, і три жінки неохоче випустили зброю.

П'ятеро особистих охоронців Магістра Рала наважилися знову кинути виклик своєму панові і організували перед солдатами власний пост. Підкоряючись сигналу Кари, Раїна з Докасом зникли в коридорі. Можна було не сумніватися, що вона відправила їх шукати шлях в обхід стражників.

Звернувши в коридор, що веде до кімнаті Келен, Річард побачив Надін, яка сиділа на скромному стільці біля стінки, заклавши ногу на ногу. Вона хитала вільною ногою, як дитина, яка нудьгує та мріє вирватися на вулицю пограти з друзями. Побачивши Річарда, вона миттєво підскочила.

Надін виглядала чистенькою і свіжою. Її густе волосся блищали. Річард підняв

брову: плаття облягало її щільніше, ніж напередодні, і підкреслювало фігуру набагато ефектніше. Але сукня на ній була та ж, що і вчора. Чи, можливо, йому привиділося. Але це нагадало йому про ті часи, коли…

Вона радісно посміхнулася йому, але при вигляді виразу його обличчя її радість швидко розтанула. Коли Річард зупинився перед нею, вона відступила до стіни.

— Річард… — Їхні погляди зустрілися. — Доброго ранку. Я чула, що ти вже повернувся. Я… — Вона кивнула на двері в кімнату Келен — це був явний привід, щоб відвести погляд, — я прийшла дізнатися, як себе почуває Мати-сповідниця.

Мені… мені потрібно змінити їй припарку. Я чекала, коли вона прокинеться, і…

— Келен сказала мені, що ти їй допомогла. Спасибі, Надін. Я ціную це більше, ніж ти думаєш. Вона знизала плечима:

— Ми ж з тобою земляки. — Повисло важке мовчання. Нарешті Надін порушила його:

— Томмі і худа Рита Веллінгтон одружилися.

Річард дивився на її схилену голову.

— По-моєму, все до цього йшло. Так хотіли їх батьки. — Надін не піднімала голови.

— Він її весь час б'є. Мені не раз доводилося ставити їй припарки і давати трави, коли він бив її до… Ну, ти розумієш… До кровотечі знизу. А всі кажуть, що це їх не стосується, і роблять вигляд, що нічого не знають.

Річард не розумів, до чого вона все це говорить. Не поїде ж він у Вестланд вправляти мізки Томмі Ланкастеру!

— Врешті-решт її брати не витримають і проломлять йому голову, — сказав він.

Надін як і раніше не піднімала голови. — На її місці могла опинитися я. Вона відкашлялася. І тоді б він бив мене. Я перед тобою в боргу, Річард.

До того ж ти — мій земляк… Я просто хотіла тобі допомогти. — Вона знову знизала плечима. — Келен дуже добра. Інша жінка на її місці… І вона така красива… Не те що я.

— Я ніколи не думав, ніби ти мені щось винна, Надін. Я б зробив те ж саме, будь тоді на твоєму місці хтось інший. Але я щиро вдячний тобі за те, що ти допомогла Келен.

— Ну так. З мого боку було нерозумно було думати, ніби ти тоді втрутився, тому що…

Вона готова була от-от вибухнути слізьми, і Річард зрозумів, що поводиться неправильно. Він ласкаво поклав їй руку на плече.

— Надін, ти теж красива жінка. — Вона глянула на нього з боязкою посмішкою.

— Ти правда вважаєш мене красивою? — Вона пригладила сукню на стегнах.

— На святі Середини літа я не танцював з тобою тому, що ти залишалася все тією ж ніяковіючою дитиною, Надін.

Вона зніяковіло накручувала на палець пасмо волосся.

— А мені подобалося з тобою танцювати. Знаєш, я вишила ініціали «Н. С.» на своєму посагу Надін Сайфер.

— Мені дуже шкода, Надін. Майкл мертвий.

Вона спохмурніла:

— Майкл? Ні, він тут ні при чому. Я мала на увазі тебе. Річард вирішив, що розмова зайшла занадто далеко. У нього вистачає інших турбот.