Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Потім Дрефан опустився на коліна і поклонився.
— Магістр Рал веде нас, Магістр Рал наставляє нас, Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму наше спасіння. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.
Келен помітила, що охоронці Річарда за звичкою мало теж не встали на коліна, щоб вимовити слова посвяти. Їй не раз доводилося бачити цю церемонію. Вона стояла поруч з Річардом, коли сестри Світла клялися йому у вірності. Річард розповідав, що, коли при владі був Даркен Рал, в д'харіанському Народному Палаці люди двічі на день збиралися
Дрефан піднявся і встав у вільній, повної гідності позі. На ньому була біла, відкрита на грудях сорочка, високі чоботи до колін і вузькі темні штани, які настільки ясно окреслювали його чоловічу гідність, що Келен почервоніла і відвела погляд. На широкому шкіряному поясі Дрефана знаходилися чотири великі кошелі з застібками з різьбленої кістки. З плечей вільно звисав широкий простий плащ, який Келен вже бачила в ямі.
Дрефан був красивий. Світле волосся вигідно відтіняло його засмагле обличчя, на якому змішалися риси Річарда і Даркена Рала.
Річард показав на свічки:
— Що це?
Дрефан як і раніше не зводив з нього очей.
— Я перебував у молитві, Магістр Рал. Приводив свій внутрішній світ в згоду з добрими духами на випадок, якщо я з'явлюся перед ними сьогодні.
Його голос звучав впевнено, без найменшої незручності. Він просто констатував факт. Річард глибоко зітхнув.
— Кара, залишись тут. Раїна, Докас, Іган, будь ласка почекайте зовні, — велів він і додав:
— Я перший.
Охоронці кивнули. Це був код: якщо першим з кімнати вийде не Річард, а Дрефан, вони повинні вбити його на місці.
— Я Дрефан, Магістр Рал. До ваших послуг, якщо ви визнаєте мене гідним. — Він злегка вклонився Келен. — Мати-сповідниця.
— Що ти мав на увазі, кажучи про приєднання до добрих духів? — Запитав Річард.
Дрефан сунув руки в рукави плаща.
— Це довга історія. Магістр Рал.
— Вийми руки з рукавів і розповідай. Дрефан слухняно вийняв руки.
— Винуватий.
Він відкинув мізинцем плащ, під яким виявився довгий вузький ніж. Діставши ніж двома пальцями, він підкинув його в повітря і спіймав за лезо.
— Пробачте, що я не зняв його перед вашим приходом. Не обертаючись, Дрефан кинув ніж через плече. Клинок глибоко встромився в стіну. Нахилившись, він вийняв з халяви ще один ніж і, знову не обертаючись, увігнав його в стіну буквально в дюймі від першого. Потім Дрефан витягнув з-за спини, з-під плаща, здоровенний зігнутий кинджал і відправив його до двох інших.
— Ще є зброя? — Діловито поцікавився Річард. Дрефан виставив перед собою розкриті долоні:
— Мої руки. Магістр Рал, і мої знання. — Не опускаючи рук, він продовжував: Хоча навіть мої руки недостатньо швидкі, щоб перемогти вашу магію, Магістр Рал.
Прошу вас, обшукайте мене, якщо хочете переконатися, що я не озброєний. — Річард не скористався пропозицією.
— Розповідай свою історію.
— Я — незаконний син Даркена Рала.
— Я теж, — хмикнув Річард.
— Не зовсім так. Ви — спадкоємець Даркена Рала, що володіє даром. Це величезна різниця, Магістр Рал.
— Думаєш? Даркен Рал згвалтував мою матір. І у мене часто були причини вважати свій дар прокляттям. — Дрефан шанобливо
— Як вам завгодно. Магістр Рал. Але у Даркена Рала був інший погляд на своїх нащадків. Він поділяв їх на спадкоємців і бур'ян. Ви — спадкоємець, а я тільки лише бур'ян. Формальності, пов'язані з одруженням, для Владики Д'хари значення не мали. Жінки… Вони служили лише для того, щоб приносити йому задоволення і виношувати його дітей. Ті, хто народжував негідне дитя — дитя, позбавлене чарівного дару, — для Магістра були всього лише сміттям. Навіть ваша матінка, незважаючи на те що народила на світло цінний плід, мала для нього не більше значення, ніж бруд на задньому дворі.
— Кара говорила мені те ж саме, — сказала Келен, стискаючи руку Річарда. За її словами, Даркен Рал… прибирав тих, хто був позбавлений дару.
Річард блиснув очима:
— Він вбивав моїх братів і сестер?
— Так, Магістр Рал, — відповіла йому Кара. — Але не методично, а так, мимохідь або під настрій.
— Мені нічого не відомо про інших його дітей. До минулої осені я взагалі не знав що він — мій батько. Як тобі вдалося вціліти? — Запитав Річард Дрефана.
— Моя мати не була… — Дрефан помовчав, підбираючи слова. — З нею обійшлися не так кепсько, як з вашою поважною матінкою. Магістр Рал. Моя мати була скупою і марнославною. Вона бачила в нашому батькові засіб домогтися високого положення. Як мені казали, вона була гарна собою, і він брав її до себе в ліжко не один раз. Цієї честі удостоювалися небагато жінок. Судячи з усього, їй вдалося пробудити в ньому… апетит. Одним словом, вона була талановитою повією.
Вона сподівалася народити йому спадкоємця з даром і тим піднестися в його очах. Але у неї нічого не вийшло. — Дрефан скрипнув зубами. — Вона народила мене.
— Може, з її точки зору це і було невдачею, — спокійно зауважив Річард, — але для добрих духів це було не так. В їх очах ти нічим не поступаєшся мені.
Дрефан посміхнувся краєчком губ.
— Дякую вам. Магістр Рал. Як благородно з вашого боку поступитися добрим духам тим, що завжди їм належало. Не всі здатні на це. «У твоїй мудрості — наше смирення», — процитував він слова посвяти.
Дрефан примудрявся бути поважним без улесливості. Шанобливим, не втрачаючи гідності. Він говорив чемно, але тим не менш тримався як справжній Рал, і ніякі поклони не могли зменшити його достоїнства. Як і Річард, він володів вродженою владністю.
— І що було далі? Дрефан глибоко зітхнув.
— Вона відвезла мене, ще зовсім немовля, до чарівника, щоб той перевірив, чи є у мене дар. Я вже згадував, що при всіх її інших достоїнствах моя мати була круглою дурепою?
Річард промовчав, і Дрефан продовжував:
— Її надії не виправдалися: я народився без дару. Отже, замість того щоб народити на світ надію багатого життя, вона народила того, хто повинен був стати причиною її смерті. Загальновідомо, що Даркен Рал витягував таким жінкам кишки — по дюйму.
— Очевидно, тобі вдалося уникнути його уваги, — зауважив Річард. Чому?
— Про це подбала моя дорога матуся. Вона відвезла мене до цілителів, сподіваючись, що вони виростять мене в безвісті, щоб у мого батька ніколи не виникло приводу приїхати за мною і вбити.